1. Масовим вивільненням з ініціативи роботодавця є протягом одного місяця:
1) вивільнення 10 і більше працівників у роботодавця з чисельністю працівників від 20 до 100;
2) вивільнення 10 і більше відсотків працівників у роботодавця з чисельністю працівників від 101 до 300;
3) вивільнення 30 і більше працівників у роботодавця з чисельністю працівників від 301 до 1000;
4) вивільнення 3 і більше відсотків працівників у роботодавця з чисельністю працівників від 1001 і більше.
2. Показники масового вивільнення працівників, заходи із запобігання вивільненню та з мінімізації негативних наслідків передбачаються колективними договорами, угодами.
3. Комплекс заходів щодо забезпечення зайнятості працівників, які підлягають вивільненню, розробляється відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за участю сторін соціального діалогу.
4. Якщо масовим вивільненням працівників спричиняється зростання безробіття в регіоні або на відповідній території на три і більше відсоткових пункти протягом звітного періоду, під час такого масового вивільнення працівників можуть утворюватися спеціальні комісії у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, для вжиття заходів із запобігання стрімкому зростанню безробіття.
5. Положення цієї статті не поширюються на масові вивільнення, що мають відбутися відповідно до трудових договорів (контрактів), укладених на певний строк або для певних цілей (крім випадків, коли звільнення відбувається до закінчення строку або виконання умов трудового договору (контракту).
