09.06.2013
2013
— Я не можу розмінюватись на якісь там ідеали, коли в мене народ може залишитись без зарплати. Ну хіба вони винні, що я ідіот і в мене ідеали? Виходить — ідеали в мене, а подихати — їм?! Це — справедливо? Ну, кажи!
Отож .
То що ти на мене тоді так дивишся? Ніби я тобі заборгував на все життя тисячу гривень? Навіщо слова ці, ще й розумничаєш тут про мене? Та й про Коля-Боря-сіонізм…
Знаю , знаю я, як правильно! Гадаєш, ти один тут такий розумний? Тільки слово це велике — не про мене! Це про тих, хто у війну з чужими! А я — у мир і зі своїми ! З плоті, пля, від плоті!
А розумничаєш ти — тому що тобі втрачати нічого! Крім боягузів твоїх обкаканих, от у тебе й ідеали! А кому є що втрачати, за ким люди стоять… ще не cтоять, але можуть стати, якщо фірма стане… хто щось собою являє, тому треба діло робити, а не ідеалами займатися!
Найкраще, коли ідеали у безробітних, так воно й буває… А я — серйозна людина, ти ж сам до мене прийдеш, коли тобі треба буде, і не про ідеї тоді розповідатимеш, а що грошей нема, то, може, тому й нема, що думаєш надто багато, замість того щоб працювати...
Тому що думати простіше, ніж ішачити, як я, і простіше бути чистеньким, нічого не робити, звиздіти про великі матерії, а за грошенятами — до мене, і скажи, що не так, розумнику… безголовий … розворушив… опецьок … чистоплюй… шмаркатий… ні кола ні двора… зззаррраззза… ходить, вчить як жити, вумник…
Ти так, плять, роби, щоб людям із тобою легше було, щоб ти їм допомогти міг, а не жити вчив…
От і йди… Сам іди… Привіт передавай цим телепням… Тільки тихо… Воно мені не треба…
Думаєш, вірність твою врахують? Якщо це у твоїх і вигорить, про мене все одно згадають раніше! Прийдеш до них, а я — вже там… Гаразд, не в цьому справа… Хоча й у цьому теж…
Прийдеш потім, розкажеш… Ні, краще по телефону . Тільки не на мій… Та ні, не треба нічого розказувати, я й сам знаю…
Усе, пішов, давай-давай, бувай-бувай-бувай, ну йди вже, мені працювати треба…