07.05.2012
ТИМЧАСОВЕ ЗБЕРІГАННЯ ВІДХОДІВ: ЧИ ПОТРІБНО ОТРИМУВАТИ ДОЗВІЛ ТА СПЛАЧУВАТИ ЕКОПОДАТОК
Вікторія МАТВЄЄВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
На території бюджетної установи розміщені контейнери для тимчасового зберігання побутових відходів. Вивезення таких відходів здійснює спеціалізоване підприємство на підставі відповідного договору.
На початку 2012 року екологічною інспекцією в цій установі було проведено перевірку щодо наявності дозволу та затверджених лімітів на утворення та розміщення відходів. Чи дійсно бюджетній установі необхідно отримати дозвіл на розміщення відходів і ліміт на їх утворення та розміщення?
Чи потрібно у 2012 році сплачувати екологічний податок за відходи, які тимчасово зберігаються на території установи?
(м. Кіровоград)
Основні суперечності та непорозуміння при оформленні дозвільних документів у сфері поводження з відходами та справляння екологічного податку пов’язані з неправильним тлумаченням таких термінів, як «відходи», «побутові відходи», «розміщення відходів», «зберігання відходів» та «спеціально відведені місця чи об’єкти».
Щоб розібратися з цим питанням, звернемося до термінології, наведеної у ст. 1 Закону України «Про відходи» від 05.03.98 р. № 187/98-ВР (далі — Закон):
відходи — будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;
побутові відходи — відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов’язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення;
розміщення відходів — зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах;
зберігання відходів — тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах (до їх утилізації чи видалення);
спеціально відведені місця чи об’єкти — місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.
Спираючись на ці визначення, Міністерство екології та природних ресурсів (далі — Мінекоресурсів), що є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері поводження з відходами, надало низку роз’яснень.
Так, відповідаючи на запитання: які операції з відходами є розміщенням відходів, Мінекоресурсів (див. на сайті www.menr.gov.ua рубрику «питання-відповідь») зазначило таке:
«Розміщення відходів включає такі визначені операції з переліку операцій з видалення відходів, визначених Базельською конвенцією про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням та постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2000 р. № 1120 «Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів»: D1, D2, D3, D4, D5, D6, D7, D12, а саме:
D1 Захоронення в землі чи скидання на землю (наприклад, на звалище тощо);
D2 Обробка ґрунтом (наприклад, біохімічний розклад рідких чи мулових відходів у ґрунті тощо);
D3 Закачування на глибину (наприклад, вприскування відходів відповідної консистенції у свердловини, соляні куполи або природні резервуари тощо);
D4 Скидання у поверхневі водойми (наприклад, скидання рідких або мулових відходів у котловани, ставки чи відстійні басейни тощо);
D5 Скидання на спеціально обладнані звалища (наприклад, скидання в окремі відсіки з прокладкою і поверхневим покриттям, які ізолюють їх один від одного і навколишнього середовища, тощо);
D6 Скидання у водойми, крім морів/океанів;
D7 Скидання у моря/океани, у тому числі захоронення на морському дні;
D12 Постійне зберігання (наприклад, у спеціальних контейнерах у шахті тощо).
Таким чином, до розміщення відходів віднесено захоронення відходів (операції D1 — D7) та зберігання відходів (операція D12, яке означає постійне (остаточне) зберігання відходів, а не тимчасове)».
Крім того, у листі від 05.09.2011 р. № 16687/ 07/10-11 Мінекоресурсів звертало увагу на відмінність у термінах «розміщені відходи» і «відходи, що тимчасово зберігаються», оскільки подальша доля цих відходів суттєво відрізняється.
Так, якщо розміщені відходи назавжди або практично на невизначений довготривалий строк будуть поховані або займуть певне місце на поверхні, то відходи, що тимчасово зберігаються, згодом можуть бути передані на утилізацію або видалення, і зазначені остаточні операції, можливо, буде здійснено в інших місцях та іншими суб’єктами господарювання.
Виходячи з цього, уповноважений орган дійшов висновку, що тимчасове зберігання відходів у контейнерах або урнах не є розміщенням відходів у розумінні ст. 1 Закону.
Також Мінекоресурсів у зазначеному вище листі та листі від 04.08.2011 р. № 14364/07/10-11 роз’яснювало, що під розміщенням відходів слід розуміти їх зберігання та захоронення у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах.
При цьому основне призначення спеціально відведених місць чи об’єктів — видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження, тобто остаточні операції з видалення. Наприклад, згідно зі ст. 21 Закону саме органи місцевого самоврядування приймають рішення про відведення земельних ділянок для розміщення відходів та будівництво об’єктів поводження з відходами, оскільки саме розміщення відходів є найбільш небезпечним фактором впливу на екологічний стан довколишніх земельних ділянок.
Ґрунтуючись на цьому, Мінекоресурсів вважає, що місця тимчасового зберігання відходів, а саме контейнери (контейнерні майданчики) для тимчасового зберігання побутових відходів, не є місцями їх остаточного видалення та не належать до спеціально відведених місць чи об’єктів.
Тепер з’ясуємо, коли бюджетним установам необхідно отримувати дозвіл на розміщення відходів і ліміти на утворення та розміщення відходів.
Як визначено у ст. 32 Закону, з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини заборонено здійснення будь-якої господарської діяльності, пов’язаної з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.
Ліміт на утворення відходів — це максимальний обсяг відходів, на який у їх власника є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території.
Ліміт на розміщення відходів є обсягом відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях.
Процедуру видачі таких лімітів установлено Порядком розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженим постановою КМУ від 03.08.98 р. № 1218 (далі — Порядок № 1218). У п. 7 цього Порядку визначено, що власникам відходів, які здійснюють лише їх розміщення, затверджується ліміт на розміщення відходів.
Ліміт на утворення відходів розраховується на підставі нормативів утворення для кожного виду відходів за класами їх небезпеки та повинен дорівнювати сумарному обсягу відходів, розміщених на своїй території та переданих іншому власнику.
Особливу увагу слід звернути на те, що необхідність отримання лімітів на утворення та розміщення відходів стосується не всіх установ та організацій. Так, відповідно до п. 8 Порядку № 1218 від цього обов’язку звільнені:
— власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 грн. на рік;
— власники тільки побутових відходів, які уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства*;
— власники відходів як вторинної сировини, які здійснюють статутну діяльність зі збирання та заготівлі таких відходів.
* Незважаючи на те, що в Порядку № 1218 згадуються лише підприємства комунального господарства, договори на вивезення побутового сміття укладаються з різними спеціалізованими підприємствами. Тому ця норма поширюється також і на договори, укладені з такими підприємствами.
Як бачимо, до цього переліку віднесено суб’єктів господарювання (тобто власників побутових відходів), які уклали договори зі спеціалізованими підприємствами. Розберемося з цією категорією детальніше.
Звісно, у процесі діяльності будь-якого суб’єкта господарювання (у тому числі бюджетних установ і організацій) можуть утворюватися різні види відходів, у тому числі й побутові. Перелік таких відходів залежить від різних факторів (наприклад, від наявності на балансі транспортних засобів, виробничих майстерень, їдальні, а також від того, які послуги надає установа чи організація, і відповідно, які відходи в результаті такої діяльності можуть утворюватися на їх території). Щоб правильно класифікувати такі відходи, необхідно керуватися Державним класифікатором відходів ДК 005-96, затвердженим наказом Держстандарту від 29.02.96 р. № 89.
Що стосується побутових відходів, то, як визначено в п. 3 Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою КМУ від 10.12.2008 р. № 1070, власники або балансоутримувачі житлових будинків, земельних ділянок укладають договори з особою, яку визначено виконавцем послуг із вивезення побутових відходів, та забезпечують роздільний збір побутових відходів. Тобто фактичного розміщення відходів власники та балансоутримувачі не здійснюють.
Отже, якщо на території бюджетної установи тимчасово зберігаються побутові відходи в контейнерах або урнах, на вивезення яких укладено відповідний договір зі спеціалізованим підприємством, установі не потрібно отримувати ліміт на утворення та розміщення відходів і дозвіл на їх розміщення.
Проте, якщо на території установи тимчасово зберігаються не лише побутові відходи, а й інші види відходів (наприклад, різні види відходів, які утворюються від надання медичних послуг, — код 8510), такій установі необхідно отримати дозвіл на розміщення відходів та погодити ліміт на їх утворення та розміщення.
У цьому випадку власники відходів, які здійснюють лише їх розміщення, до 1 квітня поточного року подають до місцевого дозвільного центру заяву та пакет документів для отримання дозволу на розміщення відходів та погодження проекту ліміту на утворення та розміщення відходів у наступному році. Перелік таких документів наведено в п. 12 Порядку № 1218. Щодо власників відходів, які утворюють та розміщують їх на своїй території, то вони такі документи подають до дозвільного центру до 1 червня поточного року.
Після отримання такого дозволу та проходження процедури погодження суб’єктам господарювання встановлюється ліміт. Ліміти на утворення та розміщення відходів установлюються строком на один рік.
Перелік суб’єктів, які зобов’язані отримати ліміт на утворення та розміщення відходів на майбутній рік, місцеві держадміністрації складають до 1 лютого поточного року і він доводиться територіальними органами Мінекоресурсів до відома цих суб’єктів до 1 березня.
Тепер щодо необхідності сплати екологічного податку. В Узагальнюючій податковій консультації щодо екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженій наказом ДПСУ від 16.12.2011 р. № 258 (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2012, № 1), ДПСУ дійшла таких висновків:
— місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не належать до спеціально відведених місць чи об’єктів.
І тому суб’єкти господарювання (у тому числі й бюджетні установи), які тимчасово зберігали (розміщали в контейнері) побутові відходи протягом звітного кварталу та уклали договір на вивезення таких відходів із спеціалізованим підприємством, не є платниками екологічного податку;
— платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб’єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони природного середовища або його органів на місцях.
Останню крапку в питанні сплати екологічного податку поставила ДПСУ в листі від 12.03.2012 р. № 7005/7/15-2117, в якому повідомила про те, що Узагальнююча податкова консультація щодо екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затверджена наказом ДПСУ від 16.12.2011 р. № 258, застосовується з моменту набуття чинності нормою, щодо практичного застосування якої цю консультацію надано, тобто з 01.01.2011 р.
Крім того, в ЄБПЗ, розміщеній на сайті ДПСУ www.sta.gov.ua, фахівці ДПСУ розмістили відповідь на запитання: чи можна здійснити повернення за минулі податкові періоди 2011 року сум екологічного податку за тимчасове розміщення побутових відходів у зв’язку з помилковою та/або зайвою сплатою такого податку? (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2012, № 10, с. 15).