Ні, отримати держслужбовцю такий вид допомоги жоден чинний нормативний документ не забороняє! Але така допомога виплачується за наявності коштів фонду оплати праці на її виплату, а не за рахунок економії.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про державну службу» державним службовцям може надаватись матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі — допомога) у порядку та розмірі, визначених Кабінетом Міністрів України.
Порядок надання цієї допомоги (далі — Порядок) затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 р. № 500.
Згідно з цим Порядком допомога може надаватись державним службовцям на підставі їх особистої заяви один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати. Можливості виплати матеріальної допомоги у інших розмірах (більше або менше середньомісячної заробітної плати працівника) Порядком не передбачено.
Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці. Оскільки матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов’язковою виплатою, то вона може бути виплачена державному службовцю за рішенням керівника державної служби у державному органі лише за наявності коштів фонду оплати праці на її виплату у розмірі середньомісячної заробітної плати або не виплачуватись взагалі.
Відповідно до пункту 5 Порядку державним службовцям, переведеним з одного державного органу в інший, матеріальна допомога надається за умови, що вони не отримували її за попереднім місцем роботи у році, в якому були переведені.
У такому випадку державний службовець для отримання матеріальної допомоги має надати довідку про заробітну плату з попереднього місця роботи.
Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати. Це питання не унормоване законодавством про державну службу, а тому тут слід звернутися до ст. 49 Кодексу законів про працю України.
Зазначеної вище думки дотримується і Мінсоцполітики у своїх листах від 15.02.2017 р. № 355/0/101-17/281 та від 07.10.2016 р. № 1383/13/84-16.