18.12.2017
Розміщення відходів. У листі, що коментується, податківці роз’яснили суб’єкту господарювання, у діяльності якого утворюються відходи, порядок сплати екоподатку.
Спочатку вони нагадали, що розміщенням відходів є тільки постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів. Це прямо передбачено у п.п. 14.1.223 ПКУ.
Тому фіскали справедливо зазначили, що не є платником екоподатку суб’єкт господарювання, який лише тимчасове розміщує (зберігає) відходи до їх передачі на утилізацію та захоронення спецпідприємству. Традиційно вони вимагають, щоб тимчасовість зберігання відходів була підтверджена договором на видалення та утилізацію відходів, укладеним із спецпідприємством.
Звісно, ПКУ не пов’язує віднесення суб’єкта господарювання до когорти платників екоподатку за розміщення відходів із наявністю у нього такого договору. Водночас оскільки без такого договору провести утилізацію не можна, то з цією «забаганкою» контролерів уже ніхто не сперечається.
А от далі у листі, що коментується, податківці почали «відкривати Америку».
Захоронення відходів. Спочатку вони заявили, що хоча суб’єкт господарювання і не належить до платників екоподатку (має договір на утилізацію), але все одно він зобов’язаний сплачувати такий податок у частині промислових відходів, що утилізуються шляхом їх захоронення.
З такими висновками податківців ми погодитися не можемо. Річ у тому, що якщо суб’єкт господарювання уклав договір із спецорганізацією, яка здійснює розміщення відходів (їх остаточне захоронення), то саме ця організація буде платником екоподатку.
Підприємство, яке передає відходи на захоронення, буде сплачувати спецорганізації за послуги із захоронення. Звісно, до вартості таких послуг може бути включена компенсація суми екоподатку, але до бюджету екоподаток сплачуватиме саме спецорганізація, а не підприємство, у якого утворились відходи.
Можливо, контролери мають на увазі ситуацію, коли підприємство частину відходів передає на утилізацію, а частину тишком-нишком самостійно захоронює. Але це зовсім екзотична ситуація.
Вторинні відходи. У листі, що коментується, податківці чомусь почали наполягати на сплаті екоподатку за відходи, що виникатимуть під час здійснення операцій з утилізації — використання відходів як вторинних матеріальних або енергетичних ресурсів. Їх аргументи: згідно з абзацом одинадцятим ст. 1 Закону України «Про відходи» від 05.03.98 р. № 187/98-ВР використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів є їх утилізацією.
Цей висновок дуже дивний. Річ у тому, що коли мова йде про відходи як вторинну сировину, то тут, перш за все, слід згадати, що згідно з п. 240.5 ПКУ не є платниками екоподатку за розміщення відходів суб’єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об’єктах) виключно відходи як вторинну сировину.
Надано таке звільнення з тією метою, щоб суб’єкт господарювання, який збирається використати (переробити) свої відходи, які є вторинною сировиною, або продати їх як товар, не сплачував екоподаток.
А сам процес утилізації чи використання таких відходів не потрапляє у сферу дії екоподатку за розміщення відходів.
Знову ж можемо припустити, що контролери мали на увазі викиди забруднюючих речовин під час утилізації відходів, наприклад, використання їх як енергетичних ресурсів (спалювання). У такому випадку підприємство дійсно буде сплачувати екоподаток за викиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище стаціонарним джерелом забруднення.