Ліцензії, патенти, хмелезбір, звітність при реалізації алкогольних напоїв і алковмісних кондитерських виробів

— Цукерочки дитячі,
з додатковою перегонкою
спиртового вмісту!

Усього 38 градусів!
Для дорослих — 40...

Ліцензії, патенти, хмелезбір, звітність при реалізації алкогольних напоїв
і алковмісних кондитерських виробів

 

1. На підприємстві ресторанного господарства виготовляють кондитерські вироби (тістечка, торти тощо), до складу яких входять алкогольні напої (коньяк, лікер тощо).

Просимо роз’яснити:

1) Чи потрібна підприємству роздрібна алкогольна ліцензія?

2) Чи треба підприємству сплачувати хмелезбір у разі реалізації кондитерських виробів, що мі-стять алкогольні напої?

1) Ми вважаємо, що отримувати ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями підприємству не потрібно. Пояснимо, чому.

Нагадаємо, що відповідно до ст. 15 Закону від 19.12.95 р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового , коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», зі змінами (далі — Закон № 481)*, ліцензуванню підлягає роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин).

* Див. «Бухгалтер» № 1–2’2011, с. 24.

Під роздрібною торгівлею алкогольними напоями п. 2 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених Постановою КМУ від 30.07.96 р. № 854 (далі — Правила № 854, див. їх, зі змінами, у «Бухгалтері» № 11’2008 на с. 11т–15т), розуміється

«діяльність з продажу алкогольних напоїв безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших підприємствах громадського харчування».

Аналогічне визначення роздрібної торгівлі наведено й у ст. 1 Закону № 481.

Які ж напої вважаються алкогольними?

Відповідь на це питання міститься у ст. 1 Закону № 481 (див. там же с. 2т). Відповідно до неї до алкогольних напоїв належать продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2% об’ємних одиниць, які відносяться до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08.

Це означає ось що: продукти, які не відповідають зазначеному критерію, не є алкогольними напоями; торгівля такими продуктами не є роздрібною торгівлею в розумінні Закону № 481.

Оскільки при реалізації споживачам кондитерських виробів, одним з інгредієнтів яких є алкоголь, підприємство не здійснює продажу алкогольних напоїв, такий продаж не вимагає отримання роздрібної алкогольної ліцензії.

У ЄБПЗ можна знайти роз’яснення податківців щодо необхідності отримання ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями суб’єктом господарювання, який здійснює діяльність у ресторанному господарстві та використовує для виробництва фірмових страв, кулінарних та борошняних кондитерських і булочних виробів алкогольні напої.

При цьому у своїй відповіді вони посилаються на Порядок розробки та затвердження технологічної документації на фірмові страви , кулінарні та борошняні кондитерські вироби у закладах ресторанного господарства, затверджений наказом Мінекономіки від 25.09.2000 р. № 210, згідно з яким такі суб’єкти господарювання повинні мати затверджену технологічну документацію на фірмові страви тощо. До технологічної документації належать збірники рецептур, кулінарних і т. п. виробів, технологічні інструкції та технологічні карти. У технологічних картах, які складаються на фірмові страви і вироби, вказується, зокрема, перелік продуктів, продовольчої сировини, речовин і супутніх матеріалів, що використовуються у процесі приготування. Отже, ЄБНЗ-фахівці вважають, що

«якщо у суб’єкта господарювання, який здійснює діяльність у ресторанному господарстві та використовує відповідно до технологічних карт (рецептур) для виробництва фірмових страв, кулінарних та борошняних кондитерських і булочних виробів алкогольні напої, відсутня виручка від реалізації алкогольних напоїв (за даними кредиту рахунку 70 «Дохід від реалізації робіт і послуг»), то придбавати ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями не потрібно. Однак якщо у суб’єкта господарювання по кредиту рахунку 70 «Дохід від реалізації робіт і послуг» відбивається виручка від реалізації алкогольних напоїв, то для здійснення діяльності такий суб’єкт господарювання повинен мати відповідну ліцензію».

Разом з тим складно уявити, щоб підприємства ресторанного господарства, реалізуючи клієнтам страви та вироби з додаванням алкоголю, розбивали вартість таких виробів, виділяючи при цьому окремо виручку від продажу алкогольної складової, що входить до них. На додачу знову ж, повторимо, ніякої реалізації алкогольних напоїв у зазначеному випадку не відбувається, тому ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями підприємству ресторанного господарства отримувати не потрібно, адже сама по собі діяльність у сфері ресторанного господарства — як вид діяльності — не ліцензується.

2) На нашу думку, у розглядуваній ситуації підприємство ресторанного господарства не є платником хмільного збору. У зв’язку з цим нагадаємо, що відповідно до ст. 2 Закону від 09.04.99 р. № 587-XIV «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» (далі — Закон № 587*)

«об’єктом оподаткування збором є виручка — товарооборот, одержаний на всіх етапах реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива, у тому числі за операціями, що не передбачають оплати у грошовій формі».

* Закон № 587 — див. у «Бухгалтері» № 33’2010 на с. 2т, зміни до нього — у № 32’2011 на с. 12 і № 45’2011 на с. 23–24.

Відповідаючи на перше запитання, ми вже переконалися в тому, що при реалізації кондитерських виробів з алкогольною складовою підприємство не зай-мається продажем алкогольних напоїв. Тому об’єкт оподаткування хмільним збором при продажу таких кулінарних виробів теж не виникає.

До речі, ДПАУ в питанні (не)оподаткування хмеле-збором дотримується приблизно тієї самої позиції, що й у питанні (не)обов’язковості отримання ліцензії. Приміром, у п. 4 її листа від 05.06.2009 р. № 11931/7/21-0117 (див. «Бухгалтер» № 32’2009, с. 21–22, або № 33’2010 на с. 19т) роз’яснюється буквально таке:

«Суб’єкт господарювання, що реалізує в мережі громадського харчування продукцію власного виробництва (креми, десерти, кава, кондитерські вироби), при приготуванні якої використовують алкогольні напої, є платником збору в тому випадку, коли виручка від їх реалізації алкогольних напоїв відображається по кредиту рахунку 70 «Дохід від реалізації робіт і послуг» окремо і є об’єктом оподаткування збором на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства».

Такого самого висновку дійшли контролери і в ЄБПЗ на офіційному сайті www.sts.gov.ua.

Таким чином, якщо в обліку привидиться окрема реалізація алкоголю (за умови що він є одним із пунктів рецептури), податківці рекомендують сплачувати хмільний збір.

Разом із тим Мінагрополітики зазначену позицію податківців не поділяє: у листі від 17.05.2008 р. № 37-38-11/7678 воно не висуває жодних умов щодо окремого обліку виручки від реалізації алкогольних напоїв, які використовуються при виготовленні кулінарних виробів. Що ж, зазначене відомство може собі це дозволити, адже воно не займається мобілізацією податкових платежів до бюджету.

　

2. Викладаючи і розміщуючи товар на поличках магазину, працівник розбив кілька пляшок вина й пива.

Роз’ясніть, будь ласка, чи потрібно сплачувати хмелезбір на вартість розбитих алкогольних напоїв за умови компенсації працівником суми збитку.

Ні, хмільний збір за розбиті пляшки вина й пива сплачувати не потрібно. Річ у тім, що об’єктом оподаткування хмелезбором є виручка від реалізації в оптово-роздрібній мережі та мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива (ст. 2 Закону № 587). Розбиті ж пляшки з вином і пивом ніколи не будуть реалізовані. А компенсація суми збитку не є продажем напоїв. Тому об’єкт оподаткування хмільним збором у розглядуваній ситуації не виникає.

　

3. Номери готелю обладнані міні-барами, що містять соки, воду, пиво.

Скільки торгових патентів необхідно придбавати готелю за умови, що оплата за напої проводиться на рісепшен?

Нагадаємо, що відповідно до п/п. 267.1.1 ПКУ суб’єкти господарювання, які здійснюють торговельну діяльність у пунктах продажу товарів, є платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності та повинні придбати торговий патент.

До пунктів продажу, зокрема, належать магазини, інші торговельні точки з торговельним залом для покупців або з використанням для торгівлі його частини, прилавки, інші види торговельних точок (п/п. 14.1.211 ПКУ). У свою чергу, під торговельною діяльністю для цілей розділу XII ПКУ** розуміють роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні кошти і з використанням платіжних карток (п/п. 14.1.246 ПКУ).

** Розділ XII «Місцеві податки та збори» (статті 265–268).

Отже, кількість патентів має дорівнювати кількості пунктів продажів.

У «Бухгалтері» № 45’2010 на с. 49 ми аргументовано доводили, що пункт продажу, для якого необхідний окремий патент,— це приміщення зі своїм місцем проведення розрахунків. Під місцем проведення розрахунків згідно зі ст. 2 Закону про РРО розуміється місце, де здійснюються розрахунки з покупцями за продані товари (надані послуги) і зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти.

Таким чином, сам по собі готельний номер з міні-баром не може вважатися пунктом продажу, за який сплачують збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, оскільки в ньому не здійснюються розрахунки.

З аналогічних підстав не належить до пунктів продажу й холодильне обладнання: холодильні вітрини, ларі (прилавки) морозильні тощо, які встановлюються у торговельних залах магазинів, з яких покупці самостійно дістають продукти харчування.

Якщо оплата за спожиті напої проводиться особою, що проживає у готелі, на рісепшен, то готелю для цих цілей необхідно придбати один патент. Нагадаємо, що згідно з п. 267.6 ПКУ оригінал торгового патенту (або його нотаріально завірена копія) має бути розміщений біля РРО або у відведеному для торговельної діяльності місці й бути відкритим і доступним для огляду.

　

4. Чи зобов’язані суб’єкти господарювання, які отримали ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, подавати відповідну звітність?

Як видно, питання виникло у зв’язку зі змінами, внесеними Законом від 04.07.2012 р. № 5039-VI до Закону від 19.12.95 р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового , конь-ячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». Нагадаємо, що зміни стосуються, зокрема, особливостей подання суб’єктами господарювання звіту про обсяги виробництва та/або обороту (у тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Справа в тому, що відповідно до попередньої редакції ст. 16 Закону № 481 вимога про подання такого звіту не поширювалася на роздрібних торговців алкоголем і тютюном. Тепер же (з 1 серпня 2012 року) і роздрібні алко/тютюноторгівці охоплені зобов’язаннями з подання такої звітності. У зв’язку з цим їм слід запам’ятати, що подавати її треба до органу, що видає ліцензії, щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Єдина неув’язка полягає в тому, що форми відповідної звітності затверджено тільки для оптової торгівлі.

Нагадаємо, що для алкоголю це форма № 1-ОА «Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв», затверджена наказом ДПАУ від 27.04.2006 р. № 228, зі змінами. Тому наразі роздрібним торговцям алкоголем звітувати нема на чому, а отже, обов’язку подавати таку звітність у них немає.

Важко зрозуміти, чи згодні з цим фахівці Департаменту взаємодії із засобами масової інформації та громадськістю ДПСУ. У своїй консультації (яка є відповіддю на запитання, чи повинні подавати звітність роздрібні торговці алкоголем, форму звітності для яких не затверджено) вони роз’яснюють, що згідно з чинним законодавством звіти про обсяги реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів подаються суб’єктами господарювання, які отримали ліцензії на виробництво або на право імпорту, експорту та оптової торгівлі (крім ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами).* Із цієї відповіді ми зробили висновок, що не повинні.

* Див. газету «Податки та бухгалтерський облік» № 77’2012, с. 40.

І — звернемо увагу на те, що Законом № 5039-VI встановлено відповідальність суб’єктів господарювання у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн за неподання, несвоєчасне подання зазначеного звіту або за його подання з недостовірними відомостями про обсяги виробництва та/або обороту (у тому числі імпорту та експорту). Раніше Закон № 481 такої відповідальності не містив. Тож роздрібним алкоторгівцям необхідно відстежувати появу нової звітності, якщо, звісно, 1700 грн для них завеликі гроші.

Алла Погребняк