Усіх власників веб-сайтів зацікавить висновок Вищого господарського суду (ВГСУ) із листа, що коментується.
В епоху свободи слова практично кожен може «виплеснути» свої думки на простір Всесвітньої павутини. Причому інколи такі думки можуть бути неправдивими і в такий спосіб зганьбити чиїсь честь, гідність або ділову репутацію.
Важливо знати: якщо справа дійде до суду, то належними відповідачами за оспорювану інформацію в мережі Інтернет є її автор та власник веб-сайту (п. 12 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.09 р. № 1). Скривджена особа (фізична особа чи госпсуб’єкт) має повне право вимагати спростування недостовірної інформації (ч. 6 ст. 277 ЦКУ).
При цьому багато сайтів дозволяють «виливати душу», не називаючи свого справжнього імені (використовуючи псевдонім, нік). Тож у випадку, коли автор розповсюдженої в мережі Інтернет інформації невідомий або його особа та/або місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною (написана під псевдонімом, ніком) і доступ до веб-сайту — вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено інформацію. Від нього й потрібно вимагати видалення (спростування) інформації.
Дані про власника веб-сайту можна затребувати в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв і адрес українського сегмента мережі Інтернет.
До речі, аналогічним є підхід і до інформації з друкованих ЗМІ. Якщо опублікована в них інформація викликає претензії, то вимагати спростування потрібно від автора та відповідної редакції (це випливає зі ст. 21 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.92 р. № 2782-XII).