У суді зустрілися дві сторони договору: постачальник і покупець товару. Покупець не визнає свою заборгованість за отриманий товар.
Як випливає з матеріалів справи, головний аргумент покупця — недоліки в первинних документах. У довіреності покупця на отримання товару стоять підписи керівника та головбуха, але без зазначення їх П. І. Б., а у витратній накладній не вказані посади осіб, які брали участь в прийманні-передачі товару.
Цікаво, що суд першої інстанції став на бік покупця та визнав, що надані докази не доводять факту передачі товару постачальником покупцю. Однак «старші» суди були більш розбірливими та все ж таки докопалися до істини.
Зауважимо, що обов’язковим реквізитом згідно з ч. 2 ст. 9 Закону про бухоблік є посади осіб, відповідальних за проведення госпоперації та правильність її оформлення. При цьому про особисті дані нічого не зазначено. Також суд звертає увагу на те, що у витратних накладних є підписи осіб, посвідчені печаткою постачальника. Крім того, неправильно вказаний у документах посадовий стан осіб відповідача або незазначення їх узагалі не тягне за собою припинення господарських зобов’язань. А недотримання працівниками підприємства-відповідача вимог Закону про бухоблік не може впливати на належне виконання ним зобов’язань за договором.
Та й до того ж є ще один вагомий доказ того, що відповідач таки прийняв товар: покупець уключив до складу податкового кредиту податкові накладні, складені за фактом відвантаження товару.
Тож покупець не зміг відкрутитися. Суд зобов’язав його сплатити заборгованість.
Висновок: стежте, щоб у первинних документах були зазначені всі обов’язкові реквізити, але їх неідеальність не скасовує зобов’язань сторін, тим більше, якщо є інші докази реальності операції.