<…>
Відповідно до абзацу другого пункту 10 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, зокрема, в період його тимчасової непрацездатності.
Якщо працівник звільняється за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП), то згідно зі статтею 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
У разі захворювання працівника, що звільняється за угодою сторін, напередодні звільнення у підприємства немає можливості провести з ним остаточний розрахунок, але це не позбавляє працівника права на оплату листка непрацездатності. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (стаття 116 КЗпП).
Правове регулювання надання допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам здійснюється відповідно до норм Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» (далі — Закон № 77).
Статтею 19 розділу IV Закону № 77 визначено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
Умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності передбачені частиною другою статті 22 розділу IV Закону № 77, відповідно до якої допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом соціального страхування України (далі — Фонд) застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 77 підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.
Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 22 Закону № 77).
Щодо оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності роботодавцем повідомляємо таке.
Працівнику, якого вже звільнено, необхідно надати листок непрацездатності, інакше підприємство не матиме підстав для нарахування та виплати лікарняних. У такому випадку оплату перших п’яти днів тимчасової непрацездатності працівнику нарахують і виплатять не в день звільнення, а пізніше.
Допомога з Фонду буде виплачена тільки після надходження на окремий рахунок суми коштів, зазначених у заяві-розрахунку. Підприємство після надходження коштів виплачує їх звільненому працівнику.
З огляду на зазначене, виплата лікарняних після дати звільнення працівника не порушує вимог статті 116 КЗпП, але виплатити нараховані лікарняні підприємство зобов’язане в найближчий після нарахування день для виплати заробітної плати, а допомогу з Фонду — після надходження грошей на рахунок.
Порядок нарахування та сплати єдиного внеску регулюється виключно Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464).
Згідно з абзацом сьомим частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, та органи, які виплачують допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідно до законодавства для осіб, зазначених, зокрема, у пункті 11 частини першої статті 4 Закону № 2464.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених в абзаці сьомому частини першої статті 4 Закону № 2464, є, зокрема, суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Відповідно до загальних положень Закону № 2464 страхувальники — це роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464 зобов’язані сплачувати єдиний внесок.
Застрахована особа — це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Після звільнення працівника підприємство не несе обов’язку страхувальника, а відповідно, і платника страхових внесків.
Отже, особам, яким після звільнення нараховано допомогу по тимчасовій непрацездатності, єдиний внесок на зазначені суми не нараховується.
Голова І. Білоус