(зі змінами та доповненнями, останні з яких унесені законами України
від 17 травня 2012 року № 4719-VI,
від 16 жовтня 2012 року № 5462-VI,
від 4 липня 2013 року № 406-VII,
від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII,
від 28 грудня 2014 року № 77-VIII)
Увага!
З 1 січня 2016 року до цього Закону будуть внесені зміни згідно із Законом України від 17 листопада 2011 року № 4050-VI, враховуючи зміни, внесені Законами України від 20 листопада 2012 року № 5483-VI, від 19 грудня 2013 року № 714-VII, від 25 грудня 2014 року № 62-VIII.
Закон введено в дію з 1 травня 1995 року, крім частини другої статті 9, статей 10, 33 і 34, які вводяться в дію в строки, що визначаються Верховною Радою України (згідно з Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 1995 року № 144/95-ВР).
Статтю 10 введено в дію з 1 березня 1996 року, статтю 33 — з 1 липня 1996 року, статтю 34 — з 1 січня 1997 року (згідно з Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 1996 року № 49/96-ВР).
Статтю 9 введено в дію з 1 квітня 1997 року (згідно з Постановою Верховної Ради України від 6 лютого 1997 року № 50/97-ВР).
У тексті Закону слова «власник або уповноважений ним орган» в усіх відмінках і числах замінено словом «роботодавець» у відповідному відмінку і числі згідно із Законом України від 17 травня 2012 року № 4719-VI.
Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі — підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.
