При наданні відповіді на запитання в першу чергу слід керуватись нормами Податкового кодексу України (далі — ПК) та Закону України від 06.10.98 р. № 161-ХІV «Про оренду землі» (далі — Закон № 161), а також самим договором оренди землі.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі — орендна плата). Про це свідчить п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі — ПК). Крім того, таке саме визначення містить й ст. 21 Закону № 161 (ср. ). При цьому розмір, умови внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Водночас строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюються відповідно до вимог ПК.
Отже саме договір оренди за земельну ділянку є підставою для нарахування орендної плати за неї, що підтверджує й п. 288.1 ст. 288 ПК. Надамо визначення терміна «договір оренди землі» відповідно до діючого законодавства.
Договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону № 161).
Наголосимо, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Саме про це йдеться у ст. 125 Земельного кодексу України.
Платники плати за землю (крім фізичних осіб) мають самостійно обчислювати суму податку щороку станом на 1 січня. Не пізніше 20 лютого поточного року вони подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПК, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Більш детальну інформацію про це містить п. 286.2 ст. 286 ПК.
У ч. 6 ст. 21 Закону № 161 зазначено, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
Отже, у разі визнання у судовому порядку недійсним договору оренди землі, строк дії якого закінчився, суб’єкт господарювання не має права зменшити податкові зобов’язання з орендної плати за фактичний строк перебування землі в оренді за таким договором. Але оскільки у запитанні відсутня інформація щодо того, чи закінчився чи ні договір оренди землі, зазначимо наступне.
На Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі «ЗІР» у категорії 112.05 фіскали зазначали щодо ситуації, коли строк дії договору оренди землі не закінчився.
На думку фіскалів, тільки у цьому випадку (якщо рішенням суду такий договір визнається недійсним), суб’єкт господарювання має право зменшити податкові зобов’язання з орендної плати за земельні ділянки, але тільки з дати набрання законної сили таким рішенням суду.