19.10.2015

Goodbye, Журнале реєстрації відряджень?!

Наказом Мінфіну від 04.08.2015 р. № 694 (набув чинності 11.09.2015 р.) внесено зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон від 13.03.98 р. № 59. У зв’язку з чим виникає запитання: чи потрібен тепер журнал відряджень? Якщо ні, то що з ним робити?

Ми звикли, що працівника, якого відряджають, обов’язково необхідно зареєструвати в Журналі реєстрації відряджень за формою, наведеною в додатку до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон від 13.03.98 р. № 59 (далі — Інструкція № 59). До такого Журналу вносилися не тільки особисті дані працівника, який відбув у відрядження, а й відомості про місце відрядження, дати вибуття та прибуття з ділової поїздки, реквізити наказу про відрядження.

Проте унаслідок прийняття наказу № 694 Інструкція № 59 втратила деякі свої складові — п. 4 розд. I і додаток. Що це означає?

З 11.09.2015 р. заповнювати Журнал реєстрації відряджень не потрібно.

Дійсно, відомості, що наводяться в такому Журналі, прописують у наказі про відрядження. А тому немає потреби дублювати однакову інформацію у двох документах. Вам необхідний Журнал реєстрації відряджень у роботі? Вважаємо, що ви, як і раніше, можете його вести. Подібна ситуація зараз склалася з посвідченнями про відрядження. При цьому ще раз підкреслимо: зазначений Журнал втратив свій обов’язковий статус.

Оскільки ми вже розпочали тему відряджень, то відповімо ще на кілька запитань, що надійшли до редакції.

Працівник затримався у відрядженні на вихідні дні: які наслідки?

Почнемо з норми, що залишилася незмінною: дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження (абз. 2 п. 7 розд. I Інструкції № 59).

Що ж, припис серйозний. Проте на практиці поширені випадки, коли працівник затримується в місці відрядження на свої вихідні дні, хоча згідно з наказом про відрядження в ці дні він уже повинен повернутися назад. За таких обставин одразу виникали побоювання: чи можна компенсувати витрати на зворотний проїзд відрядженому працівнику, адже норма абз. 2 п. 7 розд. I Інструкції № 59 тут не виконується.

Геть сумніви — тепер ситуацію врегульовано на нормативному рівні! Це стало можливим завдяки новим абз. 3 і 4, якими доповнено п. 7 розд. I. З 11.09.2015 р. керівник установи (з його дозволу) може «закрити очі» на ситуацію, коли дата на транспортному квитку не збігається з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження.

А тепер головна інтрига: які витрати компенсують працівнику за дні його затримки з відрядження? Тільки витрати на проїзд з місця відрядження до місця постійної роботи (у більшості випадків — витрати на придбаний працівником транспортний квиток на зворотну дорогу). А ось за дні такої затримки працівнику не виплатять добові та не компенсують витрати на найм житла й інші витрати, понесені ним під час затримки з відрядження.

«Поблажку», запроваджену новими абзацами п. 7 розд. I Інструкції № 59, цілком можна пояснити: по суті, працівник вийде на роботу своєчасно, просто він проведе свої вихідні (святкові, неробочі) дні в населеному пункті (місці), куди його відрядили.

Якщо керівник здійснив у відрядженні «преміум-витрати». Хто дасть добро на компенсацію?

Якщо керівник установи під час відрядження поніс «елітні» витрати, то рішення про їх компенсацію керівник установи приймає самостійно.

Серед витрат преміум-класу: витрати на найм житла, що перевищують граничні розміри витрат, згідно з додатком 1 до постанови № 98*, витрати на проїзд у м’якому вагоні, судами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1-го класу і бізнес-класу (п. 7 розд. II Інструкції № 59).

* Постанова КМУ від 02.02.2011 р. № 98. Нагадаємо: у загальному випадку граничний строк відрядження в межах України становить 30 календарних днів, а за кордон — 60 календарних днів.

З 11.09.2015 р. їх список поповнився витратами на перевезення багажу понад вагу, вартість перевезення якої входить до вартості квитка. Зазначимо: додані витрати раніше вже фігурували в Інструкції № 59, але тільки щодо закордонних відряджень керівників.

Це не єдина зміна в п. 7 розд. II Інструкції № 59. Міністри та керівники інших центральних органів виконавчої влади не можуть самостійно приймати рішення про компенсацію понесених ними витрат преміум-класу (перелік наведено вище). За них таке рішення приймають Перший віце-прем’єр-міністр і віце-прем’єр-міністри згідно з розподілом функціональних повноважень.

Такий припис не новий — раніше він уже був прописаний у п. 9 постанови № 98 (застосовується з 26.07.2014 р.). Тепер же таке уточнення внесено до норм Інструкції № 59. Зауважимо: уточнення стосується як відряджень у межах України, так і закордонних відряджень (див. змінені п. 7 розд. II, абз. 8 п. 9 і абз. 2 п. 13 розд. III Інструкції № 59, а також викладений у новій редакції п. 14 розд. III Інструкції № 59).