12.06.2012
— Що значить немає реквізитів?
Сума ж є!
Відсутність окремих реквізитів у податковій накладній продавця не є безумовною підставою
для виключення ПДВ із податкового кредиту покупця
Ухвала Вищого
адміністративного суду України
від 24.01.2012 р. № К-45171/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Рибченка А. О., суддів: Голубєвої Г. К., Карася О. В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 лютого 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2009 року у справі № 2-19/12698-2007А за позовом фізичної особи — підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,— встановив.
Фізична особа — підприємець ОСОБА_3 (далі — позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі — відповідач), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 07 червня 2006 року № 0001311701/0 в частині донарахування суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 31 033,64 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2009 року, прийнято відмову від позову в частині позовних вимог на суму 4 437,0 грн. Провадження у справі в зазначеній частині закрито. Адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове-повідомлення рішення від 7 червня 2006 року № 0001311701/0 в частині донарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 125,00 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове-повідомлення рішення від 7 червня 2006 року № 0001311701/0 в частині донарахування суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 31 033,64 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2009 року, ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2009 року та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14 червня 2004 року по 31 березня 2006 року, за результатами якої складено акт № 276/17-1 від 5 червня 2006 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем, зокрема, прийнято податкове повідомлення-рішення від 7 червня 2006 року № 0001311701/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 60 616,45 грн (40 327,63 грн основний платіж, 20 288,82 грн штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою, серед іншого, встановлено порушення позивачем пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі — Закон № 168/97-ВР) у зв’язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість згідно з податковими накладними, виписаними на його адресу Фірмою «Каурі» в жовтні—листопаді 2004 року, що не оформлені у відповідності до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а саме: не містять індивідуального податкового номеру продавця та номеру Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше : або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти — дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої — дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) — актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі — Порядок) передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.
Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
З аналізу положень чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що податкова накладна вважається дійсною, якщо виписана від імені особи — платника податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 6.2 Порядку податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що відсутність окремих реквізитів в податковій накладній продавця не є безумовною підставою для виключення сум податку на додану вартість згідно зазначених податкових накладних із складу податкового кредиту.
При цьому колегія судді погоджується з доводами судів попередніх інстанцій про те, що оскільки відповідачем невірно розраховано суму штрафних (фінансових) санкцій, то податкове повідомлення-рішення від 7 червня 2006 року № 0001311701/0 в частині донарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 125,00 грн підлягає скасуванню.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити, а постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.
Судді Голубєва Г., Карась О.
Суддя Рибченко А.
Від редакції
У цьому рішенні Вадсуд підтвердив свою правову позицію стосовно того, що незначні недоліки у податковій накладній не повинні впливати на податковий кредит покупця. Зокрема, Вадсуд написав, що не може бути підставою для виключення сум ПДВ із податкового кредиту відсутність окремих обов’язкових реквізитів (індивідуального податкового номера продавця і номера Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ).
Не робить недійсною податкову накладну не лише відсутність індивідуального податкового номера як такого, але і його помилкове зазначення (ухвала Вадсуду від 15.12.2011 р., див. «Бухгалтер» № 17’2012, с. 34).
Щодо ( не)дійсності податкових накладних — див. також «Бухгалтер» № 37’2011, с. 42.