Позаштатні працівники: хто вони?

Історія питання

Словосполучення «позаштатний працівник» достатньо багатозначне. Ані в юридичній літературі, ані на практиці немає єдиного підходу до визначення осіб, які охоплюються зазначеним поняттям. Виявляється, термін «позаштатний працівник», що міцно ввійшов до нашого лексикону, виник у радянський період та існував у нормативних актах, прийнятих ще за часів народних комісаріатів(!).

Так, відповіді на запитання, чим же відрізняються позаштатники від штатних працівників, дозволяють отримати деякі нормативно-правові акти часів СРСР.

Зокрема, нині скасовані: постанова Радміну СРСР «Про скорочення і упорядкування витрачання фонду заробітної плати працівників нештатного (неспискового) складу» від 03.04.62 р. № 299, а також прийнята на його основі спільно Мінфіном, Держбанком та Центральним статуправлінням СРСР Інструкція про порядок витрачання та обліку фонду заробітної плати працівників нештатного (неспискового) складу від 10.10.62 р.

У зазначених нормативно-правових актах були прописані особливі умови регулювання трудових відносин з позаштатниками. Так, з ними письмово оформляли трудову угоду, яка прирівнювалася до трудового договору. Але при цьому до складу штатних працівників позаштатник не входив. Окрім керівника підприємства (установи, організації), трудову угоду повинні були підписати ще й головний бухгалтер або його заступник. На цих осіб було покладено персональну відповідальність за правильне витрачання фонду заробітної плати працівників нештатного (неспискового) складу.

Залучати позаштатників допускалося лише у випадках крайньої необхідності та неможливості виконати роботи на договірних засадах з відповідними підприємствами й організаціями.

Як бачимо, в радянський період відносини з позаштатниками все-таки мали трудову природу з виплатою таким особам заробітної плати (нехай і з окремого фонду). А як ідуть справи зараз?

Позаштатники в чинному законодавстві

Згідно з ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу Украї- ни від 16.01.2003 р. № 436-IV підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (звичайно, за умови, що це право не надано організації вищого рівня).

Якщо необхідно, установа може прийняти працівника на посаду, не передбачену штатним розписом. Прямої заборони на це в чинному законодавстві немає. У цьому випадку працівник вважатиметься позаштатним. З ним у звичайному порядку укладають трудовий договір, але розмір його заробітної плати не регулюється штатним розписом, а встановлюється за домовленістю сторін.

Визначення терміна «позаштатний працівник» (а також його синонімів «нештатний», «позасписковий», «позаштатний») у вітчизняному трудовому законодавстві немає. Проте позаштатні працівники згадуються в низці нормативних актів, зокрема:

• трудові книжки ведуться в тому числі на позаштатних працівників за умови, що вони підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню (ст. 48 КЗпП, п. 1.1 Інструкції № 58);

• тележурналісти та телерадіопрацівники — це штатні або позаштатні творчі працівники телерадіоорганізацій (Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.93 р. № 3759-XII);

• пошуково-рятувальні сили — штатні та позаштатні пошукові й аварійно-рятувальні підрозділи та органи управління ними (Порядок залучення пошуково-рятувальних сил і засобів до проведення робіт з пошуку і рятування, відшкодування витрат, пов’язаних з їх проведенням, затверджений постановою КМУ від 14.11.2012 р. № 1037);

• журналісти можуть працювати в штаті або на позаштатних засадах (Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.97 р. № 540/97-ВР);

• оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності надано право мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників (п. 13 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.92 р. № 2135-XII);

• позаштатні водії — працівники органів поліції, які не перебувають на посадах водіїв, але мають посвідчення водія відповідної категорії та керують закріпленими за ними транспортними засобами (Порядок використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затверджений наказом МВС від 07.09.2017 р. № 757).

Виходячи з практики застосування термінів, слів та словосполучень в юриспруденції, під позаштатними працівниками розуміються особи, які працюють на підприємстві, в установі, організації на основі трудового договору, але не є штатними працівниками, тобто без зарахування їх до штатного розпису. Переважно ними можуть бути викладачі ВНЗ з погодинною оплатою праці, викладачі фізичної культури, тренери, лікарі, керівники гуртків художньої самодіяльності та ін.

У Науково-практичному коментарі до ст. 48 КЗпП сказано таке.

Позаштатні працівники — це працівники, які обіймають посади, яких немає в штатному розписі. Проте наявність або відсутність тієї чи іншої посади в штатному розписі не впливає на правове становище працівників. На позаштатників необхідно вести трудові книжки у звичайному порядку за умови, що робота за трудовим договором триває понад 5 днів.

Таким чином, якщо з позаштатним працівником укладено трудовий договір, то на нього повною мірою поширюються положення трудового законодавства (у тому числі в частині прийняття на роботу, надання відпусток, звільнення тощо). Це визнає і Держпраці. Наприклад, відповідаючи на запитання, чи мають право позаштатні працівники на щорічні відпустки, Держпраці зазначило таке*: «працівники були прийняті на підприємство на підставі строкового трудового договору з оформленням наказу про прийняття на роботу. Тому незалежно від наявності в штатному розписі посад, на які були прийняті такі працівники, мали місце трудові відносини».

* dsp.gov.ua/chy-maiut-pravo-pozashtatni-pratsivnyky.

Відсутність посад у штатному розписі не є перешкодою для надання працівникам щорічних відпусток. При цьому джерелом коштів для виплати відпускних для госпрозрахункового підприємства може бути частина доходу та інші кошти, отримані від господарської діяльності.

Для установ та організацій, що фінансуються з бюджету, — це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, отриманого внаслідок господарської діяльності та з інших джерел (ст. 4 Закону про оплату праці).

Зверніть увагу: в установах та організаціях, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів, прийняття на роботу позаштатників може бути ускладнено. Адже фонд заробітної плати в них формується передусім на підставі штатного розпису. Оплачувати працю позаштатників бюджетники можуть у межах затвердженого фонду заробітної плати (за рахунок економії цього фонду, яка створюється внаслідок наявності вакантних посад, тимчасової непрацездатності працівників тощо). Ті організації, у яких є власні доходи від господарської діяльності, можуть виплачувати заробітну плату позаштатним працівникам за рахунок цих коштів.

Хочемо звернути увагу ще на такий момент. Іноді з позаштатниками укладають трудові угоди з веденням трудових книжок, як це передбачено ст. 48 КЗпП (ср. ). При цьому роботодавці часто вважають, що відносини з такими працівниками є цивільно-правовими та норми КЗпП тут не працюють.

Проте в чинному законодавстві такого поняття, як «трудові угоди», немає. Працівник може працювати або за трудовим, або за цивільно-правовим договором. При цьому не варто плутати ці види правовідносин і прописувати в договорі цивільно-правового характеру норми законодавства про працю. Наприклад, якщо в трудовій угоді регулюється процес праці та встановлюється систематична оплата праці (по суті, виплачується заробітна плата), суди кваліфікують її як трудовий договір. А отже, щодо позаштатного працівника, прийнятого за такою угодою, роботодавець зобов’язаний дотримуватися трудового законодавства, у тому числі при виплаті лікарняних, наданні відпусток тощо. Звільнити такого позаштатника можна тільки з дотриманням КЗпП (див. постанову Верховного Суду України від 29.08.2018 р. у справі № 587/1714/17**).

** reyestr.court.gov.ua/Review/76441698.

Під позаштатними працівниками також часто розуміють зовнішніх сумісників. Тут деяку плутанину вносить Інструкція № 286***. З абз. 4 п. 1.8 і п.п. 4.4.1 цієї Інструкції можна зрозуміти, що зовнішні сумісники не перебувають в обліковому складі (штаті) підприємства. Очевидно, під штатними працівниками Держкомстат розуміє працівників, які працюють за основним місцем роботи з веденням трудових книжок. Проте це не відповідає законодавству.

*** Інструкція зі статистики кількості працівників, затверджена наказом Держкомстату від 28.09.2005 р. № 286.

Сумісництвом вважається виконання працівником, окрім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом (п. 1 Положення № 43****).

**** Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінфіну від 28.06.93 р. № 43.

Сумісник не обов’язково має бути позаштатним працівником. Навпаки: у бюджетних установах зазвичай сумісників приймають на вакантні посади, наявні в штатному розписі.

У разі прийняття працівника, який не є сумісником, сумісник може бути звільнений на підставі ст. 7 КЗпП і п. 8 Положення № 43 (лист Мінсоцполітики від 28.10.2016 р. № 401/06/186-16 // «ОП», 2016, № 24, с. 3). Детальніше про це ви можете почитати в «ББ», 2019, № 15, с. 27. Ця вимога поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій.