17.12.2018
Перш за все давайте з’ясуємо, що таке переведення і норми якого законодавства регламентують переведення з органу державної влади до ОМС.
Закон України від 10.12.2015 р. № 889 «Про державну службу» (далі — Закон № 889), зокрема його ст. 41, регламентує випадки переведення держслужбовця в рамках одного державного органу або з одного — до іншого. Законом України від 07.06.2001 р. № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі — Закон № 2493), зокрема його ст. 10, також встановлено норми щодо переведення в рамках посад ОМС.
Отже, залишається Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП), нормами якого закони № 889 та № 2493 дозволяють користуватися у не врегульованих ними випадках.
Тож ст. 32 КЗпП встановлено, що переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію допускається тільки за згодою працівника. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП переведення працівника за його згодою на інше підприємство є підставою припинення трудового договору. У зв’язку з цим на новій роботі працівник укладає інший трудовий договір. При цьому ініціатором переведення може бути як сам працівник, так і власник підприємства або уповноважений ним орган, зацікавлений у переведенні працівника.
Тепер перейдемо до норм Закону України від 14.10.2014 р. № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі — Закон № 1700). Подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, унормовує ст. 45 цього законодавчого акта.
Нагадаємо, що відповідно до норм зазначеної статті:
— особи, які, зокрема, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (далі — Національне агентство) декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі — декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством;
— особи, які припиняють діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями;
— особи, які припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов’язані наступного року після припинення діяльності подавати в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік;
— особа, яка претендує на зайняття посади, визначеної Законом № 1700, до призначення або обрання на відповідну посаду подає в установленому цим Законом порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
Тож маємо чотири види декларацій, фактично на будь-який випадок, але не маємо чіткого визначення поняття особи, яка припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, припинила зазначену діяльність і претендує на зайняття відповідної посади.
З урахуванням норм Закону № 889 підставами для припинення державної служби можна вважати:
— втрату права на державну службу або його обмеження (ст. 84);
— закінчення строку призначення на посаду державної служби (ст. 85);
— розірвання трудового договору за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (ст. 86);
— розірвання трудового договору за ініціативою суб’єкта призначення (ст. 87);
— настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (ст. 88);
— незгоду державного службовця на проходження державної служби у зв’язку із зміною її істотних умов (ст. 43);
— досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;
— застосування заборони, передбаченої Законом України від 16.09.2014 р. № 1682-VII «Про очищення влади».
З урахуванням цих норм та норми п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП переведення держслужбовця з державного органу до ОМС є:
— звільненням з посади державної служби, бо є припинення одного трудового договору і укладання іншого;
— припиненням державної служби.
Те ж саме можна сказати і про особу, яка припиняє службу в ОМС.
Стаття 20 Закону № 2493 визначає підстави припинення служби в ОМС:
— загальні підстави, передбачені КЗпП;
— на підставі і в порядку, визначених Законом України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»;
— порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої ст. 11 Закону № 2493;
— порушення умов реалізації права на службу в ОМС (ст. 5 Закону № 2493);
— виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов’язаних із проходженням служби в ОМС (ст. 12 Закону № 2493);
— досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в ОМС (ст. 18 Закону № 2493);
— у разі притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення.
Тож на підставі зазначених норм ми кажемо про припинення служби в ОМС.
Водночас, зверніть увагу, що Закон № 1700 не розділяє державну службу і службу в ОМС, а оперує визначенням: «діяльність, пов’язана з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування».
Отже, у разі переведення з одного державного органу до іншого, з одного ОМС до іншого і, як у нашому випадку, з державного органу до ОМС діяльність, пов’язана з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, не припиняється, оскільки особа звільняється, але зазначену діяльність не припиняє!
Тому, на нашу думку, немає потреби подавати декларацію, передбачену абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону № 1700, і декларацію, визначену абз. 2 ч. 2 цієї статті, оскільки переведена особа звільнилася, але не припинила діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.
Таку ж позицію щодо переведення займає і НАЗК. Зокрема, у п. 8 свого роз’яснення з найбільш поширених питань, що виникають у суб’єктів декларування під час подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави і місцевого самоврядування.*
* Див. роз’яснення за посиланням: https://nazk.gov.ua/news/naybilsh-poshyreni-pytannya-shcho-vynykayut-u-subyektiv-deklaruvannya?fbclid=IwAR16rJmwxYYWXbo7AaEQ5-Y-mBIW9lRjlwpIk4rnNu-KSrPWK_3nJxR21Ko.
Тепер щодо декларації, визначеної абз. 1 ч. 3 ст. 45 Закону № 1700.
Норма цього абзацу передбачає, що особа, яка претендує на зайняття посади, зазначеної у п. 1, ч. 1 ст. 3 цього Закону, до призначення або обрання на відповідну посаду подає в установленому цим Законом порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
З урахуванням того, що визначення особи, яка претендує на посаду, ані Закон № 1700, ані Закон № 2493 не містить, висловимо свою думку.
Постановою КМУ від 15.02.2002 р. № 169 затверджено Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, яким користуються ОМС. У цій постанові особи, які бажають взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади, зазначаються як кандидати.
Претендент відповідно до Академічного тлумачного словника української мови (1970—1980) — той, хто претендує на що-небудь, хто має підстави отримати щось, заволодіти чимсь.
На наш погляд, претендент і конкурсант — це особа, яка серед інших претендує на щось або подала заявку на участь у конкурсі.
На підставі цього робимо висновок, що особа, яка приймається на роботу шляхом переведення, тобто не бере участі у конкурсі, не є претендентом, а тому не має подавати і декларацію, визначену абз. 1 ч. 3 ст. 45 Закону № 1700.
Тож залишається один вид декларації, передбачений ч. 1 ст. 45 Закону № 1700, — щорічна.