Суть справи. Підприємству надійшов запит від головного управління ДФС в області про надання пояснень і документального підтвердження операцій з одним із контрагентів. Причиною суперечки став той факт, що податківці не спромоглися як слід обґрунтувати направлення свого запиту. Прямо не вказали на жодну з підстав, передбачених п. 73.3 ПКУ.
Позиція податківців. Обґрунтовуючи правомірність свого запиту, фіскали стверджували, що у зв’язку з плановою виїзною перевіркою контрагента позивача їм необхідно було отримати податкову інформацію про операції з тим, хто перевіряється.
При цьому контролери напирали на відповідність звернення формальним ознакам, передбаченим усе тим же п. 73.3 ПКУ, а також упевнено стверджували, що в документі міститься підстава, яка дозволяє запитувати інформацію в позивача.
Рішення справи судом. ВАСУ став на бік підприємства і вказав на такі моменти.
По-перше, суд дійшов висновку, що в запиті податківців немає жодної прямої згадки про підстави, указані в п. 73.3 ПКУ.
По-друге, служителі Феміди відкинули твердження про те, що в цьому випадку законною підставою для направлення запиту може стати зустрічна перевірка контрагента позивача і можливі порушення останнім вимог законодавства. Аргументував суд це тим, що в «податковому посланні» не міститься жодних даних, які свідчили б про порушення позивачем-підприємством податкового законодавства.
Думка редакції. Подібна ситуація із запитами фіскалів виникає часто-густо.
Достатньо часто вартові податків і зборів що-небудь та й «забудуть». Іноді випадково, а іноді і свідомо.
Але вимоги ПКУ — це не просто формальність. Умови і порядок здійснення всіляких дій контролюючими органами встановлені Кодексом не просто так, а для дотримання балансу публічних і приватних інтересів, тобто інтересів держави та госпсуб’єктів.
Дійсно, є загальні норми, які наділяють податківців правом отримувати безкоштовно «податкову» інформацію від госпсуб’єктів, держорганів, органів місцевого самоврядування й інших «персонажів» (п.п. 20.1.2 ПКУ).
У свою чергу, платники податків зобов’язані запитувану інформацію надавати.
Саме таке положення встановлене в п.п. 16.1.7 ПКУ.
Проте ПКУ висуває певні вимоги до тексту запиту і його зовнішнього вигляду.
Підстави для направлення інформаційного запиту теж визначені ПКУ все в тому ж п. 73.3. У будь-якому випадку фіскали у своєму запиті повинні виразно сформулювати причину свого «послання» із зазначенням конкретного пункту ПКУ.
У ситуації, яку ми розглядаємо, податківці зобов’язані були чітко вказати як підставу зустрічне звіряння, проте цього не зробили.
При цьому в такому випадку варто врахувати, що якщо запит складений з порушеннями вимог абзаців першого — п’ятого п. 73.3 ПКУ, платник податків звільняється від обов’язку надавати відповідь на такий запит.
Таке правило передбачене положеннями п. 73.3 ПКУ.
Але іншою стороною «ігнору» може стати перевірка. Адже з точки зору фіскалів — це лише незаконна відсутність відповіді. Тому деякі платники податків, щоб уникнути подібної долі, як і в цьому випадку, намагалися оскаржити в судовому порядку дії контролерів з направлення «податкового» запиту. І донедавна суди нічого й чути не хотіли про такі позови*.
* Див., наприклад, ухвалу ВАСУ від 12.07.16 р. у справі № 813/3182/14 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/ 58983906).
Сучасна ж практика надає ще один шанс урегулювати ситуацію в межах правового поля.
Адже, як не крути, положеннями ПКУ рівною мірою повинні керуватися і платники податків, і контролюючі органи. Сподіваємося, що, принаймні, вищі судові інстанції й далі дотримуватимуть подібної позиції.