Щодо поширення обмеження умов сумісництва на установи, які фінансуються із місцевих бюджетів

Щодо поширення обмеження умов сумісництва на установи, які фінансуються із місцевих бюджетів

Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 08.08.2008 р. № 243/06/186-08

Юридичне управління Міністерства в межах компетенції розглянуло лист <...> щодо надання роз’яснення та повідомляє про таке.

Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Питання, що стосуються роботи та її умов за сумісництвом, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 р. № 43, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.06.93 р. за № 76.

На час прийняття і дії цих нормативно-правових актів відповідно до Закону України «Про власність» до державної власності належали загальнодержавна власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Зазначені нормативно-правові акти врегульовували питання роботи працівників на умовах сумісництва як на державних (комунальних) підприємствах, так і в державних (комунальних) установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Хоча і відбулися зміни у визначенні поняття державної власності,

Начальник Юридичного управління І. Тубелець

Про роботу за сумісництвом — для працівників комунальних підприємств

Запитання, що стояло перед Мінпраці, полягало в такому: чи поширюється дія постанови Кабміну від 03.04.93 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій» (далі — постанова № 245) та Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінфіну від 28.06.93 р. № 43 (далі — Положення № 43),

Мінпраці, вирішивши з’ясувати, які підприємства, установи та організації вважалися державними в момент прийняття названих нормативно-правових актів, звернулося до положень чинного тоді Закону України «Про власність» від 07.02.91 р. № 697-XII. Відповідно до ст. 31 цього Закону до державної власності належала загальнодержавна та комунальна власність. На підставі цієї статті в листі зроблено висновок, що постанова № 245 та Положення № 43

Незважаючи на те що в листі згадуються тільки працівники, які на державних та комунальних підприємствах, в установах та організаціях працюють за сумісництвом, зроблений висновок можна поширити і на тих працівників, для яких такі підприємства, установи та організації є основним місцем роботи, у разі їх працевлаштування на приватні підприємства для роботи за сумісництвом.

Зміни, про які йдеться в листі, насамперед пов’язані з тим, що Конституція України назвала комунальну власність самостійною формою власності поряд із державною та приватною. Тому позиція, аналогічна тій, яку зайняв Мінпраці в листі, що коментується, висловлювалася і раніше (наприклад, у листі Держдепартаменту нагляду за дотриманням законодавства про працю від 08.08.2002 р. № 010-778). Водночас Мін’юст, розглядаючи питання про те, чи можна вважати, що мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств (установлений ще до виділення комунальної власності як самостійної форми) поширюється і на комунальні підприємства, відповіло на нього негативно (лист від 27.12.2004 р. № 25-32-3644).

На наш погляд, з тим, що постанова № 45 та Положення № 43 повинні поширюватися на працівників комунальних підприємств, установ, організацій, слід погодитися. Але, роблячи висновки з урахуванням змін у законодавстві, свої аргументи Мінпраці базує, як і раніше, на старому законодавстві. Річ у тім, що такий критерій, як бюджетне фінансування, було взято за основу для класифікації юридичних осіб Цивільним кодексом УРСР 1963 року. Чинне ж законодавство використовує інші критерії: для підприємств — це те, на підставі майна якої форми власності вони діють (державної, комунальної чи приватної); для організацій та установ — на підставі розпорядчого акта якого органу (органу державної влади чи органу місцевого самоврядування) їх створено.

Олена Уварова