Темы статей
Выбрать темы

Які особисті проблеми заважають керівнику керувати

Олексій ЗІМОВІН, психолог-практик (e-mail: a.zimovin@id.factor.ua)
Керівники — теж люди! Як і всі, вони зазнають прикростей від побутових умов, хвороб, соціальної напруги, проблем у родині. Погана погода їх засмучує, невдачі дитини у навчанні лякають, подружні сварки виводять з рівноваги. Але тут ми говоритимемо не про це, не про самі ситуації, адже вони все одно трапляються, і тут нічого не поробиш. Нас більше цікавить, які внутрішні переконання, ставши занадто глобальними, заважають керівнику… і не лише керувати, а й працювати, будувати відносини та й просто — жити! Ці переконання, засвоєні, як правило, в ранньому дитинстві, визначають властиву особистості поведінку, її риси і нерідко беруть участь у породженні її проблем. Одне добре — виявивши їх, усвідомивши, можна послабити їх владу і відновити своє право на вибір способу дій. Запрошуємо вас до такого «психоаналізу»!

«Усі проти мене»

Помилка, якої припустився підлеглий, дивний дзвінок іншого ієрархічно рівного керівника, незрозумілий виклик вищого керівника — усе це може бути розглянуто як спроба зашкодити вам. Але чи дійсно це так? Повірте, скоріше ні. Більш того, навіть якщо люди вам дійсно десь перейшли дорогу, зробили щось неприємне — це, швидше, через брак відомостей, ніж від злого наміру. Недарма відомий закон, так звана бритва Хенлона, свідчить:

«Ніколи не приписуйте злому наміру те, що цілком можна пояснити дурістю».

Людина з вираженим переконанням «усі проти мене» бачить світ ворожим, вважає, що оточення тільки тим і займається, що придумує, як би зробити їй зло, підставити, вколоти, переграти… — і це дуже егоцентрично! Насправді, більшості людей ліпше думається про щось приємніше. Отже, вважати, що всі навколо тільки й мріють вигадати нам якусь шкоду — досить самовпевнено.

Наші слова не означають, звісно, що керівника оточують тільки білі овечки, проте бачити в усіх ворогів також безглуздо, безперспективно і неефективно. Усі ідеї: «Він мій ворог», «Він хоче мене підставити», «Усі вони мітять на моє місце» тощо — обтяжують більше того, хто так думає, ніж усіх інших, хоча їм теж перепадає.

Отже, ідея «усі проти мене» може неабияк отруїти життя керівникові, адже міркуючи так, він не зможе нікому довіряти, та й самі люди розбіжаться від нього, побоюючись, що їхні дії або слова він перетлумачить по-своєму.

І ще одне — не зовсім приємне. Як правило, в основі такої думки лежить власна неприйнята злість керівника. Варто визнати своє право гніватися і прагнення іноді капостити, щоб позбутися нав’язливої ідеї, що все оточення зле і тільки й прагне нашкодити.

«Мене ніхто не розуміє»

Деяким, насправді доволі багатьом, керівникам властиво самим висувати ідеї, які здаються їм цікавими та оригінальними. От тільки також досить часто буває так, що ці ідеї не «запалюють» підлеглих і виявляються незрозумілими вищестоящому керівництву. Тоді такий керівник «закривається», у тій чи іншій формі, наприклад перестає ділитися своїми думками, залишаючи їх собі… Йому здається, що він незрозумілий, непотрібний, дивний. Ясна річ, що це шкодить не лише організації, а й йому самому.

Що ж робити? Якщо вас не розуміють і не підтримують, не варто ізолюватися, навпаки, шукайте способи все-таки пояснити, роз’яснити, стати зрозумілішим. Щоправда, не варто забувати й про те, що ви не зобов’язані занадто, надміру старатися, розтрачуючи усі сили тільки на це. Не зрозуміли зараз — зрозуміють потім. Головне — не закривайтеся і не уникайте контакту. В організації — контакт, продовження комунікації — дуже важливі.

«Люди — речі»

«Люди — тільки гвинтики в організації», «Їх необхідно використовувати для досягнення своїх та організаційних цілей», «Я маю завжди бути у виграші», «Люди існують для того, щоб приносити мені користь», — такі й подібні думки зринають у голові керівника, свідомість і несвідоме якого виявилися заражені ідеєю «Люди — речі».

Насправді, незле було б пам’ятати про категоричний імператив І. Канта, який просто звучить так: «Стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе». І хоча дійсно у сфері управління люди не лише особистості, а й ресурси (недарма говорять про HR-менеджмент як управління людськими ресурсами), керівнику все ж варто в першу чергу ставитися до них як до людей, цінувати їх, а не намагатися вижати максимальну користь.

Більш того, як показують сучасні дослідження, тільки в тій організації, де людина відчуває ціннісне ставлення до себе, повагу, виявляється можливим найбільш повне розкриття її потенціалу, а отже, з того буде й більша користь організації! Ось такий управлінський парадокс.

Співробітник тоді приносить організації найбільшу користь, коли його цінують як особистість, приділяють увагу відносинам з ним, а не намагаються витягнути з нього найбільшу користь.

І ще — керівникові, орієнтуючись на діловий результат (украй важлива орієнтація в управлінні персоналом), проте в жодному разі не можна забувати і про той результат, якого має досягти підлеглий. Нам і справді сьогодні варто зрозуміти, що співробітники — не засоби (неважливо, людські чи нелюдські), а цілі!

Таке дбайливе і уважне ставлення до працівника повинне мати надійний фундамент — так само дбайливе і уважне ставлення керівника до самого себе. Адже дуже часто в основі його нещадного ставлення до підлеглих, грізності, суворості (згадайте Людмилу Прокопівну з х/ф «Службовий роман») лежить нещадність до себе, відсутність усякого життя, крім професійного. Повірте, так не має бути… і надмірна зосередженість на професійному, що так часто звеличується, насправді лише сплощує особистість, роблячи її нещасною.

«Мені можна більше, ніж іншим»

Керівник отримує певні повноваження, а отже, силу і владу, до яких зась його підлеглим. Іноді це призводить до того, що керівнику здається, нібито йому дійсно можна більше, ніж іншим людям, що закони (не лише юридичні, а й загальнолюдські) для нього не писані і він може поводитися так, як йому заманеться, ні з ким і ні з чим не рахуючись. Звісно, коли ці переконання промовляються подумки, про себе, вони можуть звучати тихіше, не так яскраво й помітно, та мета нашої статті якраз у тому, щоб витягти їх на світ, посилити і розглянути аж до найменших дрібниць.

У цьому виданні ми часто писали про те, що керівник, якщо він чогось вимагає від підлеглих (щоб вони приходили на роботу вчасно, поважали одне одного, лояльно ставилися до організації та праці тощо), повинен показувати це на власному, особистому прикладі, від цього залежить ефективність усієї системи менеджменту. Керівник з переконанням «мені можна більше…», як ви розумієте, поводиться геть навпаки: від підлеглих вимагає, а сам ці вимоги тим часом ігнорує. Ось і потрапляємо ми в ситуацію, коли керівник картає підлеглого за відсутність на робочому місці, у той час коли сам на своєму місці був відсутній. Зрозуміло, що крім образи співробітника та почуття несправедливості, яке у того виникло, це ні до чого не приведе.

«Я — найкращий»

«Унікальний, геніальний, не такий як усі, кращий, розумніший, ефективніший»… Часто таке буває у людей, яких щойно підвищили й вони пересіли в начальницьке крісло, — різкий сплеск самооцінки пов’язаний з реальними досягненнями і поступово почуття гордості за себе минає. Погано, якщо керівник зайнятий пережовуванням цієї думки постійно. Тоді усі професійні відносини перетворюються на змагання, в якому, щоправда, через наявність у нашого героя адміністративного ресурсу, нікому, крім нього, не судилося перемогти. А якщо хтось і покаже себе більш «класним», ніж він, то такому працівнику доведеться стати… колишнім працівником організації.

Важко поряд з ідеальною людиною, ще важче — поряд з тим, хто сам намагається переконати оточення у своїй ідеальності.

Насправді, в недоліках людини, в її умінні усвідомити їх, поставитися до них іронічно криється її індивідуальність.

Побудувати відносини співпраці можна лише з рівним, з тим, хто готовий піти тобі назустріч, поступитися, потурбуватися не лише про свій, а й про твій розвиток. Людина з ідеєю «я — найкращий», яка стає занадто вираженою, зрештою буває всього цього позбавленою. Усе, до чого вона «дограється», — це самотність: люди, співробітники, друзі — усі відвернуться від неї. Ідеальним добре бути тільки самому, можливо, на очах багатотисячного натовпу, що, взагалі кажучи, теж варіант самотності, але не у відносинах співпраці.

Дозволяйте й іншим виявляти свої таланти поряд з вами, не намагайтеся змагатися з усіма, виходити переможцем в усьому. Насправді, відносини, і професійні у тому числі, — не спорт, не гра, і не поле битви. Для того, щоб виграли ви, повинні виграти і всі навколо.

«Я маю бути в центрі уваги»

«Коли керівник говорить, підлеглі мовчать, усі мусять дивитися тільки на мене, я — найцікавіший». Іноді керівникові здається, що його посада припускає не лише те, що він дає розпорядження і стежить за їх виконанням, а й те, що співробітники повинні ловити кожне його слово, мудру думку, стежити за його активністю в соціальних мережах, літературними й музичними уподобаннями або хобі, бути в курсі усіх подій з його професійного та особистого життя тощо.

Так, увага приємна будь-якій людині. Кажуть, що й кішці приємно. Ось тільки вимагати цієї уваги, тим більше вважати, що будь-хто, ставши керівником, справедливо на неї заслуговує, не варто. Якщо він заслуговує, люди обов’язково продемонструють і увагу, і повагу. Змушувати до прояву уваги до персони керівника — означає лише стимулювати нещирість і озлобленість колективу, які, як ви добре розумієте, виступають перешкодами ефективних відносин співпраці, підпорядкування тощо.

Отже, керівникові не варто ображатися, якщо хтось не посміявся з його жарту, або на святкуванні чийогось дня народження його півгодинну промову вирішили перервати. Це свідчить не про те, що підлеглі ставляться до нього з недостатньою повагою, а про те, що вони щирі у своїх проявах.

Керівник хоче добитися щирої уваги з боку підлеглих? Що ж, тоді йому варто більше уваги приділити їм, їхнім проблемам, сподіванням і очікуванням. Насправді, бути уважним до людей — це багато в чому якраз завдання управлінця, адже від його дій залежить і мотивація, і налаштованість, і лояльність. І зрозуміло, йому потрібно навчитися відходити в тінь і приймати невдячність через деякі свої функції.

«Немає права на помилку»

«Усе має бути зроблено добре і одразу», «І щоб без жодної помилки», «Потрібно робити ідеально», «Перевіряйте хоч тисячу разів»…

Перфекціонізм, комплекс відмінника, прагнення встигнути одразу і багато, перевірка кожної дрібниці і деталі, занадто прискіпливий контроль власної роботи і роботи підлеглих — усі ці прояви переконання «немає права на помилку» — поповнили, як наслідок, відділення неврозів не одним керівником, який довів себе до виснаження, нервового зриву, емоційної нестабільності. А скільки працівників потрапило туди ж у результаті дій таких керівників?! Еге ж, сила-силенна…

Повірте, як і будь-яке інше переконання, прагнення до ідеалу, порядку, безпомилковості — добре тільки в міру. Якщо воно стає занадто загальним, породжує тривогу у самого керівника і його підлеглих, то його дію варто зменшити.

Ідеально не буде, як не крути! Як жартують у видавничому середовищі: «Найняли сорок коректорів… і все одно вийшла «Велика енциклопудія». Тому не варто створювати зайвої напруги собі і оточенню. Вчиться відпускати, пускати на самоплив, приймати помилки як аспект будь-якої діяльності. Їх не буває тільки там, де нічого не роблять (така народна мудрість). А можна ще й додати — не буває помилок там, де нічого не вчаться, не створюють нічого нового, не розвиваються!

Контроль. А чи такий він корисний, контроль? Чи може продуктивно мислити, приймати складні рішення, висувати творчі ідеї співробітник під постійним контролем? Дуже малоймовірно.

Тож це переконання краще замінити більш гнучким.

Прагнути до результату важливо, але ідеал все одно недосяжний, і кожен має право на помилку.

«Я мушу жертвувати собою»

Авторові згадується знайома керівник, одним з особистих приводів для гордості якої було те, що, налагоджуючи систему бухгалтерського обліку в організації, вона двічі (!) побувала в стаціонарі відділення неврозів (Ну ніяк без нього неможливо, доводиться постійно повертатися до цієї теми ☺). Схоже, що ця жінка хотіла сказати таке: «Погляньте! Я налагодила систему бухобліку. Це було дуже важливо для мене. І я заплатила за це своїм психічним здоров’ям».

Так, є такі люди, з таким переконанням. Вони готові віддати себе на жертву заради роботи. І жертвують! Хто — психічним здоров’ям, хто — фізичним (адже недосипання, кавування, постійний стрес у кращому разі народжують гастрити та інсульти, про гірші випадки годі й говорити), хто — родинними стосунками (сім’ї розпадаються, діти страждають), хто — просто своїми захопленнями, хобі, інтересами.

А кому це потрібно? Зазвичай наші «жертви» стверджують, що, мовляв, організації… Та тільки це неправда. Організації потрібний ефективний працівник, а ефективний означає здоровий, відпочилий, спокійний, зібраний, різнобічний.

Отже, турбота, турбота і ще раз турбота! Хочете послужитися організації? Не жертвуйте собою — прослужите і довше, і якісніше.

У цього жертовного переконання є й інший бік: «інші мають жертвувати собою». Мовляв, щоб чогось досягти в нашій організації, ти, дорогенький, мусиш від чогось відмовитися. Чого не пошкодуєш? Сну чи особистого життя?

А знаєте, ці переконання — дві сторони однієї медалі. Психологи кажуть: мазохізм і садизм. Питання тільки в тому, хто жертва — сам керівник (мазохізм) чи його підлеглі (садизм). Але і в першому і в другому випадку хтось та мучиться. Навіщо це потрібно? Кому? Адже робота має давати людям втіху, забезпечувати їх самореалізацію, наповнювати існування сенсом!

«Все одно усе погано»

Керівникові доводиться братися багато чого, у нього, як правило, вагон термінових справ і ще й маленький візок невідкладних зобов’язань. Йому необхідно завжди бути активним, сильним, ввічливим, уважним… Але ж часто буває й так, що якесь завдання не вдається, якесь питання не вирішується, а такий перспективний проект з тріском провалюється. Хтось реагує на це спокійно, не беручи близько до серця, для когось це нічого не означає, а хтось, особливо той, у кого є переконання на зразок описаного вище «немає права на помилку», розглядає це як трагедію, катастрофу, крах усіх надій і планів, повну і остаточну кризу…

Друзі, відомий фахівець у галузі психотерапії депресії А. Бек стверджував, що негативним емоціям і переживанням передують депресивні думки, переконання.

img 1

Рис. Переконання породжують емоції

Якщо людина схильна вважати, що усе буде погано, чекати негативного результату, то й почуватиметься вона відповідно. Більш того, психологи описали механізм катастрофічних очікувань або пророцтв, що збуваються, — якщо людина переконана, що станеться щось погане, вона сама неусвідомлено робить дії, які приводять її до неприємного результату.

Усе це означає, що керівникові, хоч як йому буває іноді важко, слід гнати геть від себе «чорні думки»: «усе буде погано», «нічого не вийде», «підлеглі у мене слабкі», «сам я якийсь не надто розумний і талановитий», «світ взагалі дуже похмуре місце», «і згори на нас так тиснуть». Так, можна посумувати увечері вдома або навіть обговорити причини своєї печалі зі співробітниками, але опускати руки не можна.

Варто пам’ятати, що будь-які труднощі тимчасові — погане проходить, змінюється хорошим, що у будь-якому, навіть найнікчемнішому дні можна знайти щось приємне, цікаве, світле, що будь-яка криза, будь-які труднощі — «висота», сходинка у розвитку, здолай її — і станеш краще, далі буде легше.

Загалом переконання «все одно усе погано» — погане переконання ☺, адже життя псує неабияк, і то не лише керівникові, а й будь-кому з нас. Знайшли у себе таку думку? Критикуйте її і випроваджуйте геть!

Отже, ми обговорили найбільш неадаптивні переконання, що часто трапляються у людей, які можуть заважати їм жити щасливо. Це, звичайно, не все, але сподіваємося, що головну ідею ви вловили —

нашому життю заважають деякі з наших власних переконань. Змінивши їх, ми стаємо щасливими.

Спостерігайте за своїм внутрішнім світом, знаходьте в ньому ті переконання, які народжують негативні переживання, заважають вам керувати, будувати відносини, мати насолоду. Розпізнати такі переконання дуже легко — вони якнайзагальніші, ви помічаєте їх присутність у безлічі життєвих ситуацій. Це те перше, що спадає вам на думку, коли ви стикаєтеся з труднощами, з чимось новим або коли намагаєтеся пояснити поведінку іншого. Мовляв, чому він нагрубіянив? Та тому, що «любить бути жертвою», «прагне уваги», «боїться нападу» тощо.

На цьому все! Мисліть позитивно!

App
Скачайте наше мобильное приложение Factor

© Factor.Media, 1995 -
Все права защищены

Использование материалов без согласования с редакцией запрещено

Ознакомиться с договором-офертой

Присоединяйтесь
Адрес
г. Харьков, 61002, ул. Сумская, 106а
Мы принимаем
ic-privat ic-visa ic-visa

Мы используем cookie-файлы, чтобы сделать сайт максимально удобным для вас и анализировать использование наших продуктов и услуг, чтобы увеличить качество рекламных и маркетинговых активностей. Узнать больше о том, как мы используем эти файлы можно здесь.

Спасибо, что читаете нас Войдите и читайте дальше