Виникли проблеми з банком? Ви звернулися за адресою
Нашу країну накрила криза політична та економічна. Хоча щодо останньої зустрічається й інша думка: про те, що ми все ще не вийшли з кризи 2008 року. У будь-якому разі несолодко зараз усім: і якщо спочатку проблеми здебільшого відчув реальний сектор економіки, то зараз і фінансовий — зокрема, банки. Причому складнощі в них позначилися на всіх, у тому числі на тому ж реальному секторі. Як саме? Найпоширеніший приклад — затримки платежів. Із цієї статті ви дізнаєтеся про ці та інші проблеми, їх наслідки, а також можливі способи вирішення.
Віталій Смердов, податковий експерт
Платіж контрагенту прострочено з вини банку: хто відповідає?
Давайте пригадаємо, які строки встановлено для здійснення грошових переказів. За загальним правилом банк зобов’язаний виконати доручення клієнта за розрахунковим документом (до них, зокрема, належать і платіжні доручення):
1) того ж дня, в якому банк його отримав, — якщо це відбулося в межах операційного часу. Нагадаємо: операційний час — це частина операційного дня, в межах якої приймаються документи на переказ/відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані банком у цей же робочий день. Його банки встановлюють самостійно та фіксують у своїх внутрішніх документах (п. 1.22 ст. 1 Закону № 2346);
2) не пізніше наступного робочого дня — якщо розрахунковий документ надійшов до банку в післяопераційний час (на такому платіжному дорученні працівник банку повинен проставити штамп «Вечірня» — п. 2.14 Інструкції № 22).
Банк має право передбачити в договорі інші строки, відмінні від зазначених вище* (п. 8.1 Закону № 2346, п. 2.19 Інструкції № 22). Майте на увазі цей нюанс при його підписанні. Наприклад, банк може взяти на себе зобов’язання виконувати платіжні документи, що надійшли в післяопераційний час, цим же днем (як правило, банки справляють за це додаткову плату) — щоправда, у такому разі йому доведеться вписатися в період часу, визначений технологічним регламентом СЕП (див. лист НБУ від 29.09.2010 р. № 25-110/2348-16721).
* Якщо виходити з п. 2.19 Інструкції № 22, такі строки не можуть перевищувати граничних строків здійснення переказу, передбачених п. 8.4 Закону № 2346 (про це читайте далі).
Але майте на увазі: власне грошовий переказ може бути виконано й у триваліший строк. Якщо він міжбанківський, то на це дається 3 операційні дні. Якщо ж переказ внутрішньобанківський, то він повинен виконуватися у строк, прописаний у внутрішніх документах банку, але не більше 2-х операційних днів (п. 8.4 Закону № 2346). Інакше кажучи, це максимальний строк, протягом якого гроші повинні надійти на рахунок одержувача-кредитора**. Водночас, якщо врахувати нинішню редакцію п. 22.4 Закону № 2346, п. 2.14 Інструкції № 22 і лист НБУ від 16.06.2009 р. № 25-111/1486-11600, то в разі обслуговування платника й одержувача одним банком розрахункові документи, що надійшли в операційний час, повинні виконуватися за можливості «день у день».
** За умови, що платіжне доручення заповнене правильно. В іншому разі строк може бути продовжено (п. 2.31 Інструкції № 22).
До останнього часу помітних проблем із переказом платежів не було, і вони, як правило, так і здійснювалися — тобто «день у день». Але, на жаль, як свідчить практика, вони виникли знову, принаймні для клієнтів деяких банків*** (із переліком «проблемних» банків ви можете ознайомитися на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за адресою: www.fg.gov.ua).
*** Донедавна це могло відбуватися й унаслідок обмежень готівкових розрахунків, установлених постановою Правління НБУ від 06.02.2014 р. № 49 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 14, с. 11). Цей документ, зокрема, вимагав від банків здійснювати доручення клієнтів на грошові перекази в будь-якій валюті (крім окремих виплат) лише в межах залишку коштів на поточних рахунках на початок операційного дня (без урахування надходжень за день). Він вже втратив чинність.
Часто грошові перекази здійснюються хоча й не одразу, але в межах строків, обумовлених у п. 8.4 Закону № 2346, а іноді з їх перевищенням. Також нагадаємо: у минулому траплялися ситуації, коли кошти з рахунка платника списувалися, але на рахунок одержувача так і не зараховувалися (див. рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.03.2010 р. у справі № 15/312/09). Інакше кажучи, кошти «зависали». Не виключаємо, що хтось може зіткнутися з подібними ситуаціями знову. Як такі події можуть позначитися на платнику?
Будь-яке зобов’язання, у тому числі грошове, має виконуватися належним чином (ст. 526 ЦКУ). Тобто, зокрема, у передбачений договором/законом строк (ст. 530 ЦКУ). Але в який момент платник вважатиметься таким, що виконав грошове зобов’язання: списання коштів зі свого рахунка чи зарахування на рахунок одержувача? Для відповіді пригадаємо, що платник ініціює грошовий переказ за допомогою платіжного доручення, яке він подає до банку (п.п. 1 п. 22.1 Закону № 2346). При цьому таке ініціювання завершується (п. 22.4 Закону № 2346):
1) для платника — моментом надходження банку такого доручення на виконання;
2) для банку платника — із дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок одержувача (якщо вони обслуговуються в одному банку) або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку такого платника (якщо одержувач обслуговується в іншому банку).
На перший погляд, із завершенням такого ініціювання зобов’язання платника повинне вважатися виконаним. Адже, подавши платіжне доручення, він зробив усе від нього залежне для такого виконання. На користь такого підходу можна знайти як рішення судів (див. постанову ВГСУ від 04.03.2008 р. у справі № 12/711, постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 28.07.2009 р. у справі № 8/94-09), так і роз’яснення чиновників (див. лист Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30.08.2005 р. № 05-30-11/3998). Що стосується зарахування коштів на рахунок одержувача/видачі йому готівки, то це вже сфера відповідальності банку такого одержувача. Це підтверджує і п. 32.2 Закону № 2346.
Але сумніви може викликати те, що переказ вважається завершеним із моменту зарахування суми переказу на рахунок одержувача/її видачі у грошовій формі (п. 30.1 Закону № 2346). До речі, саме на цю норму, як правило, посилаються кредитори, які не отримали на свій рахунок оплату в обумовлений строк.
Це породило другий підхід: вважати датою виконання грошового зобов’язання момент зарахування коштів на рахунок одержувача/видачі йому їх готівкою
Справедливим його не назвеш, але майте на увазі: він прямо зафіксований у п. 1.4 постанови № 14 (коментар до неї читайте в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 13, с. 43). Із появою цього документа суди, найімовірніше, дотримуватимуться його. У зв’язку з цим, щоб уникнути неприємностей, на цьому етапі (принаймні до стабілізації банківської системи) оплату контрагентам краще перераховувати заздалегідь (як мінімум, з урахуванням передбачених Законом № 2346 строків для виконання грошового переказу), не очікуючи граничних дат. Крім того, дотримуватися цього підходу потрібно й у разі, якщо в договорі з контрагентом прописано, що зобов’язання буде виконаним лише після зарахування коштів на рахунок одержувача.
Тепер повернемося до головного запитання. Хто відповідатиме, якщо кредитор отримає кошти із запізненням з вини банку? Може здатися дивним, але відповідальність понесе платник. Саме так вважає ВГСУ (про це ви можете прочитати у згаданій постанові). При цьому зверніть увагу: якщо порушення допустив банк платника, то із зазначеним висновком, загалом, можна погодитися. Адже, по-перше, він відповідає ч. 1 ст. 617 ЦКУ і ч. 2 ст. 218 ГКУ. Нагадаємо: вони передбачають, що порушення зобов’язань контрагентами (у цьому випадку таким контрагентом є банк) не звільняє боржника від відповідальності за своїми зобов’язаннями. По-друге, про це свідчить системне прочитання п. 32.2 Закону № 2346 (зокрема, зверніть увагу на те, що вказівка про звільнення від відповідальності платника зафіксована лише в його другому абзаці).
Водночас висновок ВГСУ, судячи з усього, стосується і випадків, коли порушення допустив банк одержувача*. Ось із цією думкою погодитися вже складніше, особливо, якщо врахувати, що абзац другий п. 32.2 Закону № 2346 прямо вказує: платник у такому разі від відповідальності перед одержувачем звільняється. На користь цієї думки свідчать і окремі рішення судів (див. постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 р. у справі № 1/295).
* Нагадаємо: банк одержувача в разі надходження йому суми переказу в межах операційного дня повинен зарахувати її на рахунок одержувача або виплатити в готівковій формі того ж дня або на дату валютування (п. 30.2 Закону № 2346).
Утім, шишки полетять не лише на вас☺. Банки в цій ситуації не залишаться безкарними.
Так, якщо ваш банк затримав платіж, ви маєте право стягнути з нього пеню (п. 32.2 Закону № 2346)
Її розмір становить 0,1 % від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення, але не більше 10 % від суми переказу. При цьому в договорі може бути прописано й інший розмір пені. З якого моменту вона почне відлічуватися? Відповідь на це запитання надав НБУ в листі від 05.03.2009 р. № 25-113/592-3302. Така пеня починає нараховуватися з наступного дня після того, як банк повинен був завершити ініціювання платежу (про це ви могли прочитати вище). Якщо ж платіж затримав банк одержувача, то вимагати від нього сплати пені може такий одержувач.
Багато хто з вас погодиться, що однієї пені може виявитися недостатньо. Адже в результаті того, що банк несвоєчасно перерахував кошти, контрагент міг накласти на вас неустойку, інфляційні та відсотки річних. Крім того, ви могли понести й інші витрати. Усе це можна узагальнити одним словом — збитки. Чи можете ви стягнути їх з банку? Так, але можливість для реалізації цього права потрібно шукати не в Законі № 2346, а у гл. 25 ГКУ. Судова практика також підтверджує це (див. постанову ВГСУ від 25.08.2009 р. у справі № 10/207-08(25/210-08), постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2010 р. у справі № 32/118). За ідеєю такі ж вимоги може пред’явити й одержувач до свого банку, якщо свої зобов’язання порушив саме він (а не банк платника). Підстави для цього ті самі.
Але це ще не все. Якщо дії банків призвели до заподіяння шкоди, то (абзаци третій і четвертий п. 32.2 Закону № 2346):
1) платник може вимагати від банку одержувача відшкодування йому шкоди, заподіяної несвоєчасним завершенням переказу;
2) одержувач має право вимагати від банку платника відшкодування шкоди, що виникла внаслідок несвоєчасного виконання розрахункового документа.
Стягненню такої шкоди не заважає навіть те, що між зазначеними особами (зокрема, між платником і банком одержувача) договірних відносин може взагалі не бути. Із таким підходом солідарний і суд (див. постанову ВГСУ від 11.03.2014 р. у справі № 903/638/13).
Як несвоєчасне здійснення банками грошового переказу позначиться на оподаткуванні
Податок на прибуток. У загальному випадку рух грошових коштів безпосередньо не впливає на наслідки з податку на прибуток. Але в деяких випадках (наприклад, якщо передання права власності на товар прив’язується до оплати) такий вплив не виключено.
Наведемо приклад. Підприємство перерахувало часткову передоплату за товар. Платіжне доручення подане до банку 14.04.2014 р., але на рахунок одержувача кошти потрапили лише 17.04.2014 р. Така передоплата не спричинює наслідків із податку на прибуток, тому на зазначений часовий розрив можна не звертати уваги.
Тепер ускладнимо приклад. Припустимо, що підприємство-продавець передасть право власності на товар лише після його 100%-ї передоплати. Покупець перераховує передоплату 28.03.2014 р., але на рахунок постачальника вона потрапляє лише 01.04.2014 р. Як бути в такому разі? Ураховуючи особливості обліку податку на прибуток, це запитання адресоване, головним чином, постачальнику. Тобто воно полягає в тому, коли відображати доходи. Якщо в договорі зазначено, що право власності на товар буде передано лише після зарахування оплати на рахунок постачальника, проблем із відповіддю на нього не виникне. Гірше, якщо такої прив’язки немає: наприклад, якщо в договорі зазначено, що право власності на товар передається після його повної оплати. На нашу думку, в цьому випадку потрібно орієнтуватися на момент, який вважається датою виконання зобов’язання (з ним ви могли ознайомитися вище). Причому, як ми вже говорили, ВГСУ вважає, що це дата зарахування коштів на рахунок кредитора (у цьому випадку — постачальника товару). З урахуванням цього дохід виникне 01.04.2013 р.
На жаль, не можна бути впевненим у тому, як на цю проблему дивитимуться податківці. Проте не засмучуйтеся: насправді, їх думка з цього питання мало на що вплине. Це пов’язано з тим, що для більшості платників звітним періодом із податку на прибуток є рік.
ПДВ. Щодо ПДВ ситуація складніша. Нагадаємо, що постачальник повинен відобразити податкові зобов’язання здебільшого за датою першої події (п. 187.1 ПКУ):
1) відвантаження (підписання акта);
2) зарахування коштів від покупця/замовника на свій банківський рахунок.
Як бачите, якщо дотримуватися цього правила, постачальник повинен нарахувати ПДВ-зобов’язання та скласти податкову накладну за датою зарахування коштів на свій рахунок (звісно, якщо це перша подія). Навіть у разі, якщо покупець подав платіжне доручення до свого банку до цієї дати.
А що стосовно покупця: за якою датою він повинен відобразити податковий кредит? На це запитання відповідає п. 198.2 ПКУ. Як правило, це дата першої події:
1) отримання товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною;
2) списання коштів із його банківського рахунка.
Незалежно від того, яка подія була першою, податковий кредит повинен підтверджуватися податковою накладною (хоча в передоплатному випадку ПКУ про це прямо не говорить). При цьому добре, якщо дати списання коштів із рахунка покупця та їх зарахування на рахунок постачальника збігаються. Але що, якщо ні? У такому разі покупець зможе відобразити податковий кредит не раніше, ніж він отримає від постачальника податкову накладну. Інакше кажучи, не раніше зарахування на рахунок постачальника коштів в оплату товарів/послуг. Причому «розрив» між датою списання коштів із рахунка покупця та датою їх зарахування на рахунок постачальника, на нашу думку, не створює податкових ризиків. Цей висновок підтверджує ситуація, за якої першою подією є відвантаження товарів. У ній такий «розрив» виглядає природним. Наприклад, товар відвантажено з Харкова 14.04.2014 р., а отримано тільки 16.04.2014 р. При цьому ні в кого не виникне сумнівів, що в такому разі ПДВ-зобов’язання у постачальника виникнуть 14 квітня, тоді як покупець зможе відобразити податковий кредит не раніше 16 квітня (навіть якщо податкова накладна йому надійде раніше цієї дати).
Платіж до бюджету прострочено через банк: як бути?
Провини банку немає. Подібна ситуація може виникнути, якщо ви подали платіжне доручення до банку, але власне платіж було здійснено пізніше, хоча й у межах строків, які відводяться на цю операцію Законом № 2346.
Сплачуючи будь-який податок, ви тим самим виконуєте податкове зобов’язання. Таке зобов’язання виконується сплатою в повному обсязі відповідних сум у встановлений законодавством строк (п. 38.1 ПКУ). При цьому, на жаль, ПКУ не вказує на те, коли такі суми вважаються сплаченими (на відміну від того ж Закону № 2464 — про це читайте далі).
Щоб розібратися з цим, пригадаємо: податки ви сплачуєте на казначейські рахунки в розрізі територій/місцевих бюджетів та кодів бюджетної класифікації. Після того, як кошти потраплять на ці рахунки, вони відобразяться на єдиному казначейському рахунку. При цьому нагадаємо: саме із дня зарахування на цей рахунок податки/збори/обов’язкові платежі та інші доходи держбюджету вважаються зарахованими до держбюджету (ч. 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI). Причому і податківці побачать надходження не раніше, ніж відповідні кошти будуть зараховані на цей рахунок (якщо точніше, то лише після того, як органи Держказначейства нададуть їм такі відомості). Ви вже, мабуть, зрозуміли, що за такого підходу податкове зобов’язання вважатиметься виконаним лише із дня зарахування відповідних сум на єдиний казначейський рахунок. Як свідчить практика, іноді його підтримують і суди (див. ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 р. у справі № 802/2479/13-а, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 р. у справі № 2а-7467/12/2670).
Справедливим цей підхід не назвеш, але логіка в ньому є, якщо дивитися на сплату податків системно (тобто враховуючи механізми їх зарахування до бюджету та адміністрування). Крім того, його правильність непрямо підтверджують п. 129.6 ПКУ та, що важливіше, п.п. 129.3.1 ПКУ (у «докодексні» часи аналогічна норма прив’язувалася до дати прийняття банком платіжного доручення, тоді як зараз — до дня зарахування коштів на рахунок податківців).
Тому ось наша порада: при сплаті податків «не зволікати» та враховувати часовий «зазор», що надається банкам для виконання грошового переказу (читайте про це вище)
Принаймні до стабілізації ситуації в банківській системі. В іншому разі спорів із податківцями не уникнути.
Щоправда, є й інший, ліберальніший підхід. Він заснований на формальному прочитанні ПКУ. Якщо точніше, на тому, що цей документ установлює граничні строки сплати податкових зобов’язань, а не строки зарахування до бюджету. Тому податкове зобов’язання повинне вважатися виконаним уже в день подання до банку платіжного доручення. Доказом того, що платник подав його в належний строк, буде запис у полі «Дата надходження» такого платіжного доручення (п. 2.14 Інструкції № 22). Якщо дотримуватиметеся цього підходу, то навряд чи порадуєте контролерів. На підтвердження дивіться їх консультацію в підкатегорії 135.04 БЗ*, присвячену поданню платіжного доручення в післяопераційний час граничного дня для сплати. Разом із тим, ураховуючи позитивну судову практику, у вас є шанс обстояти свої права у служителів Феміди. Ось кілька прикладів подібних рішень:
1) «кодексних» — ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 р. у справі № 817/1008/13-а, постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 р. у справі № 817/4263/13-а, постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.08.2012 р. у справі № 2а/2570/2504/2012;
2) «докодексних» — ухвала ВАСУ від 28.05.2013 р. у справі № К-38921/10, ухвала ВАСУ від 22.10.2013 р. у справі № К/9991/31967/11.
* Цю консультацію з 28.02.2014 р. скасовано, але підхід податківців до цього питання навряд чи змінився.
Провина банку є. Вище ви ознайомилися тільки з тими ситуаціями, за яких затримка зарахування податків до бюджету не пов’язана з порушенням банком своїх зобов’язань. Але що, якщо це станеться з його вини? Тобто якщо строк грошового переказу перевищить строки, передбачені Законом № 2346, або ж платіж і зовсім «зависне».
Платник у такому разі звільняється від відповідальності за несвоєчасне/неповне перерахування, включаючи штрафні санкції та пеню (п. 129.6 ПКУ)
На перший погляд, усе зрозуміло. Але тут є нюанс: щоб податківці на місцях не вважали вас порушником (адже несплата податку автоматично відобразиться на особовому рахунку платника), їх доведеться повідомити про це. Для цього вам варто подати їм заяву в довільній формі та додати до неї копії відповідних платіжних доручень (див. підкатегорію 138.06 БЗ).
Водночас виникає запитання щодо «завислих» сум: чи потрібно вам повторно здійснювати платіж, якщо гроші до бюджету так і не потрапили? Однозначності при відповіді на нього, на жаль, немає. Висновок залежить, головним чином, від того, який із двох підходів до моменту виконання податкового зобов’язання застосовувати (з ними ви ознайомилися вище). Якщо той, який ближче податківцям (обов’язок платника виконується із зарахуванням коштів на єдиний казначейський рахунок), то, вочевидь, податок доведеться перерахувати повторно. Контролери наполягали на подібному підході у минулому (див., зокрема, лист ДПАУ від 03.12.2008 р. № 1192/16/22-2015), сьогодні їх думка з цього приводу навряд чи змінилася. Посилатися вони при цьому можуть на те, що п. 129.6 ПКУ знімає з платника лише відповідальність, тоді як обов’язок зі сплати податку зберігається. Зрозуміло, що цей підхід є найбезпечнішим.
Якщо ж вважати, що обов’язок припиняється з поданням платіжного доручення, то необхідності в повторному перерахуванні податку немає (адже обов’язок платника вже виконано). Правильність цього підходу свого часу підтверджували як чиновники (див. лист Комітету ВРУ з питань фінансів та банківської діяльності від 05.09.2002 р. № 06-10/360), так і суди (див. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2013 р. у справі № 2а-7467/12/2670). Отже, якщо ви дотримуватиметеся цього підходу і вирішите не «годувати» бюджет ще однією порцією податків, у вас є всі шанси обстояти свою правоту.
При цьому окремо виділимо сплату ЄСВ. На відміну від ПКУ, Закон № 2464 прямо вказує на день, який вважається датою сплати ЄСВ. При безготівковій сплаті ним є день списання відповідної суми з рахунка платника. Причому незалежно від дати її зарахування на рахунок податківців (ч. 10 ст. 9 Закону № 2464). Про що це свідчить? По-перше, вам не потрібно турбуватися про зарахування коштів на єдиний казначейський рахунок. По-друге, краще не «дотягувати» зі сплатою ЄСВ до післяопераційного часу останнього дня сплати. Адже в такому разі, якщо банк спише кошти тільки наступного дня, довести свою правоту вам буде дуже непросто. Але що буде, якщо строк сплати ЄСВ буде порушено з вини банку? На щастя, відповідь на це запитання надали самі податківці: вони повідомили, що в такому разі платник звільняється від відповідальності (див. підкатегорію 301.09 БЗ).
Чи може підприємство відкрити другий поточний рахунок? Якщо так, то як це зробити?
Дуже своєчасне запитання. Вважаємо, воно виникло у багатьох, хто зіткнувся із системними затримками платежів.
У загальному випадку обмежень щодо кількості поточних рахунків немає. Про це свого часу прямо зазначив НБУ (див. лист НБУ від 07.06.2007 р. № 25-118/1100-5821)
Подібні обмеження встановлені лише для окремих категорій рахунків. Так, тільки один поточний рахунок можна відкрити (п. 1.11 Інструкції № 492):
1) для формування статутного або складеного капіталу, пайового чи неподільного фонду суб’єкта господарювання — юрособи (у національній та/або іноземній валюті);
2) за кожною угодою про ведення спільної діяльності без створення юрособи (у національній та/або іноземній валюті).
Таким чином, з урахуванням зазначеного обмеження ви маєте право відкрити другий (третій тощо) поточний рахунок, причому в будь-якому банку України. Що для цього потрібно?
Виходитимемо з того, що інших рахунків підприємства в цьому банку немає. У такому разі особі, яка звернулася до банку, потрібно, по-перше, пред’явити паспорт чи інший документ, що посвідчує особу. Фізособі-резиденту, крім цього, потрібно пред’явити картку платника податків, у якій зафіксовано його реєстраційний номер. Оскільки рахунок відкривається підприємству, доведеться також пред’явити документ, що підтверджує повноваження такої особи (п. 3.1 Інструкції № 492). Ним, наприклад, може бути довіреність, протокол загальних зборів або наказ по підприємству.
По-друге, подати пакет документів (їх копії, посвідчені в установленому порядку). Що це за документи? Вони названі в п. 3.2 Інструкції № 492, при цьому після торішніх змін їх перелік помітно скоротився.
Документи, які потрібно подати до банку для відкриття поточного рахунка
| № з/п | Найменування документа | Хто посвідчує |
| 1 | 2 | 3 |
| 1 | Заява про відкриття поточного рахунка (див. додаток 1 до Інструкції № 492, але заповнювати її потрібно за формою відповідного банку) | — |
| 2 | Копія належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту, засновницького договору, установчого акта, положення) | Нотаріус або працівник банку. Якщо копію документа посвідчує працівник банку, то вам доведеться надати йому оригінал такого документа (п. 1.17 Інструкції № 492) |
| Пам’ятайте кілька моментів. По-перше, якщо ви відкриваєте поточний рахунок для ТОВ, що працює на підставі модельного статуту, його копію подавати не потрібно. Замість цього вам доведеться подати копію рішення про створення юрособи або провадження діяльності на підставі модельного статуту, підписаного всіма засновниками. Її також доведеться посвідчити. По-друге, юрособи публічного права, які діють на підставі законів, установчі документи не подають. | ||
| 3 | Копія виписки з Єдиного держреєстру | Нотаріус або працівник банку (лист НБУ від 25.12.2012 р. № 25-111/2807/12078). Вимоги до посвідчення працівником банку ті самі, що називалися вище |
| Зверніть увагу: це має бути саме копія виписки, а не витягу. Незважаючи на те, що остання також підтверджує факт держреєстрації юрособи, вимоги Інструкції № 492 в цьому питанні сформульовані імперативно. | ||
| 4 | Картка зі зразками підписів та печатки у двох примірниках (див. додаток 2 до Інструкції № 492, але заповнювати її потрібно за формою відповідного банку) | Нотаріус або перший керівник/його заступник із відбитком печатки організації, якій підприємство адміністративно підпорядковане. У населених пунктах, у яких нотаріусів немає, цю функцію можуть виконувати уповноважені на це посадові особи органів місцевого самоврядування (п. 18.11 Інструкції № 492) |
| Нагадаємо, що до такої картки включаються: | ||
По-третє, доведеться подати низку інших документів. Це пов’язано, головним чином, із тим, що при відкритті рахунка банк повинен ідентифікувати клієнта. Із цією метою банк повинен установити відомості, до яких для юросіб, зокрема, належать:
1) дані, що ідентифікують осіб, які мають право розпоряджатися рахунками та майном. Судячи з усього, йдеться про осіб, які мають право першого і другого підпису. У зв’язку з цим, не дивно, що банки, як правило, вимагають пред’являти копії їх паспортів і карток платників податків, у яких зафіксовано реєстраційний номер;
2) відомості про власників істотної участі в юрособі. Мабуть, ідеться про істотну участь у розумінні п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону № 249. У цьому контексті це пряме або опосередковане володіння часткою в розмірі 10 % і більше статутного капіталу, 10 % і більше акцій або прав голосу в юрособі, прямий або опосередкований вплив на неї;
3) відомості про контролерів юрособи. Повертаючись до Закону № 249, контролер — це особа, яка здійснює контроль. При цьому контроль юрособи — це пряме/опосередковане володіння фізособою самостійно чи спільно з близькими родичами часткою в юрособі, що відповідає еквіваленту 50 % і більше статутного капіталу або голосів юрособи, або незалежна від формального володіння можливість здійснювати будь-яким чином вирішальний вплив на управління/діяльність юрособи;
4) відомості про повне найменування та місцезнаходження юрособи, органи її управління та їх склад, код ЄДРПОУ, реквізити банку, в якому відкрито рахунок і номер банківського рахунка;
5) будь-які інші відомості, які банк визнає необхідними для цілей ідентифікації особи клієнта, змісту діяльності та фінансового стану (п. 2.9 Інструкції № 492).
Але майте на увазі: це лише загальні правила, які варто використовувати як орієнтир. Річ у тім, що конкретний перелік документів для відкриття рахунка в кожному банку, як правило, відрізняється. Тому перед тим, як відкривати рахунок, обов’язково ознайомтеся з відповідними вимогами конкретного банку. Тепер пропонуємо розглянути декілька суміжних питань.
Чи потрібно повідомляти податкову про відкриття ще одного рахунка? Так, це потрібно зробити. Але не вам, а банку, в якому відкривається рахунок (п. 69.2 ПКУ). Зробити він це повинен не пізніше наступного робочого дня після відкриття рахунка (включаючи день такого відкриття). Податківці повинні відреагувати не пізніше наступного робочого дня після отримання повідомлення. При цьому витратні операції за таким рахунком можуть проводитися лише з дати отримання банком повідомлення контролерів про взяття рахунка на облік (п. 69.4 ПКУ).
Як відобразити витрати з відкриття рахунка в обліку? Платник має право відобразити такі витрати в обліку податку на прибуток. Їх варто кваліфікувати як адміністративні (абз. «є» п.п. 138.10.2 ПКУ). У декларації вони осядуть у рядку 06.1.
Що стосується ПДВ, то послуги з розрахунково-касового обслуговування не є об’єктом обкладення цим податком. Перелік таких «необ’єктних» операцій затверджено постановою Правління НБУ від 15.11.2011 р. № 400. При цьому в їх числі прямо названі операції з відкриття/закриття будь-яких рахунків у національній/іноземній валютах.
У бухобліку відображення таких витрат проводиться записом за дебетом рахунка 92 «Адміністративні витрати» у кореспонденції з кредитом субрахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».
Чи поширюється гарантування банківських вкладів на юридичних осіб?
На жаль, ні. Це випливає навіть з назви основного нормативного акта, який регулює цю сферу, — Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. № 4452-VI (далі — Закон № 4452). Цей висновок підтверджується й у тексті цього Закону. Так, якщо ви подивитеся на визначення терміна «вкладник», то побачите, що до них у межах цього Закону належать тільки фізособи (крім підприємців).
Як же тоді бути юрособам, банки яких потрапили у скрутне становище? Чи можуть вони стягнути кошти, які «зависли» на депозитних рахунках? Так, але тільки за загальними правилами. Так, зокрема, якщо банк ліквідовуватиметься, доведеться ставати в чергу його кредиторів. При цьому пам’ятайте: заявити свої права банку можна лише протягом 30 днів із моменту опублікування відомостей про його ліквідацію (таке опублікування здійснюється в газетах «Урядовий кур’єр» і «Голос України»). Також нагадаємо, що ліквідація банків, у тому числі проблемних, проводиться з урахуванням спеціальних правил, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III та Законом № 4452.
| висновки |  | |
|
