05.08.2013
ЕКОПОДАТОК:
актуальні питання
Механізм стягнення екологічного податку в останні роки доволі часто ставав об’єктом дискусії. Головними темами, які обговорювалися спільнотою, були: необхідність сплати податку за утворення і тимчасове зберігання відходів (у тому числі побутових), правила розрахунку податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення (зокрема, побутовими газовими котлами) тощо.
Ці та низка інших питань турбують платників екологічного податку і сьогодні. А враховуючи занадто мінливу позицію податківців, частина з них, напевно, турбуватиме суб’єктів господарювання ще довгий час.
Тому у цій публікації розглянемо декілька актуальних питань, що стосуються стягнення екологічного податку.
Сергій ДЕЦЮРА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», s.detsyura@id.factor.ua
Звільнення від сплати за утворення металобрухту
Чи є платником екологічного податку у 2013 році суб’єкт господарювання за розміщення відходів, які утворилися в процесі його господарської діяльності (металобрухт) і не передані на утилізацію, а використовуються у виробництві як сировина, або реалізуються контрагентам як товар?
Нагадаємо, що до 01.01.13 р. відповідно до п. 240.5 ПКУ звільнялися від сплати екологічного податку (далі — екоподаток) за розміщення відходів як вторинної сировини лише ті суб’єкти господарювання, які отримали ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини та проводили статутну діяльність із їх збирання і заготівлі.
Тобто звільнення від сплати екоподатку за розміщення відходів як вторинної сировини до 2013 року було тісно пов’язано із наявністю ліцензії на здійснення таких дій.
При цьому отримувати ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини мали лише:
— суб’єкти господарювання, які здійснювали збирання та заготівлю відходів полімерних та відходів гумових, у тому числі зношених шин (Перелік № 183):
— спеціалізовані підприємства та спеціалізовані металургійні переробні підприємства, які займаються заготівлею та переробкою металобрухту кольорових та/або чорних металів (ст. 4 Закону про металобрухт).
У зв’язку з цим перелік суб’єктів господарювання, які могли скористатися положенням п. 240.5 ПКУ, був доволі обмежений.
Усі інші суб’єкти господарювання, які займалися збиранням та заготівлею відходів як вторинної сировини, а також утворювали в процесі господарської діяльності такі відходи (в тому числі і металобрухт чорних та кольорових металів*) та розміщували їх на власних територіях (об’єктах), до 2013 року не мали змоги скористатися звільненням від сплати екоподатку, що надане п. 240.5 ПКУ.
* Відповідно до ст. 4 Закону про металобрухт діяльність фізичних осіб — підприємців і юридичних осіб, пов’язана із збиранням та реалізацією промислового брухту чорних та кольорових металів, який утворився в результаті їх діяльності, ліцензуванню не підлягає.
З початку 2013 року в цьому питанні з’явилися суттєві нововведення. Так, відповідно до змін, внесених Законом № 4834** до п. 240.5 ПКУ, суб’єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об’єктах) виключно відходи як вторинну сировину, були виключені з переліку платників екоподатку за розміщення відходів.
** Див. ком. «Податковий кодекс: аналізуємо зміни» // «БТ», 2012, № 29, с. 22.
Таким чином, на сьогодні всі без винятку суб’єкти господарювання, які утворюють, збирають чи заготовляють відходи як вторинну сировину і розміщують їх на власній території, незалежно від того, чи отримали вони ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, звільняються від сплати екоподатку за розміщення відходів. Пов’язано це з тим, що тепер звільнення від сплати ув’язано не з отриманням ліцензії, а з фактом розміщення саме таких відходів на власних територіях (об’єктах).
Отже, після внесення змін до п. 240.5 ПКУ суб’єкти господарювання, які утворюють в процесі здійснення господарської діяльності відходи, які вважаються вторинною сировиною (у тому числі і металобрухт), і не передають їх на утилізацію, а використовують у виробництві як сировину, або реалізують контрагентам як товар, не повинні сплачувати екоподаток за розміщення відходів. З цим погоджуються і податківці у консультації, наведеній у «ВПСУ», 2013, № 17 — 18, с. 30 та розд. 120.01 ЄБПЗ.
Зауважимо, що, на наш погляд, суб’єкти господарювання, які утворювали відходи як вторинну сировину, і до 2013 року не мали сплачувати екоподаток. Нагадаємо головний аргумент на користь такого висновку: зберігання відходів, у тому числі і відходів як вторинної сировини, на території підприємства з моменту їх утворення до моменту передачі спеціальній установі не підпадало під визначення розміщення відходів, а тому суб’єкти господарювання, які утворювали відходи як вторинну сировину і тимчасово їх зберігали, не повинні були виступати платниками екоподатку.
Утім, позиція податківців з цього приводу з моменту прийняття ПКУ і до 2013 року була не однозначною*.
* Детальніше див. статті «Екоподаток: окремі нюанси оподаткування та складання звітності» // «БТ», 2011, № 30, с. 31, «Побутові відходи: як стягується екоподаток» // «БТ», 2011, № 42, с. 33, «Екологічний податок: правила виправлення помилок» // «БТ», 2012, № 5, с. 43.
Сплата екоподатку за філії
Чи сплачує екоподаток філія юридичної особи, на території якої знаходиться стаціонарне джерело забруднення?
Платниками екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення відповідно до п. 240.1 ПКУ є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.
З вищенаведеного випливає, що платниками екоподатку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення виступають виключно суб’єкти господарювання.
Суб’єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГКУ є тільки:
1) господарські організації — юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та заре-єстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відокремлені та структурні підрозділи не вважаються окремим суб’єктом господарювання, оскільки вони відповідно до норм ст. 64 ГКУ не можуть бути юридичними особами та діють на підставі затвердженого підприємством положення**.
** Детальніше див. консультацію «Підрозділи підприємства: особливості сплати податків» // «БТ», 2012, № 14, с. 37.
З цього випливає, що ні від-окремлені, ні структурні підрозділи суб’єктів господарювання не згадуються у п. 240.1 ПКУ серед платників екоподатку.
А тому юридичні особи, які мають у своєму складі структурні та відокремлені підрозділи (у тому числі філії), які експлуатують стаціонарні джерела забруднення, а отже, здійснюють викиди забруднюючих речовин, повинні самостійно звітувати та сплачувати податок за викиди, здійснені у таких підрозділах (пп. 250.8 і 250.10 ПКУ). Це й же підхід пропонують і податківці у консультації, наведеній у розд. 120.01 ЄБПЗ.
Нагадаємо, що декларація з екоподатку подається до органів ДПС (тепер органів Міндоходів) відповідно до п. 250.2 ПКУ за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах — за місцем розміщення стаціонарних джерел, спеціально відведених для цього місць чи об’єктів, тобто за місцем знаходження підрозділу (філії) юридичної особи. За таким самим принципом здійснюється і сплата екоподатку.
Тому якщо відокремлені чи структурні підрозділи знаходяться на території іншої територіальної громади, ніж головне підприємство, то щоб відзвітуватися та сплатити екоподаток за викиди, здійснені стаціонарним джерелом забруднення, платник екоподатку має стати на облік за місцем знаходження такого підрозділу, як за неосновним місцем обліку. Цього, зокрема, вимагає п. 7.1 Порядку № 1588.
Крім цього, хочемо звернути увагу також і на те, що відповідно до п. 250.8 ПКУ у випадку коли місце подачі декларації з екоподатку не збігається з місцем перебування на податковому обліку платника екоподатку (підрозділ чи філія підприємства знаходиться на території іншої територіальної громади, ніж головне підприємство) платник екоподатку має подати протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, копії відповідних декларацій до органу ДПС, у якому цей платник перебуває на обліку.
Тобто платник екоподатку (головне підприємство) при поданні звітності за викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарним джерелом забруднення, що знаходиться на території його підрозділу (філії), розташування якого не збігається з місцем знаходження на податковому обліку головного підприємства, повинен подати до органів ДПС дві декларації:
— оригінал — за місцем розташування джерела забруднення, тобто місцем знаходження підрозділу (неосновне місце обліку);
— копію — за місцем знаходження на податковому обліку платника екоподатку (основне місце обліку).
Екоподаток за викиди побутовим газовим котлом
Підприємство в 2013 році встановило побутовий газовий котел. Потужність котла складає 23 кВт. Як розрахувати екоподаток за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря цим стаціонарним джерелом забруднення?
Нагадаємо, що на сьогодні після внесення змін Законом України від 16.10.12 р. № 5456-VI (чинний з 18.11.12 р.) до ст. 11 Закону про атмосферне повітря всі суб’єкти господарювання, які є власниками стаціонарних джерел забруднення (у тому числі і власники побутових газових котлів), можуть здійснювати викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря лише після отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин. Адже побутові газові котли віднесено до третьої групи стаціонарних джерел забруднення (об’єкти, які не належать до першої і другої груп стаціонарних джерел*), а тому не можуть використовуватися без наявності дозволу на викиди забруднюючих речовин.
* Відповідно до ст. 11 Закону про атмосферне повітря до першої групи належать об’єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування, а до другої групи — об’єкти, які взяті на державний облік і не мають виробництв або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування.
Зауважимо, що до внесення таких змін власники побутових газових котлів мали змогу використовувати такі стаціонарні джерела забруднення без отримання дозволу. Пояснювалося це тим, що відповідно до старої редакції ст. 11 Закону про атмосферне повітря та нормативно-правових актів, розроблених на виконання норм цієї статті, отримувати дозвіл потрібно було лише у разі експлуатації промислових об’єктів, тобто котелень. А тому були підстави стверджувати, що при використанні побутового газового котла суб’єктам господарювання дозвіл на викиди отримувати не обов’язково (детальніше див. консультації « Дозволи на експлуатацію стаціонарних джерел забруднення» // «БТ», 2011, № 24, с. 17 та «Екоподаток: окремі нюанси оподаткування та складання звітності» // «БТ», 2011, № 30, с. 31).
Після внесення змін до ст. 11 Закону про атмосферне повітря все змінилося, а тому тепер, щоб безпечно експлуатувати побутовий газовий котел, радимо суб’єктам господарювати все-таки отримати такий дозвіл.
Проте й досі деякі суб’єкти господарювання використовують такі стаціонарні джерела забруднення без дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Водночас неотримання такого дозволу, про що ми неодноразово говорили**, не звільняє суб’єктів господарювання від сплати екоподатку, хоча і породжує проблеми із розрахунком екоподатку (без отримання такого дозволу суб’єкт господарювання не має вихідних даних для розрахунку податкових зобов’язань).
** Див. консультацію «Дозволи на експлуатацію стаціонарних джерел забруднення» // «БТ», 2011, № 24, с. 17 та «Екоподаток: окремі нюанси оподаткування та складання звітності» // «БТ», 2011, № 30, с. 31.
Податківці у своїх консультаціях (див. «ВПСУ», 2013, № 17 — 18, с. 26 та розд. 120.07 ЄБПЗ), знаючи про проблеми з нарахуванням екоподатку власниками побутових газових котлів, що не отримали дозволу на викиди, жодних конкретних дій не запропонували. Хоча зазначили, що у випадку відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами обсяг викидів для розрахунку екоподатку суб’єкт господарювання має роз-рахувати самостійно.
На наш погляд, за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин приблизний об’єм викидів можна розрахувати, користуючись шкільними знаннями з фізики та математики, а також механізмом розрахунку обсягу викидів забруднюючих речовин для окремих котлів при спалюванні природного газу вхідною тепловою потужністю менше 50 МВт, запропонованим у Методиці № 67.
Щоб розрахувати розмір викидів шкідливих речовин (оксидів азоту (NOX), діоксиду вуглецю (CO2) і оксиду вуглецю (CO)), можна скористатися формулою, за допомогою якої визначають розмір викидів забруднюючих речовин, що надходять у атмосферу з димовими газами теплосилової установки, що наведена у п. 4 Методики № 67.
Але ця формула призначена для розрахунку валових викидів шкідливих речовин під час спалювання різних видів палива, у тому числі під час їх одночасного спільного спалювання. А тому щоб за допомогою неї можна було розрахувати викиди окремих забруднюючих речовин після згорання 1 м3 природного газу, її слід трішки спростити.
Після скорочення вона буде виглядати так:
Ej = kjх Qjх B,
де Ej — валовий викид j-ї забруднюючої речовини;
kj — показник емісії j-ї забруднюючої речовини для природного газу. Цей показник суб’єкт господарювання може знайти у самій Методиці № 67. Так, для котлів з уведеною тепловою потужністю не більше 10 МВт (сюди, як ми сказали вище, потрапить побутовий газовий котел) показник емісії для оксидів азоту (NOX) складатиме 90 г/ГДж (табл. 1 п. 4.1 Методики № 67), для оксиду вуглецю (CO) — 7,9 г/ГДж (табл. 5 п. 4.2 Методики № 67), а для діоксиду вуглецю (СО2) — 55870,245 г/ГДж (п. 4.3 Методики № 67*);
Qj — нижча робоча теплота згоряння природного газу. У додатку В до Методики № 67 цей показник для природного газу, що постачається газопроводом Уренгой-Ужгород, становить 33,08 МДж/м3 (в нормальних умовах). В оригінальній формулі, яка використовується в Методиці № 67, цей показник використовується у іншій розмірності (МДж/кг), однак, щоб не проводити зайвих перерахунків, можна використати його у розрахунку на 1 м3, при цьому обсяг використаного газу теж потрібно враховувати не у тонах, як у Методиці № 67, а в м3. Крім того, щоб узгодити розмірність цього показника із розмірністю показника емісії забруднюючих речовин (kj), будемо використовувати показник 0,03308 ГДж/м3 (1 ГДж = 1000 МДж). Безумовно, в залежності від складу природного газу теплота згоряння може відрізнятися від розрахованої нами величини, але оскільки точних даних немає, то, на наш погляд, для розрахунку екоподатку можна використовувати і такий приблизний розмір;
B — витрата природного газу. У Методиці № 67 цей показник враховується у тонах, але оскільки ми показник Qj будемо використовувати у розмірності ГДж/м3, то й обсяг використаного газу будемо брати у м3.
* Показник емісії діоксиду вуглецю (kCО2) під час спалювання органічного палива визначається за формулою kCО2 = 3,67 kсεс, де kc — показник емісії вуглецю палива (г/ГДж). За відсутності даних про вміст вуглецю в паливі та його теплоту згоряння kc становить 15300 г/ГД (п. 4.3 Методики № 67); εс — ступінь окислення вуглецю палива. Для природного газу рекомендоване значення εс становить 0,995 (додаток А до Методики № 67).
Підставивши ці значення у вище-згадану формулу, ми визначили, що при згоранні 1 м3 природного газу виділяється:
— оксидів азоту (NOX) — 2,98 г (90 х 0,03308 х 1);
— оксиду вуглецю (CO) — 0,26 г (7,9 х 0,03308 х 1);
— діоксиду вуглецю (CO2) — 1848,19 г (55870,245 х 0,03308 х 1).
Щоб перевести отримані обсяги викидів у грамах у тони (ставки екоподатку наведені у ПКУ у тонах), потрібно отримані результати помножити на коефіцієнт 10-6 (такий коефіцієнт теж використовується в оригінальній формулі у Методиці № 67).
Якщо взяти розраховані нами умовно сталі величини обсягу забруднюючих речовин і помножити на кількість спаленого газу та ставку екоподатку для кожної окремої забруднюючої речовини, то суб’єкт господарювання може без проблем розрахувати приблизний розмір екоподатку за викиди забруднюючих речовин у атмосферу побутовим газовим котлом.
Так, наприклад, якщо у 2013 році суб’єкт господарювання за квартал спалить 1000 м3 природного газу, то він має сплатити екоподаток за викиди у розмірі 3,55 грн. (див. таблицю на с. 16)
Розрахунок екоподатку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин при згоранні 1000 м3 природного газу
| Забруднююча речовинаb> | Приблизна маса забруднюючої речовини при спаленні 1000 м3 природного газу, т | Ставка екоподатку, | Сума екоподатку з 1000 м3 природного газу, грн. |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| Оксиди азоту (NOX) | 1000 м3 х 2,98 г/м3 х 10-6 = 0,00298 | 1076,03 | 3,21 |
| Оксиди вуглецю (CO) | 1000 м3 х 0,26 г/м3 х 10-6 = 0,00026 | 40,54 | 0,01 |
| Діоксиди вуглецю (CO2) | 1000 м3 х 1848,19 г/м3 х 10-6 = 1,84819 | 0,18 | 0,33 |
| (1) Нагадаємо, що відповідно до п. 2 підрозд. 5 розд. ХХ ПКУ з 01.01.13 р. до 31.12.13 р. включно платники екоподатку при розрахунку розміру податку мають використовувати ставки податку у розмірі 75 % від базових ставок, визначених у ст. 243 — 246 ПКУ. Тому у таблиці наведені ставки податку перемножені на коефіцієнт 0,75. Детальніше див. консультацію «Екоподаток: про нововведення і не тільки…» // «БТ», 2013, № 1, с. 41. | |||
Зауважимо, що на сьогодні на сайті Міндоходів у розділі «Діяльність — Регуляторна політика — Проекти регуляторних актів — 2013 рік»* оприлюднений для ознайомлення і обговорення проект Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо реформування фіксованого сільськогосподарського податку, розширення кола податкових агентів екологічного податку, визначення платниками збору за спеціальне використання води первинних водокористувачів та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності)», яким планується зобов’язати сплачувати екоподаток за викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря при використанні природного газу не суб’єктів господарювання, які здійснюють викиди забруднюючих речовин при використанні стаціонарних джерел забруднення (побутових газових котлів), а податкових агентів (суб’єктів, що здійснюють видобування такого газу на території України або здійснюють операції із ввезення такого газу на митну територію України, крім ввезення в митному режимі транзиту).
* http://minrd.gov.ua/diyalnist-/regulyatorna-politika-/regulyatorna-politika/2013-rik/94285.html
Екоподаток за гній: платити чи не платити?
Сільськогосподарське підприємство, яке займається виробництвом продукції птахівництва, тимчасово зберігає на своїй території (у гноєсховищі) пташиний послід. Чи виступає таке підприємство платником екологічного податку?
Нагадаємо, що з настанням 2013 року набрала чинності давно очікувана зміна формулювань у терміні «розміщення відходів». Так, відповідно до змін, внесених Законом № 4834 до п.п. 14.1.223 ПКУ, розміщенням відходів з 01.01.13 р. вважається «постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів».
У зв’язку із цими змінами з початку цього року, тимчасове зберігання будь-яких відходів на території підприємства до моменту передачі їх на утилізацію спеціалізованій установі не вважається розміщенням відходів, а суб’єкти господарювання, які тимчасового зберігають такі відходи, не є платниками екоподатку.
Нагадаємо, що до цього податківці, користуючись неоднозначним визначенням термін «розміщення відходів», наполягали на сплаті екоподатку за тимчасове зберігання відходів (у тому числі гною) на території підприємства**.
** Детальніше про це див. у ст. «Екоподаток: про нововведення і не тільки…» // «БТ», 2013, № 1, с. 41.
Тобто після коригування визначення терміна «розміщення відходів» більшість суб’єктів господарювання, у тому числі і сільськогосподарські підприємства, які зберігають такі відходи на своїй території (у гноєсховищі), мали зітхнути з полегшенням, оскільки нарешті вони позбулися тягаря сплати екоподатку за тимчасове зберігання відходів. Ми також вважали, що в цій історії поставлено жирну крапку.
Але податківці не збиралися так просто здаватися, а тому, проаналізувавши нововведення, які набули чинності з 01.01.13 р., щодо сплати екоподатку за розміщення відходів (лист від 27.12.12 р. № 12699/0/71-12/15-2117* та консультація у розд. 120.1 ЄБПЗ), висунули спеціальні вимоги, які мають виконувати суб’єкти господарювання, щоб не сплачувати екоподаток за тимчасове зберігання відходів. А саме, вони наполягають на тому, що не сплачувати екоподаток мають право лише ті суб’єкти господарювання, які:
1) уклали договір на видалення та утилізацію відходів зі спецорганізацією, наприклад, комунальним підприємством тощо;
2) передавали відходи спец-організації у терміни, встановлені цим договором.
* Див. ком. «Тимчасове зберігання відходів: що потрібно, щоб не сплачувати екоподаток — нові вимоги ДПСУ» // «БТ», 2013, № 9, с. 8.
Такі вимоги податківців, на наш погляд, є безпідставними, адже у ПКУ немає жодної згадки про те, що для несплати екоподатку за розміщення відходів суб’єкти господарювання мають підтверджувати будь-якими своїми діями факт тимчасового зберігання відходів. А тому суб’єкти господарювання, які тимчасово зберігають відходи та планують у майбутньому передати їх спецорганізації на утилізацію, автоматично звільняються від сплати екоподатку за розміщення відходів. Відсутність такого договору або несвоєчасна передача відходів на утилізацію не мають вплинути на сплату екоподатку суб’єктами господарювання, що тимчасово зберігають відходи.
Водночас, оскільки на практиці передача відходів, як промислових, так і побутових, на захоронення та утилізацію відбувається на договірній основі, то проблем із виконанням такої вимоги виникнути у суб’єктів господарювання теоретично не повинно.
На жаль, про це не можна говорити, якщо утворюються відходи виробництва (гній чи послід)** у сільськогосподарських підприємств. Такі відходи зазвичай не передаються на утилізацію чи захоронення. Вони після утворення деякий час зберігаються на спеціально відведеній для цього території (гноєсховищах), а потім або реалізуються іншим суб’єктам господарювання, або використовуються у своїй діяльності (як добрива чи біомаса).
** Нагадаємо, що відходи, які утворилися в результаті вирощування тварин і виробництва продукції тваринництва та птахівництва, а саме гній та пташиний послід, відповідно до ДК 005-96 включено до групи відходів — 01, класифікаційне угруповання — 012, коди: 0121.2.6.03 «Екскременти, сечовина та гній (включно струхлявіле сіно та солома) від худоби» та 0124.2.6.03 «Послід пташиний».
Ураховуючи це, у багатьох сільгосппідприємств виникають закономірні запитання: чи слід їм сплачувати екоподаток за такі відходи, не маючи договору на утилізацію і зберігаючи такі відходи у гноєсховищах?
Відповідь на це запитання надало Міндоходів у листі від 17.06.13 р. № 8443/7/99-99-15-04-01-17 та консультації, наведеній у розд. 120.1 ЄБПЗ.
Із змісту цих роз’яснень випливає, що оскільки відходи сільського господарства містять значну частку органічних речовин (органічну складову) та практично завжди після нескладних підготовчих операцій повністю утилізуються (це підтверджує і Мінприроди у листі від 06.03.12 р. № 4794/07/10-12), то щоб не сплачувати екоподаток сільгосппідприємству достатньо просто зберігати ці відходи не у спеціально відведених місцях чи на об’єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.
Отже, як бачимо, податківці не висувають жодних спеціальних вимог (наприклад, укладення договору на утилізацію тощо), які мають виконувати сільгосппідприємства, щоб не сплачувати екоподаток при зберіганні гною. Вони лише наполягають, щоб гній зберігався не у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів.
Загалом, споруди для збирання, зберігання та обробки гною, курячого посліду та сечі, тобто гноєсховища, не вважаються спеціально відведеними об’єктами, на використання яких слід отримувати дозволи від екологів. Аргументуємо це тим, що:
— по-перше, гноєсховища відповідно до п. 1.5.2 ДБН Б.2.4-4-97 відносять до складських будівель та споруд. Крім того, про те, що місця для зберігання гною можна розцінювати як склад, говорить також і те, що гній чи пташиний послід для господарської діяльності сільгосппідприємств розцінюється як побічна продукція використання біологічних активів тваринництва та птахівництва. Оцінюється така продукція відповідно до П(С)БО 30 за справедливою вартістю;
— по-друге, гній у таких спорудах лише тимчасово зберігається (до того часу, доки в результаті біологічних операцій перетвориться в органічне добриво тощо), а не на постійній (остаточній) основі або для захоронення.
Враховуючи це, можна констатувати, що тимчасове зберігання курячого посліду або гною у гноєсховищах не зобов’язує сільгосппідприємства сплачувати екоподаток, оскільки зберігання таких відходів у відведених місцях на території сільгосппідприємств не вважають розміщенням відходів.
Документи і скорочення статті
ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.10 р. № 2755-VI.
ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.03 р. № 436-IV.
Закон № 4834 — Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» від 24.05.12 р. № 4834-VI.
Закон про відходи — Закон України «Про відходи» від 05.03.98 р. № 187/98-ВР.
Закон про металобрухт — Закон України «Про металобрухт» від 05.05.99 р. № 619-XIV.
Закон про атмосферне повітря — Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.92 р. № 2707-XII.
Порядок № 1588 — Порядок обліку платників податків і зборів, затверджений наказом МФУ від 09.12.11 р. № 1588.
Перелік № 183 — Перелік окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягають ліцензуванню, затверджений постановою КМУ від 28.02.01 р. № 183.
Інструкція № 177 — Інструкція про порядок та критерії взяття на державний облік об’єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров’я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, затверджена наказом Мінекології від 10.05.02 р. № 177.
Методика № 67 — Галузева методика розрахунку шкідливих викидів, які надходять від теплогенеруючих установок комунальної теплоенергетики України, затверджена наказом Мінбуду від 16.03.06 р. № 67.
ДК 005-96 — Державний класифікатор відходів ДК 005-96, затверджений наказом Держстандарту від 29.02.96 р. № 89.
ДБН Б.2.4-4-97 — Державні будівельні норми України Планування та забудова сільських поселень. Планування і забудова малих сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств ДБН Б.2.4-4-97, затверджені наказом Держкоммістобудування від 25.03.97 р. № 42.
«ВПСУ» — журнал «Вісник податкової служби України».
ЄБПЗ — Єдина база податкових знань, розміщена на офіційному сайті Міндоходів (www.minrd.gov.ua).