Теорія
Перш ніж «нагодувати» вас порадами про те, як усе-таки себе мотивувати, дозволимо собі трохи теоретичного буркотіння. Запитання перше — що таке мотивація взагалі? Є два варіанти відповіді і обидва правильні: 1) сукупність спонукачів активності; 2) процес спонукання. До першого визначення мотивації кожен з вас звертається в житті, коли намагається з’ясувати сам чи комусь пояснити, навіщо він так вчинив: бажав радості, грошей, кохання, квартиру — хіба мало причин? А друге визначення відповідає на запитання, як саме людину мотивували: мати хвалила, батько паском погрожував, начальник зарплату підвищував.
Самомотивація, певна річ, стосується другого варіанта — тільки в цьому разі людину спонукають не якісь там інші люди, а вона сама, улюблена і єдина. Отже, можна зробити висновок: самомотивація — це процес самостійного спонукання до активності, мовляв, людина спонукає себе сама? Але тут — обережно! Деякі поважні теоретики саме такого висновку і дійшли. Та от тільки грубий він, а життя — річ делікатна, іноді значно тонша, ніж той горезвісний «тонкий Восток». А в чому, власне, проблема? А проблема, дорогий читачу, в тому, що взагалі-то наші спонукачі, тобто мотиви, тобто складові мотивації (за першим визначенням) самі ми з вами на всі 100 % не формуємо. Частина з них спирається на біологічні потреби (ану лише спробуйте не їсти або не ходити в туалет), а інша частина виховується суспільством і перш за все родиною («О, як гарно ти малюєш!» — каже мати — раз! І ви вже хочете малювати. Не все так безхмарно, звичайно, але суть прикладу, вважаю, зрозуміла).
Можна було б тут поставити крапку і таки перейти нарешті до обережнішого визначення самомотивації, але психолог так просто не облишить сучасне суспільство у спокої. Коли вже заговорили про мотивацію, задумайтеся, будь ласка, звідки ви дізналися про те, чого хочете в житті, звідки дізнаєтеся про це просто зараз. Відповіді інколи виявляються надзвичайно цікавими. Так, одна клієнтка звернулася до автора з проблемою: мовляв, не може вийти заміж, хоча і кандидати є, і пропозиції траплялися. У процесі роботи виявилося, що заміж вона не йде, тому що не хоче, а проблема виникла від того, що всі її подруги заміжні (нині або були у минулому), то ж і їй рекомендують «сходити». Усе, згортаємо ліричну лінію! Сподіваємося, наведених прикладів, а також вашого власного досвіду достатньо, щоб зрозуміти: мотивація — річ не надто вільна, мотиви ми не формуємо, вони беруться з нашої взаємодії із середовищем.
І все-таки, що ж називають самомотивацією, адже саме цим ми тут зібралися займатися?
Самомотивація — усвідомлення своїх бажань та обрання засобів їх задоволення.Уже тривіальною стала думка — якщо знаєш, чого хочеш, то обов’язково це матимеш, але вона ілюструє наше обережне визначення. Та й справді, не варто вже аж так прожогом кидатися у створення в собі якихось мотивів, викликання особливих мотиваційних станів, до чого нас так наполегливо ведуть деякі фахівці, пропонуючи «чарівний пендель». А після «пенделя» виявляється, що ніякий він не чарівний і дуже швидко затухає. Краще спершу розібратися в тому, чого я хочу і як цього можна досягти. Це про усвідомлення. А що про вибір?
Ф. Перлз, засновник гештальт-терапії, у своєму теоретичному буркотінні з приводу вибору способів задоволення наводить такий приклад. От, говорить він, є у двох різних людей одна й та ж потреба — в їжі. Але одній людині байдуже, що поглинати, а друга постає в образі вибагливого гурмана, який вередує стравами, стежить за сервіровкою столу і атмосферою вечері… Бачите: від голоду не вдається втекти нікому з них, але способи вгамування апетиту у них різні! А як гадаєте, хто щасливіший? Друга людина? Не факт. Швидше та з них, яка краще розуміє, чого дійсно хоче, і отримує це. Якщо другу змусили вечеряти в ресторані, навчили любити устриці, а сама вона мріє про привокзальний хот-дог, то вона глибоко нещасна і вже давно нічого не хоче по-справжньому.
З теорією покінчили! Зрозуміли, що потрібно усвідомлювати і вибирати. Назріло запитання — як?
Де взяти сили
От після таких теоретичних екскурсів деякі знайомі й друзі кажуть авторові: «Послухай, це все добре. А тепер давай я про самомотивацію тебе по-людськи спитаю — де тих сил узяти?» Люди, які про це питають, звичайно, мають на увазі, що сили потрібно звідкись із себе «вичавити» вольовим зусиллям. Ну а що? Адже інколи допомагає. Щоправда, ненадовго! Ви ж уже знаєте із статті про стрес, що, вичавлюючи із себе сили, нічого, крім хвороб, не надбаєш. Але на запитання все одно відповімо!
Усі наші можливості, а отже, і сили, живуть в актуальній ситуації, тут і зараз. Тож перший принцип самомотивації —
зосередьтесь на тому, що робите просто зараз, і подумайте, що ви отримуєте від цього.Люди надто часто не бажають жити сьогоднішнім днем: непокоячись і обдумуючи майбутнє, засмучуючись і шкодуючи за минулим. Як наслідок, ми ігноруємо той самий «миг между прошлым и будущим», але ж «именно он называется жизнь». Захотілося втекти від актуальної ситуації? Радикальний спосіб повернути себе в неї — згадати про свою минущість. Інколи ми живемо так, ніби пишемо чернетку свого життя, забуваючи про те, що часу щось зробити у нас не надто багато. Тоді досить просто згадати, що рано чи пізно на нас чекає зустріч з «ніщо» і нам потрібно встигнути зробити найважливіше. Екзистенціальні психологи вважають, що саме усвідомлення смерті наповнює життя сенсом. Є навіть така вправа — потрібно уявити, що ви живете останній день, якнайяскравіше уявити собі це, а потім відповісти чесно всього на одне запитання — що б я цього дня робив чи робила?
Ну і, звичайно, замість того, щоб уникати сьогодення, краще спробувати поглянути на ситуацію і подумати, що вона дає.
А. Ленгле пропонує поставити собі такі запитання:
— Що являє собою зараз моя життєва ситуація?
— Що нині необхідне?
— Що потрібно від мене?
— Що конкретно я можу зробити?
— Які можливості я маю?
— Чи є в теперішньому моменті щось чудове, неповторне?
— Чи можу я створити щось цінне або вплинути на те, щоб це виникло: виконати роботу, здійснити вчинок, створити твір?
— Які мої особисті життєві установки стосовно тих обставин, які неможливо змінити?
Вправа. Буває, що страшенно втомлюєшся і геть нічого не хочеться, ну зовсім: ні чаю попити, ні фільм переглянути, про роботу взагалі навіть думати гидко — руки опускаються. Затримайте дихання і протримайтеся стільки, скільки зможете. Просто забороніть собі дихати. От побачите, разом з жадібним вдихом, який ви рано чи пізно все-таки зробите, з’явиться і енергія робити щось іще.
Взагалі, пам’ятайте: життя сповнене можливостей! Шкода лише, що інколи через свої установки та ідеї ми їх просто не помічаємо.
Спирайтеся на емоції
У сучасному суспільстві заведено гамувати переживання. А насправді емоції маркірують наші бажання, вони показують, як потреба пов’язана з предметом її задоволення. Голодні — відчуваєте дискомфорт, помітили тортик — інтерес до нього і прагнення наблизитися, хтось постав між вами і тортиком — сердитеся, їсте тортик — радієте, попоїли — відчуваєте задоволення. Варто прибрати з цієї схеми емоції — і рухатиметеся в процесі задоволення потреб напомацки.
Коли ми обстоюємо необхідність опиратися на емоції, то зовсім не стверджуємо, що потрібно виражати їх усім і кожному у випадковій формі. Нас цікавить зараз не стільки вираження, скільки усвідомлення — помічаючи емоції, ми розуміємо, чого хочемо, отримуємо енергію для дії. Один знайомий автора зробив чудовий проект, просто розізлившись на свого партнера і виправивши його помилки в роботі.
Запозичимо у А. Ленгле дрібку запитань, які можуть дати напрям вашим роздумам про емоції:
Що я відчуваю, коли думаю про цю можливість?
Як я почуватимуся, якщо зроблю це?
Як я почуватимуся, якщо не зроблю цього?
Не потрібно ставитися до життя байдуже.
Як говорив Ф. Перлз: «Дозвольте світові справити враження на вас». І тоді не лише ваша робота, а й ваше життя сповняться азартом, творчістю, натхненням. Звертайте увагу на позитивні моменти у своїй роботі та житті, хай вони будуть наймізерніші, але ж такі приємні! «А що як я відчуваю негатив?» — може запитати хтось. Пам’ятайте: по-перше, будь-які негативні переживання показують, що потрібно змінити, а по-друге, навіть неприємний досвід — це досвід і він вам обов’язково знадобиться!
Вибирайте
Коли людина усвідомлює, чого хоче, у неї з’являється чудова можливість — робити вибір. Ж. П. Сартр писав: «Важливо не те, що зробили з мене, а те, що я сам зробив із того, що зробили з мене». Насправді щаслива людина — це та людина, яка робить те, що вона хоче, а те, чого не хоче, не робить.
Важливо вміти відмовитися від непотрібного.Як же зробити правильний вибір? Нам знову допоможуть запитання від А. Ленгле:
— Що по совісті було б правильно зробити в цій ситуації?
— Як я поставлюся до себе, якщо не зроблю цього?
— Чи дійсно це моє власне рішення, чи мене до нього хтось або щось змушує?
— Чи добровільно я роблю цей вибір? Чи можу я сказати: «Я сам хочу цього»?
Та не варто забувати, що будь-який вибір — це ще й відповідальність: якщо я вже вибрав щось, значить, повинен це зробити.
Вибір — це відповідальність!У той же час сама можливість вибору творить дива. Авторові відомо безліч прикладів, коли його знайомих, друзів або клієнтів вже сама ідея того, що я сам вибираю, як мені жити, наповнювала енергією і натхненням. Одна справа, коли людина вимушено доглядає за тяжкохворою матір’ю. Зовсім інше, коли вона сама обирає це, просто тому, що інакше не може, тому що любить її. Що змінюється? Змінюється сенс! Адже йдеться про ту саму людину, але на різних етапах опанування самомотивацією. Зробивши вибір, ми наповнюємо своє життя сенсом.
Пам’ятаючи про відповідальність, непогано було б поставити собі таку низку запитань (так, знову від А. Ленгле):
— Що може перешкодити мені реалізувати цю можливість?
— Як, за допомогою яких засобів, яким чином я можу зробити це якнайкраще?
— Чи буде цей спосіб дій відповідати мені?
— Навіщо я, власне, повинен це зробити?
— Задля чого (задля кого) я хочу це зробити?
— Як це вплине на моє життя та життя інших людей?
Ну от, зробили ви вибір, виконувати нелюбиму роботу чи, скажімо, жити з нелюбом-чоловіком — відповідально, тобто заради чогось. Вам ненадовго стало легше, а потім ви знов почали сумувати, а сили почали покидати вас. Що робити? Спочатку можна нагадати собі про те, що це ваш власний вибір. Але це — варіант для вольових осіб. А як же все-таки бути, якщо я начебто свідомо обираю робити те, що мені не надто подобається, але те, що потрібно робити, несу відповідальність і мені погано? Вітчизняна психологія винайшла одну сенсаційну річ. Так, і наші теж можуть! Називається вона «зсув мотиву на мету».
Суть цього механізму в тому, що в процесі виконання діяльності щось, спершу зовсім нам непотрібне, нудне, стає цікавим. Пригадайте (у кого таке було, звичайно), як ви починали — з примусу — читати якийсь твір зі шкільного списку літератури на літо. А потім, раптом зачитавшись, знаходили в ньому багато цікавого і корисного для себе. Але ж цей пошук цікавого можна здійснювати і свідомо.
У будь-якій найважчій справі, у найскладнішій ситуації є щось потрібне, що ви отримуєте. Працюючи з вимушеними переселенцями, близькі яких залишилися в зоні АТО, ми постійно стикалися з тривогою, сумом, страхом. Намагатися побудувати нове життя, спираючись на ці емоції, дуже складно. Але для того, щоб у цих людей з’явилася мотивація, потрібно було лише показати, що разом з негативними переживаннями у них є і багато позитивних: турботи, тепла, близькості. Так криза — війна — стала чинником установлення більш повноцінних стосунків між родичами. До речі, коли вам особливо важко, згадайте про те, що будь-яка криза — це точка зростання. Після неї обов’язково з’являється щось нове.
Мотивів багато…
Мотивів багато, але люди чомусь люблять упертися лобом в якийсь один і чекати, поки світ під них не прогнеться, як казав А. Макаревич. Світ, щоправда, вельми міцний горішок. Тому краще, якщо ваше життя не обертається лише довкола однієї сфери, наприклад роботи. Якщо ви помітили, що так сталося, терміново шукайте щось іще цікаве: відпочинок, хобі, дружні або родинні взаємини. Не дозволяйте мотиву поглинати вас і висмоктувати життєві сили.
Якщо у вашому житті багато хорошого і цікавого, то невдачу в роботі легко пережити. І навпаки, коли займаєшся улюбленою справою, то родинні негаразди сприймаєш інакше. Але уявіть, що для людини робота — справа всього життя. Вона лише нею і займалася. І тут її раптом — звільняють… причина на те завжди знайдеться, чи не так? Скажімо, синові директора місце знадобилося. Що буде з такою людиною? Апатія і депресія не найстрашніші слова в цьому списку. Та і взагалі, коли зрозуміли, що чомусь утомилися, один з кращих способів самомотивації — змінити діяльність на якийсь час, дехто навіть називає це відпочинком.
В. Франкл писав: «Щастя подібне до метелика. Що більше його ловиш, то більше воно вислизає. Але якщо ви перенесете свою увагу на інші речі, воно прийде і тихенько присяде вам на плече».
Джерела натхнення
Отак поговорили ми, побалакали і начебто усе добре — всі слова у статті правильні, хіба що конкретики трохи не вистачає. А коли людині нічого не хочеться, їй би хто просту пораду дав. Беріть, будь ласка!
Коли, здається, що зовсім немає сил, насправді є два варіанти: 1) у вас і правда немає енергії; 2) ви утримуєте енергію.
Що робити в першому випадку? Відпочити, перекусити, подумати про щось приємне. Пошукайте яке-небудь джерело натхнення: захоплююча книга, цікавий фільм, картини, фотографії, музика…
Надзвичайно потужне джерело енергії — спілкування з людьми.
Не з будь-якими, звичайно. Когось мотивує проста розмова про погоду, комусь потрібне тепле, міжособистісне спілкування. А комусь подавай драму з галасом та бійкою. Тут уже обрати, що наповнює вас конструктивними переживаннями, можете лише ви. Але факт залишається фактом: у присутності іншого в нашому організмі завжди створюється певна напруга.
Взагалі, коли енергії й справді мало, то це сигнал — потрібно подбати про себе. Можливо, забути на 5 хвилинок про обов’язок, але зробити щось приємне особисто для себе: кота погладити, обличчя у вікно вистромити, якісь писульки-кривульки на папірці надряпати.
Тепер про утримання енергії. Як це взагалі розуміти? Це та ситуація, коли ви, у принципі, маєте сили… але ж ви пам’ятаєте, що вони пов’язані з емоціями? Отож, ви, наприклад, дуже розгнівані, але забороняєте собі свій гнів, навіть думати про нього. І от тоді разом зі злістю зникає і вся енергія щось робити. Адже саме злість дозволяє нам змінювати, перелаштовувати ситуацію, долати труднощі.
Що ж робити з утриманням? Добряче якось себе струснути! Пробіжки, заняття в спортзалі, секс… навіть прості присідання або прогулянки під час перерви. Сидите в офісі і відчуваєте, що нічого не хочеться робити? Встаньте і енергійно походіть, зробіть махи руками, покрутіть головою. Так-так, згадайте шкільні заняття фізкультури. Зробіть кілька глибоких вдихів і видихів. Нагадайте собі, навіщо ви взагалі займаєтеся тим, чим займаєтеся.
Непоганий спосіб — взятися до справи з усмішкою. Звичайно, спочатку доведеться усміхатися над силу, але потім цей вираз обличчя викличе відповідну емоцію. Є такий психологічний механізм.
Загалом, потрібно розбудити ту енергію, яку ви приспали своїми внутрішніми домовленостями.
Що ж, друзі… Усе хороше коли-небудь закінчується. Добігає кінця і наша розмова. Керуйте своєю мотивацією, будьте автором свого життя! І не забувайте: «Більшість людей щасливі настільки, наскільки вони вирішили бути щасливими».
