14.10.2010
Початок
Попередній фрагмент
29. Особливості визначення моменту імпорту товарів для цілей застосування штрафних санкцій за порушення правил розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності
Аналіз судової практики у цій категорії спорів засвідчує, що судовими колегіями Вищого адміністративного суду України в цілому однаково застосовувалися норми Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» щодо визначення дати імпорту товарів на митну територію України.
У більшості проаналізованих справ імпорт товарів, що ввозилися в Україну на умовах відстрочення поставки, вважався здійсненим із моменту перетину товарами митного кордону України. Підтвердженням перетину товарами митного кордону України судами визнавалася наявність відтиску штампа «Під митним контролем» (імпорт) на супровідних документах або провізній відомості.
При цьому суди здебільшого посилалися на норми статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», норми Митного кодексу України, Інструкцію про порядок заповнення вантажної митної декларації, затверджену наказом Державної митної служби України від 9 липня 1997 року № 307.
Водночас судами відкидалися доводи органів державної податкової служби про те, що оформлення вантажної митної декларації типу ІМ-40 на імпортовані товари є необхідною умовою для визначення моменту імпорту. На противагу вказаним доводам податкових органів судові колегії посилалися на статтю 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», відповідно до якої момент здійснення експорту (імпорту) — це момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.
Разом із тим, дослідження випадків скасування Вищим адміністративним судом України судових рішень адміністративних судів нижчого рівня та також поодинокі приклади практики Вищого адміністративного суду України виявили подекуди різні підходи цих судів до визначення моменту здійснення імпортних операцій у зовнішньоекономічній діяльності. Зокрема, деякі адміністративні суди пов’язували завершення імпортних операцій з моментом оформлення вантажної митної декларації типу ІМ-40. Відповідно до цього такі суди застосовували штрафні санкції до резидентів України в разі, якщо з моменту здійснення оплати імпортованого товару до моменту оформлення вантажної митної декларації ІМ-40 на такий товар минало понад встановлені статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» 90 (згодом 180) днів.
У 2009 році Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України визначила свою правову позицію щодо моменту імпорту товарів на митну територію України у зв’язку із застосуванням штрафних санкцій за порушення строків здійснення валютних розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності.
У постанові Верховного Суду України65 у справі за позовом Приватного підприємства «Е» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси було зазначено таке.
65 Постанова Верховного Суду України від 1 липня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 4308967.
Висновок апеляційного та касаційного судів про відсутність у діях позивача складу правопорушення, встановленого Законом № 185/94-ВР, кореспондує приписам цього Закону, якими закріплено відповідальність, зокрема за порушення строків поставки продукції, робіт, послуг (товарів) на митну територію України, а не за неввезення товару в режимі імпорту у строк, передбачений статтею 1 цього ж Закону.
Це судження підтверджується положеннями Митного кодексу України, у статтях 212 — 214 якого встановлено можливість збереження поставлених резиденту України товарів на митному складі, зокрема протягом трьох років з дати їх поміщення у зазначеному режимі.
За змістом частини третьої статті 214 цього Кодексу товари, ввезені із-за меж митної території України, що зберігаються у режимі митного складу, до закінчення строків зберігання, повинні бути задекларовані власником до іншого митного режиму, зокрема імпорту.
Відповідно до статті 212 Митного кодексу України митний склад — це митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання.
Суди встановили, що поставку товарів на адресу позивача здійснено в межах 90-денного строку, тому помилкове посилання касаційного суду на нечинну на час виникнення спірних правовідносин редакцію статті 2 Закону № 185/94-ВР, яка передбачала більший строк, не вплинуло на правильність прийнятого рішення.
З урахуванням наведеного у Вищому адміністративному суді України склалася усталена практика розгляду спорів, пов’язаних із нарахуванням і стягненням штрафних санкцій за несвоєчасні поставки в Україну товарів, що імпортуються.
Моментом, з якого товари є імпортованими в Україну, судом обґрунтовано визначено момент перетину такими товарами митного кордону України незалежно від їх подальшого митного оформлення. Судова практика Вищого адміністративного суду України в розглядуваній категорії справ може вважатися справедливою і такою, що відповідає чинному законодавству України, у зв’язку з чим підстав для її зміни не вбачається.
коментар редакції
Датою зняття імпортної операції з валютного контролю є дата фактичного перетину товаром кордону
Від дати зняття імпортної операції з валютного контролю, як усі розуміють, часто залежить, чи буде до суб’єкта господарювання застосовано санкції за порушення валютного законодавства. Нагадаємо: згідно зі ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 р. № 185/94-ВР відстрочення поставки в імпортних операціях резидентів не повинно перевищувати 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу. Порушення зазначеного строку спричинює стягнення пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка вартості недопоставленого товару в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за валютним курсом Нацбанку на день виникнення заборгованості.
У судовій практиці тривалий час не було єдиного підходу до застосування наведених приписів. У низці справ суди підтримували позицію податківців (див., наприклад, лист ДПАУ від 03.04.2009 р. № 6951/7/10-1017/1044) та пов’язували завершення імпортної операції
з моментом оформлення ВМД, що призводило до виникнення ситуації, коли дотримання передбачених Законом № 185 строків практично не залежало від суб’єкта господарювання, оскільки він не може вплинути на тривалість проходження митного оформлення. В інших справах імпорт товарів, що ввозяться в Україну на умовах відстрочення поставки, судді вважали завершеним для цілей застосування Закону № 185 з моменту перетину товарами митного кордону України (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 68, с. 33). Саме цю позицію ми вважаємо найбільш обґрунтованою. На щастя, тепер вона знайшла підтримку ВСУ.
Олена Уварова
Закінчення