Про можливість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності

Стисло про судове провадження

Позивач працював за контрактом на посаді директора державного підприємства. За порушення умов цього договору (а саме: у зв’язку з невиконанням підприємством зобов’язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотриманням графіка погашення заборгованості із заробітної плати) Міністерство звільнило позивача із займаної посади під час тимчасової непрацездатності.

Позивач звернувся до суду з вимогами визнати незаконним і скасувати наказ про його звільнення, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Як підставу позову зазначено, що з 13 до 21 березня 2017 року позивач хворів, проходив лікування в умовах стаціонару (з 14 до 21 березня 2017 року), перебував у стані тимчасової непрацездатності згідно з листком непрацездатності та випискою із медичної картки хворого від 21.03.2017. А відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що на позивача, з яким трудовий договір припинений із підстав, передбачених у контракті, не поширюється гарантія неможливості звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності.

Обґрунтування рішення ВС у цій справі

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч. 1 та 6 ст. 43 Конституції України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абз. 7 ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (ч. 3 ст. 21 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 16 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу¹, затвердженого постановою КМУ від 19.03.1993 № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті.

¹ Положення.

Позивач вказував на незаконність його звільнення під час тимчасової непрацездатності. Суди встановили, що таке звільнення справді було під час означеної непрацездатності.

Слід наголосити, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України, тобто через нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не беручи до уваги відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення ч. 3 ст. 40 КЗпП України).

Розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, установлених чинним законодавством (п. 17 Положення).

ВСУ у постановах від 26.12.2012 у справі № 6-156цс12 і від 23.01.2013 у справі № 6-127цс12 сформулював висновок, згідно з яким припис ч. 3 ст. 40 КЗпП України поширюється на випадки звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тоді як припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом (за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України), не є звільненням з такої ініціативи. Тому на працівника, звільненого за зазначеною підставою, не поширюється гарантія, передбачена ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Натомість ВС у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, дотримуючись підходу КС України, застосованому у рішенні № 6-р(ІІ)/2019 від 04.09.2019, зробив висновок, що положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України, яка встановлює гарантію захисту працівника від незаконного звільнення, поширюється на всі трудові правовідносини (див. постанови від 30.10.2019 у справі № 310/2284/17, від 13.11.2019 у справі № 545/1151/16-ц, від 11.12.2019 у справі № 522/3410/15-ц, від 29.01.2020 у справі № 320/7991/16, від 19.02.2020 у справі № 405/1526/17-ц, від 16.03.2020 у справі № 640/10761/14-ц, від 11.06.2020 у справі № 481/1043/17, від 08.07.2020 у справі № 752/11686/18, від 29.07.2020 у справі № 305/1229/18).

Ретельно переглядаючи цю справу, ВС констатував, що підставі для звільнення позивача мають місце і вони підтверджені матеріалами справи. Крім цього, оскільки позивач звільнений відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а суд апеляційної інстанції встановив факти порушення позивачем умов контракту, Велика Палата ВС вважає, що відсутні підстави для його поновлення на роботі. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні ч. 3 ст. 40 КЗпП України, у цьому випадку слід усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме: визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності — 22.03.2017.

Остаточно рішення суду у цій справі звучить так: позов ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково. Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 17.03.2017 на 22.03.2017. В іншій частині позову відмовити.