21.05.2018
Юридичним департаментом Міністерства соціальної політики розглянуто ваш лист <…> і в межах компетенції повідомляється наступне.
Загальні норми щодо встановлення на підприємствах, в установах, організаціях вихідних днів визначені Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП).
Частиною третьою статті 52 КЗпП встановлено, що п’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.
Відповідно до статті 67 КЗпП при п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.
На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (стаття 69 КЗпП).
Відповідно до статті 142 КЗпП трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.
Тобто режим роботи, тривалість робочого часу і часу відпочинку встановлюються роботодавцем самостійно у правилах внутрішнього трудового розпорядку або у колективному договорі з дотриманням норм законодавства про працю.
Враховуючи вищезазначене, у вихідні дні (за графіком, визначеним на основному підприємстві) працювати за сумісництвом дозволяється повний робочий день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Одночасно повідомляємо, що листи Міністерства не є нормативно-правовими актами, за своєю природою вони носять інформаційний, рекомендаційний та необов’язковий характер.
Директор юридичного департаменту О. Туліна
Коментар редакції
Приводом для звернення за роз’ясненням до фахівців Мінсоцполітики стало запитання нашого читача, яке полягало у наступному:
«Працівник — зовнішній сумісник. За основним місцем роботи він працює за змінним графіком роботи (вихідні дні у різні дні тижня). Відповідно до п. 2 постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.93 р. № 245 тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4-х годин на день і повного робочого дня у вихідний день.
Чи може такий працівник на роботі за сумісництвом працювати 8 годин на день у вільний від основної роботи час (вихідний чи вільний від роботи день за графіком робочого часу за основним місцем роботи)?».
Але перш ніж перейти до відповіді Міністерства, пояснимо, у чому полягає суть питання.
Для цього спочатку нагадаємо, що порядок роботи за сумісництвом працівників бюджетних установ регулюється постановою КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.93 р. № 245 (далі — постанова № 245) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну від 28.06.93 р. № 43 (далі — Положення № 43).
Так, відповідно до п. 1 Положення № 43 сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 постанови № 245).
Аналізуючи цю норму, зокрема, щодо обмеження максимального часу роботи працівника-сумісника у вихідний день (8 годин на день), виникає запитання: що слід розуміти під терміном «вихідний день»? Жодного роз’яснення з цього приводу ані Положення № 43, ані постанова № 245 не містять.
Для працівників переважної більшості установ вихідними днями, що передбачені умовами трудового законодавства (ст. 67 КЗпП) і, відповідно, нормами колективного договору, є субота та неділя (при п’ятиденці). У той же час у деяких установах з метою організації безперервної роботи запроваджується змінний режим роботи (змінний графік робочого часу). За таких умов вихідні дні надаються у різні дні тижня (ст. 69 КЗпП). І тому, наприклад, вихідними днями для працівника можуть бути вівторок чи середа.
У зв’язку із зазначеним цілком доцільним є запитання читача: чи може працівник на роботі за сумісництвом працювати 8 годин у той день, який для нього є вихідним чи вільним від роботи днем за основним місцем роботи (наприклад, вівторок чи середу), за умови, що вихідними днями на робочому місці за сумісництвом є інші дні (субота та неділя)?
У листі, що коментується, фахівці Мінсоцполітики зробили такий висновок: працівнику-суміснику дозволяється працювати повний робочий день у вихідні дні за основним місцем роботи. Інакше кажучи, якщо за графіком, визначеним за основним місцем роботи, у працівника вихідний (вільний від роботи) день, то на робочому місці за сумісництвом він може працювати у цей день 8 годин.
При цьому, як наголошують фахівці Міністерства, не слід забувати про обмеження, яке встановлене п. 2 постанови № 245. А саме: загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Так, наприклад, якщо місячна норма робочого часу за основним місцем роботи складає 160 год., то для працівника за місцем роботи за сумісництвом така норма дорівнює 80 год. (160 год. х 0,5). Якщо працівник-сумісник відпрацює 8 годин у вихідний день (за графіком робочого часу за основним місцем роботи), то цей час необхідно врахувати таким чином, щоб не перевищити місячний «обмежувач» (80 год.).
Володимир БУДЗ, економіст-аналітик