Про підстави для надання відпустки без збереження зарплати йдеться у ст. 25 і 26* Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504). Основна характеристика відпустки «за свій рахунок» відповідно до ст. 25 цього Закону полягає в такому: роботодавець зобов’язаний надати таку відпустку на вимогу працівника, у якого є підстави для її отримання і документи, що підтверджують відповідні обставини. Іншими словами, якщо працівник висловить бажання скористатися відпусткою без збереження зарплати за ст. 25 Закону № 504 і у нього є на це право — роботодавець не має права відмовити у задоволенні такого прохання.
* Ми наводили підстави для надання відпустки без збереження зарплати в «ОП», 2015, № 4, с. 30. — Прим. ред.
Відпустка без збереження зарплати в обов’язковому порядку надається працівнику, зокрема:
для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів ( п. 10 ч. 1 ст. 25 Закону № 504).
Скажемо кілька слів про тривалість такої відпустки. Її максимальний період обмежений — не більше 30 календарних днів. Звісно, він може бути і меншим, якщо це передбачено самим медичним висновком (наприклад, 20 календарних днів). Інше питання — як часто можна надавати таку відпустку. У п. 10 ч. 1 ст. 25 Закону № 504 відсутній припис про те, що вона надається щорічно. Тому, вважаємо, що працівник може скористатися відпусткою «за свій рахунок» при кожному виданні медичного висновку про постійний догляд за хворим.
Надання неоплачуваної відпустки за підставою п. 10 ч. 1 ст. 25 Закону № 504 можливе, якщо одночасно дотримуються дві вимоги:
— працівник надасть медичний висновок про потребу хворого у постійному сторонньому догляді;
— ідеться про догляд хворого, який для працівника є рідним по крові або по шлюбу, що підтверджено документально.
Судячи із запитання, перша вимога виконується без зайвих запитань — відповідний медичний висновок уже на руках у працівника. А ось із виконанням другої вимоги — не все так просто. Справа у тому, що п. 10 ч. 1 ст. 25 Закону № 504 не надає визначення, кого вважати рідними по крові або по шлюбу для цілей застосування цього пункту.
Проте перелік таких «рідних» усе ж таки наведений у Законі № 504, правда, для реалізації права на відпустку без збереження зарплати за підставою, викладеною у п. 9 ч. 1 ст. 25 цього Закону. Оскільки інших приписів немає, то для застосування п. 10 ч. 1 ст. 25 Закону № 504 можна скористатися тлумаченням рідних по крові або по шлюбу, наведеним у п. 9 ч. 1 ст. 25 цього Закону. Ними вважають (по відношенню до працівника): чоловіка (дружину), батьків (вітчима, мачуху), дитину (пасинка, падчірку), братів, сестер. Підтвердними документами таких родинних зв’язків можуть бути: свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження тощо. Як бачимо, серед окреслених родичів тітки немає.
Важливо! Працівник не зможе скористатися відпусткою без збереження зарплати на підставі, викладеній у п. 10 ч. 1 ст. 25 Закону № 504. Причина: для цілей реалізації цієї норми тітка не вважається рідною по крові або по шлюбу.
Натомість такий працівник може скористатися відпусткою без збереження зарплати за ст. 26 Закону № 504 (сімейні обставини, інші причини) тривалістю до 15 календарних днів на рік. Неоплачувану відпустку за цією підставою надають лише за угодою між працівником і установою. Тобто роботодавець не зобов’язаний надавати відпустку за ст. 26 Закону № 504 за бажанням працівника.
