Здебільшого працівник висловлює бажання скористатися відпусткою без збереження зарплати через сімейні обставини у випадках, коли в нього вичерпалися дні оплачуваної відпустки. Навіть якщо роботодавець йде назустріч працівнику, треба пам’ятати про нормативні приписи стосовно надання відпустки «за свій рахунок». Наведемо норму ст. 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504):
«За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.»
У цій нормі йдеться про граничну тривалість відпустки без збереження зарплати — не більше 15 календарних днів на рік.
При цьому у нормі ст. 26 Закону № 504 не сказано жодного слова про поділ відпусти без збереження заробітної плати на частини. Більш того, законодавчі вимоги про поділ відпустки на частини передбачені лише для щорічної відпустки ( ст. 12 Закону № 504). Разом із тим відпустка без збереження зарплати виділена в окремий вид відпустки і не належить до щорічних відпусток ( ст. 4 Закону № 504). Отже, на відпустку без збереження зарплати не поширюються вимоги про поділ щорічної відпустки на частини.
Що маємо у підсумку? Трудове законодавство не містить приписів про поділ на частини відпустки без збереження зарплати, що надається згідно із ст. 26 Закону № 504. Водночас не передбачено й заборони стосовно такого поділу.
Відпустка без збереження зарплати може бути поділена на частини. Головна умова: у підсумку за рік загальна кількість наданих днів такої відпустки не повинна перевищувати 15 календарних днів.
Зауважимо важливу річ: незважаючи на те, що у ст. 26 Закону № 504 не конкретизований вид року (робочий або календарний), за який повинна бути надана відпустка без збереження зарплати тривалістю 15 календарних днів, у цьому випадку слід орієнтуватися на календарний рік.
Також підкреслимо: рішення надавати або не надавати працівнику з тієї чи іншої причини відпустку за ст. 26 Закону № 504 є виключно компетенцією роботодавця. Отже, у питанні надання цієї відпустки, а також у вирішенні можливості її поділу на частини за правилами, визначеними вище, останнє слово — за роботодавцем.
Повертаємося до випадку, наведеного в запитанні. У цій ситуації допустимо, щоб працівник скористався 5 календарними днями відпустки без збереження зарплати у березні 2016 року, незважаючи на те, що він перебував у цій відпустці тривалістю 3 календарні дні у січні цього ж року. Більш того, до кінця 2016 року у разі домовленості із роботодавцем працівник має змогу скористатися ще 7 календарними днями цієї відпустки, які також можуть бути поділені. Залишок календарних днів відпустки «за свій рахунок» для 2016 року визначено так: 15 к. дн. (загальна тривалість відпустки за 2016 рік) - 3 к. дн. (використані дні відпустки у січні 2016 року) - 5 к. дн. (використані дні відпустки за березень 2016 року).
На нашу думку, може поділятися на частини і відпустка без збереження зарплати, що надається за підставами, викладеними у ст. 25 Закону № 504. Це допустимо у випадках, коли підстава для її надання не прив’язана до події, на якій базується ця підстава. Наприклад, відпустку без збереження зарплати інвалідам I, II і III груп ( пп. 6 і 7 ст. 25 Закону № 504) можна поділити на частини. А ось відпустка без збереження зарплати, зокрема, у зв’язку з одруженням ( п. 8 ст. 25 Закону № 504) не підлягає поділу на частини. Відзначимо: якщо працівник бажає скористатися відпусткою без збереження зарплати за підставами, викладеними у ст. 25 Закону № 504, роботодавець повинен надати цю відпустку в обов’язковому порядку.
