05.03.2012
«Зателефонуйте до бухгалтерії, нехай підготують наказ про звільнення такого-то…», — ця фраза директора таксопарку, що прозвучала в одному українському(!) телесеріалі, абсолютно точно відображає ментальність деяких вітчизняних керівників. А багатьох бухгалтерів, які чули щось подібне не лише в кіно, вона напевно зачепить за живе. «Ну чому до бухгалтерії?!! — вигукнуть вони. — Чому не до відділу кадрів, не юристу, не секретарці врешті-решт?» Чому для інших фахівців коло їх обов'язків чітко окреслено, а бухгалтер відповідає за всіх і все, у тому числі інколи й за інженерно-технічний персонал? Чому, якщо бухгалтер того самого таксопарку не прочитає сьогоднішню статтю і не перекаже її хоча б у загальних рисах директору, той може так і не дізнатися про оновлені Норми витрати палива для автотранспорту? І справді, чому?..
Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», i.khmelevskiy@id.factor.ua
Документи статті
ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
Норми № 43 — Норми витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 10.02.98 р. № 43.
Наказ № 36 — наказ Мінінфраструктури України «Про затвердження Змін до Норм витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» від 24.01.2012 р. № 36.
Порядок № 1379 — Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379.
Сутність змін: стисло про головне
Необхідність унесення змін до Норм № 43, які було прийнято 15 років тому, назріла давно. Не можна стверджувати, що всі ці роки документ перебував у «застиглому» стані — у міру появи нових марок та моделей транспортних засобів він поповнювався відповідними базовими лінійними нормами витрати палива для них. Однак власне методика розрахунку нормативної витрати палива змін не зазнавала, що не дозволяло повною мірою враховувати сучасні умови експлуатації (наприклад, підвищений швидкісний режим на автомагістралях; переміщення у великих містах з ускладненим рухом, зокрема в заторах; поїздки на короткі відстані тощо).
Із прийняттям наказу № 36, що вносить до Норм № 43 доволі суттєві зміни, методику розрахунку норм витрат палива доповнено та доопрацьовано з урахуванням результатів останніх досліджень економічності автомобілів у різних умовах*.
* Із Нормами № 43 у кодифікованому вигляді можна ознайомитися на сайті газети «Податки та бухгалтерський облік» (www.nibu.factor.ua) у розділі «Довідкова», підрозділ «Нормативна база».
Основне, що звертає на себе увагу: у цьому документі з'явилися базові лінійні норми витрат палива для нових моделей (модифікацій) легкових автомобілів (табл. А.2.3), автобусів (табл. А.4.2), бортових автомобілів (табл. А.6.3), самоскидів (табл. А.8.1), а також автомобілів-фургонів та вантажопасажирських автомобілів (табл. А.10.3)*. Причому для кожного з транспортних засобів наведено його ідентифікаційні дані, зокрема розгорнуту колісну формулу, що полегшує визначення норми витрати палива для відповідної моделі.
* На сайті ДП «ДержавтотрансНДІпроект» (http://www.insat.org.ua/phpfiles/other/ldvpe/5/) повідомляється, що з прийняттям наказу № 36 до Норм № 43 включено нові постійні базові лінійні норми витрати палива на 349 сучасних моделей (модифікацій) автомобілів, які успішно пройшли апробацію в Україні, однак простий підрахунок позицій у цих таблицях дає число 326.
Значної переробки зазнав розд. 3 Норм № 43, присвячений визначенню коефіцієнтів коригування норм витрат палива, наведених у формі відсотків підвищення або пониження базового значення норми, за допомогою яких здійснюється облік дорожніх, кліматичних та інших експлуатаційних факторів (про них розповімо в окремому підрозділі статті).
Крім того, зміни стосуються порядку визначення норми на виконання транспортної роботи залежно від виду палива. Оновлено також методику визначення тимчасових норм витрат палива та мастильних матеріалів, передбачено процедуру розробки індивідуальних норм на замовлення.
Звертаємо увагу: не всі з перелічених вище змін починають застосовуватися одночасно. Як передбачено п. 4 наказу № 36, він набирає чинності з 01.03.2012 р., а це означає, що вже в березні підприємствам доведеться переглянути порядок списання ПММ, переважно через нові коригуючі коефіцієнти.
Тим часом табл. А.2.3, А.4.2, А.6.2, А.8.1, А.10.3, про які йшлося вище, а також додатки Д, Е, Ж до Норм № 43, що знадобляться підприємствам для встановлення тимчасових індивідуальних базових лінійних норм витрати палива, мають набрати чинності з дня офіційного опублікування наказу № 36. Зауважимо, що на момент виходу цієї статті таке опублікування не відбулося.
Перш ніж перейти до розгляду основних змін Норм № 43, визначимо роль та місце цього документа в господарській діяльності підприємств.
Статус Норм витрат палива: обов'язковий чи факультативний?
Як зазначається в самих Нормах № 43, вони призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ у пально-мастильних матеріалах (далі — ПММ) та контролю за їх витрачанням, ведення звітності, запровадження режиму економії та раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватися для розробки питомих норм витрат палива.
Автори наказу № 36, яким уносяться зміни до зазначених Норм, бачать мету таких змін у вдосконаленні системи нормування витрат палива і мастильних матеріалів колісними транспортними засобами та обладнанням з урахуванням нових конструкцій та сучасних умов експлуатації, а також у сприянні економії моторних олив та підвищенні безпеки дорожнього руху. При цьому в наказі № 36 стверджується, що систему нормування витрат ПММ призначено для всіх суб'єктів господарювання, які діють на території України та експлуатують автомобілі (ще раніше на цьому моменті наголошувалося в листі Державної адміністрації автомобільного транспорту від 12.08.2009 р. № 3623-21/07/19-09).
Водночас можливість беззастережного поширення нормативно-правового акта, що має міжвідомчий характер, але не пройшов відповідної держреєстрації, на всіх суб'єктів господарювання є досить сумнівною. На це справедливо вказувалося в листі Головного контрольно-ревізійного управління України від 11.08.2010 р. № 02-14/1232. На думку ГоловКРУ, Норми № 43 є обов'язковими для виконання тільки для підприємств, установ та організацій, що входять до сфери управління Мінтрансу. Інші центральні органи виконавчої влади, а також суб'єкти господарювання мають розробити власні нормативні документи щодо нормування витрат палива та мастильних матеріалів відповідно до законодавства.
Що стосується застосування Норм № 43 у податковому обліку, то ні в чинному ПКУ, ні в колишньому Законі про податок на прибуток немає і не було приписів про обов'язковість цього (чи будь-якого іншого) нормативного документа для цілей уключення ПММ до витрат (раніше — до валових витрат). Однак це зовсім не означає, що безлімітне (ненормоване) використання палива під час експлуатації колісних транспортних засобів можна вважати правомірним, оскільки це суперечило б головному правилу податкового обліку — відносити на зменшення об'єкта оподаткування лише витрати, пов'язані з господарською діяльністю*.
* Визначення терміна «господарська діяльність» надано в п.п. 14.1.36 ПКУ (докладніше див. у тематичному номері газети «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 4, присвяченому термінології цього Кодексу).
У зв'язку з цим ми вважаємо за необхідне все-таки використовувати Норми № 43, тим більше що на цьому завжди наполягали і в умовах нового податкового законодавства продовжують наполягати контролюючі органи (див., наприклад, роз'яснення податківців, наведені у відповідних консультаціях з ЄБПЗ за кодами 11.07.08 і 110.07.20). Водночас було б правильніше, спираючись на концепцію, запропоновану в Нормах № 43, розробити власне положення про списання ПММ, де максимально врахувати специфіку конкретного підприємства.
Це є виправданим ще й з тієї точки зору, що в самому документі Мінтрансу господарюючим суб'єктам надається чимала самостійність, наприклад, при коригуванні базових лінійних норм витрат палива за допомогою відповідних коефіцієнтів (про них йтиметься нижче). А щоб було зрозуміло, про що йдеться, попередньо нагадаємо основні принципи нормування витрат палива.
Нормування витрат палива: основні принципи
Нормування витрат палива — це встановлення допустимої міри його споживання в певних умовах експлуатації автомобілів, для чого застосовують базові лінійні норми, установлені щодо конкретних моделей (модифікацій) автомобілів, та систему нормативів і коригуючих коефіцієнтів, які дозволяють ураховувати виконану транспортну роботу, кліматичні, дорожні та інші умови експлуатації.
Перш за все зауважимо, що з прийняттям наказу № 36 було оновлено методики визначення норми на виконання транспортної роботи Hw (п. 1.3 Норм № 43), норми на одну тонну спорядженої маси Нg (п. 1.4 Норм № 43), норми на маневрування в місцях навантаження та розвантаження, а також виконання операції з розвантаження** Hz (п. 1.5 Норм № 43) та норми витрати палива на роботу автономного (незалежного) обігрівача Hон (п. 1.8 Норм № 43), однак щоб не відхилятися від теми, окремо їх сьогодні не обговорюватимемо.
** Колишня назва — норма на їздку з вантажем.
Серед існуючих видів норм витрат ПММ, установлених Нормами № 43, найчастіше застосовується базова лінійна норма Hs на пробіг автомобіля (на 100 км). Базові лінійні норми за типами автомобілів наведено в таблицях додатків А і Б у розрізі моделей (модифікацій) автомобілів в алфавітному порядку.
Не менш важливим є термін, що використовується в Нормах № 43, — нормативна витрата палива (Qн). Він означає витрату палива автомобілем (обладнанням, різноманітною технікою на колісному шасі тощо) при здійсненні пробігу, виконанні транспортної або спеціальної роботи в певних умовах експлуатації.
Нормативна витрата палива для кожного конкретного автомобіля (обладнання) розраховується за наведеними в розд. 4 Норм № 43 формулами залежно від типу автомобіля (обладнання) та його призначення із застосуванням відповідних норм витрат палива та коефіцієнтів їх коригування. Наприклад, згідно з формулою, що міститься в п. 4.1 цього документа, нормативна витрата палива для легкових автомобілів та автобусів розраховується так:
Qн = 0,01 х Hs х S х (1 + 0,01 х КΣ),
де Qн— нормативна витрата палива, л (м3);
Hs— базова лінійна норма витрати палива, л/100 км (м3/100 км);
S — фактичний пробіг автомобіля, км, що визначається за показаннями спідометра та відображається в подорожньому листі (про необхідність використання подорожніх листів як первинних документів, що дають право на відображення у складі витрат вартості використаних ПММ, зазанчено в консультації з ЄБПЗ за кодом 110.07.20);
КΣ — сумарний коригуючий коефіцієнт, %.
Фактична ж кількість палива (Пф), витраченого протягом зміни (рейсу), визначається за даними вимірювальних приладів автомобіля на момент початку та закінчення зміни (рейсу) з урахуванням кількості палива, яким було дозаправлено автомобіль протягом зміни (рейсу).
Далі підприємство має порівняти фактичну кількість витраченого автомобілем палива з нормативною витратою для відображення вартості використаних ПММ у податковому та бухгалтерському обліку. Обговорення облікових нюансів залишимо наостанок, а поки що, як обіцяли, наведемо перелік коригуючих коефіцієнтів до норм витрат палива в редакції, що почала діяти після набуття чинності наказом № 36, тобто з 1 березня 2012 року.
Поправочні коефіцієнти до норм витрат палива
Як установлено п.п. 3.5.1 Норм № 43, при розрахунку нормативної витрати палива дорожні, кліматичні та інші експлуатаційні фактори враховуються шляхом застосування коригуючих коефіцієнтів, наведених у формі відсотків підвищення або зниження базового значення норми витрати палива.
Порівняно з колишнім змістом розд. III Норм № 43 після прийняття наказу № 36 зовні нічого не змінилося. Як і раніше, у п. 3.1 перераховані підвищуючі, а в п. 3.2 — понижуючі коефіцієнти, при цьому п. 3.3 встановлено, що в разі застосування одночасно декількох коригуючих коефіцієнтів розраховується сумарний коефіцієнт коригування, що дорівнює сумі цих надбавок (понижуючі коригуючі коефіцієнти є від’ємними):
KΣ = K1 + K2 + … + Кn.
Тим часом з усіх підвищуючих коефіцієнтів лише два й надалі встановлюватимуться за старими правилами — при роботі на дорогах зі складним планом (див. п.п. 3.1.3) і при погодинній роботі вантажних (крім самоскидів) та вантажопасажирських автомобілів (див. п.п. 3.1.11). Решта підвищуючих, а також усі понижуючі коефіцієнти зазнали серйозної переробки. З найпоширеніших коефіцієнтів особливу увагу рекомендуємо звернути на нові правила застосування надбавок за роботу в холодну пору року (див. п.п. 3.1.1), за роботу в міських умовах (див. п.п. 3.1.4), а також на підтримання прийнятних (комфортних) температурних умов у салоні автомобіля (див. п.п. 3.1.13).
Головне, що впадає в очі при вивченні нової системи таких коефіцієнтів, — зменшення кроку диференціації їх значень, що має на меті забезпечити точніше застосування будь-якого з них і зрештою заощадити паливо. Водночас підприємства на перших порах мають бути обережними при обґрунтуванні вибору кожного з коефіцієнтів, інакше встановлення їх нових значень без урахування реальних умов експлуатації автотранспорту може призвести до різкої перевитрати ПММ, що позначиться на результатах їх господарської діяльності.
Узагальнимо в табличній формі інформацію про коригуючі коефіцієнти, передбачені розд. 3 Норм № 43 (з урахуванням змін, унесених наказом № 36), а також про умови та порядок їх застосування.
Порядок застосування поправочних коефіцієнтів до норм витрат палива
| Підпункт Норм № 43 | Назва коефіцієнта | Підвищуючий (понижуючий) коефіцієнт | Порядок застосування |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| Підвищуючі коефіцієнти (п. 3.1 Норм № 43) | |||
| П.п. 3.1.1 | Робота в холодну пору року | ||
| П.п. 3.1.1.1 | надбавка залежно від фактичної температури* повітря навколишнього середовища: | 1) застосовується залежно від фактичної середньої (для звітного періоду експлуатації) температури повітря в межах певного діапазону за даними Українського гідрометеорологічного центру Державної гідрометеорологічної служби, інших достовірних офіційних джерел або за результатами власних вимірювань, належним чином задокументованих; | |
| від 0 °C (включно) та до -5 °C включно | до 2 % | ||
| нижче ніж -5 °C та до -10 °C включно | до 4 % | ||
| нижче ніж -10 °C та до -15 °C включно | до 6 % | ||
| нижче ніж -15 °C та до -20 °C включно | до 8 % | ||
| нижче ніж -20 °C та до -25 °C включно | до 10 % | ||
| нижче ніж -25 °C | до 12 % | ||
| П.п. 3.1.1.2 | надбавка на пробіг перших 2 км або на пробіг на коротку відстань, довжина якої менше 2 км (після попередньої перерви із вимкненим двигуном тривалістю не менше однієї години): | 1) відповідні умови експлуатації, що передбачають перед початком руху перерву із вимкненим двигуном тривалістю не менше однієї години, повинні бути належним чином задокументовані; | |
| від 0 °C (включно) та до -5 °C включно | до 2 % | ||
| нижче ніж -5 °C та до -10 °C включно | до 4 % | ||
| нижче ніж -10 °C та до -15 °C включно | до 6 % | ||
| нижче ніж -15 °C та до -20 °C включно | до 8 % | ||
| нижче ніж -20 °C та до -25 °C включно | до 10 % | ||
| нижче ніж -25 °C | до 12 % | ||
| * Температура, що береться до розрахунків, визначається як середнє значення температури повітря навколишнього середовища для певного звітного періоду експлуатації. | |||
| П.п. 3.1.2 | Робота в гірській місцевості та/або на маршрутах з горбистим рельєфом | ||
| П.п. 3.1.2.1 | надбавка залежно від висоти над рівнем моря: |
| |
| від 300 до 800 метрів | до 5 % | ||
| від 801 до 2000 метрів | до 10 % | ||
| від 2001 до 3000 метрів | до 15 % | ||
| вище ніж 3001 метр | до 20 % | ||
| П.п. 3.1.2.2 | надбавка за експлуатацію автотранспорту на маршрутах з горбистим рельєфом, що супроводжується підйомами і спусками (при русі на підйом або чергуванні підйомів/спусків), величиною: | 1) застосовується окремо на частину маршруту з відповідними умовами руху, що повинно бути належним чином задокументовано; | |
| від 4 відсотків (включно) та до 8 відсотків | до 5 % | ||
| від 8 відсотків (включно) і більше | до 10 % | ||
| П.п. 3.1.3 | Робота на дорогах зі складним планом (наявність у середньому на 1 км шляху більше 5 закруглень радіусом менше 40 м, тобто на 100 км шляху не менше 501 повороту) | до 10 % | не застосовується при роботі в умовах міста |
| П.п. 3.1.4 | Робота в умовах міста: |
| |
| в межах міст, а також поселеннях міського типу та інших населених пунктах за наявності в них регульованих перехресть (світлофорів) | до 5 % | ||
| в межах міст Алчевськ, Біла Церква, Бровари, Вінниця, Горлівка, Дніпродзержинськ, Євпаторія, Єнакієве, Житомир, Івано-Франківськ, Кам'янець-Подільський, Керч, Кіровоград, Краматорськ, Кременчук, Кривий Ріг, Лисичанськ, Луганськ, Луцьк, Макіївка, Маріуполь, Мелітополь, Миколаїв, Нікополь, Павлоград, Полтава, Рівне, Севастополь, Сєверодонецьк, Сімферополь, Слов'янськ, Суми, Тернопіль, Ужгород, Херсон, Хмельницький, Черкаси, Чернігів, Чернівці, Ялта | до 10 % | ||
| в межах міст Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Київ, Львів, Одеса, Харків | до 15 % | ||
| П.п. 3.1.5 | Робота, що потребує частих зупинок (у середньому більше однієї зупинки на один км пробігу), а також робота в напружених дорожніх умовах міст, пов'язаних із частими зупинками дорожнього руху (зокрема, у центральних частинах міст), та поїздки на короткі відстані (до 5 км) з тривалими перервами між поїздками (одна година і більше) | до 10 % | застосовується окремо на частину маршруту з відповідними умовами руху, що повинно бути належним чином задокументовано |
| надбавка на роботу, яка потребує частих зупинок, залежно від фактичної середньої довжини їздки: | 1) під час здійснення перевезень на короткі відстані з тривалими перервами між поїздками з вимкненим двигуном (перед кожною поїздкою перерва тривалістю одна година і більше) у разі потреби та за рішенням керівництва підприємства можуть бути застосовані диференційовані значення, зазначені у цьому підпункті; | ||
| до 5 км (включно), але більше 3 км | до 10 % | ||
| до 3 км (включно), але більше 2 км | до 15 % | ||
| до 2 км (включно), але більше 1 км | до 20 % | ||
| до 1 км (включно), але більше 0,5 км | до 30 % | ||
| до 0,5 км (включно) і менше | до 40 % | ||
| П.п. 3.1.6 | Робота, що потребує понижених швидкостей (до 20 км/год.) у задовільних дорожніх умовах | до 10 % | 1) застосовується при перевезенні великогабаритних, вибухонебезпечних, скляних, крихких та інших подібних вантажів, виконання сільськогосподарських робіт, під час роботи кінознімальних і аналогічних спеціальних автомобілів, руху у колонах тощо, а також руху у заторах, у тому числі у час «пік» (зокрема, у центральних частинах міст), тимчасового ускладнення руху, обумовленого проведенням дорожніх ремонтних робіт тощо; |
| П.п. 3.1.7 | Робота в кар'єрах, їзда по полях, на лісових чи степових ділянках, по пересіченій місцевості тощо (поза межами доріг загального користування) у важких шляхових умовах | до 20 % | 1) застосовується окремо на частину маршруту поза межами доріг загального користування з відповідними умовами руху, що повинно бути належним чином задокументовано; |
| Робота в надважких шляхових умовах в період сезонного бездоріжжя, снігових чи піщаних заметів, сильного снігопаду та ожеледиці, повеней та інших стихійних лих, що потребують понижених швидкостей | до 50 % | ||
| П.п. 3.1.8 | Робота в надважких дорожніх умовах на дорогах загального користування в період сезонного бездоріжжя, снігових чи піщаних заметів, сильного снігопаду та ожеледиці, повеней та інших стихійних лих | до 35 % | 1) застосовується окремо на частину маршруту з відповідними умовами руху, що повинно бути належним чином задокументовано; |
| П.п. 3.1.9 | У разі пробігу першої тисячі кілометрів новими автомобілями, напрацювання перших 60 мотогодин новим обладнанням (двигунами), а також тими, що вийшли з капітального ремонту | до 10 % |
|
| П.п. 3.1.10 | Для автомобілів, що експлуатуються: | застосування цього коефіцієнта правомірне також після заміни двигуна транспортного засобу, що перебуває в експлуатації понад 8 років, на новий двигун (див. лист Державної адміністрації автомобільного транспорту від 18.08.2009 р. № 3737-19/07/19-09 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 74) | |
| більше 5 років із загальним пробігом понад 100 тис. км | до 3 % | ||
| більше 8 років або із загальним пробігом понад 150 тис. км | до 5 % | ||
| більше 11 років або із загальним пробігом понад 250 тис. км | до 7 % | ||
| більше 14 років або із загальним пробігом понад 400 тис. км | до 9 % | ||
| П.п. 3.1.11 | Погодинна робота вантажних автомобілів (крім самоскидів) та вантажопасажирських або їх постійна робота як технологічного транспорту або вантажних таксомоторів | до 10 % |
|
| П.п. 3.1.12 | Під час навчальної їзди: | 1) застосовується окремо на частину маршруту з відповідними умовами руху, що повинно бути належним чином задокументовано; | |
| на дорогах загального користування в межах міста | до 20 % | ||
| на дорогах загального користування поза межами міста | до 5 % | ||
| на спеціально відведених майданчиках, у разі маневрування із пониженими швидкостями, частих зупинок, руху заднім ходом | до 40 % | ||
| П.п. 3.1.13 | На підтримання прийнятних (комфортних) температурних умов у салоні автомобіля, а також забезпечення належної оглядовості тощо залежно від фактичної температури повітря навколишнього середовища: | порядок застосування коефіцієнтів, установлених п.п. 3.1.13, залежно від фактичної температури повітря навколишнього середовища такий самий, як і надбавки, зазначеної в п.п. 3.1.1.1 | |
| на обігрів салону, скла тощо залежно від фактичної температури повітря: |
| ||
| нижче ніж +5 °C та до -5 °C включно | до 0,5 % | ||
| нижче ніж -5 °C та до -15 °C включно | до 1 % | ||
| нижче ніж -15 °C та до -25 °C включно | до 1,5 % | ||
| нижче ніж -25 °C | до 2 % | ||
| у разі обґрунтованого використання автономних (незалежних) систем обігріву залежно від фактичної температури повітря: | використовується за відсутності норм на роботу зазначеного обладнання в додатку Г до Норм № 43 | ||
| нижче ніж +15 °C та до +5 °C включно | до 2 % | ||
| нижче ніж +5 °C та до -5 °C включно | до 4 % | ||
| нижче ніж -5 °C та до -15 °C включно | до 6 % | ||
| нижче ніж -15 °C та до -25 °C включно | до 8 % | ||
| нижче ніж -25 °C | до 10 % | ||
| на охолодження салону автомобіля у разі використання кондиціонера або установки «клімат-контроль» залежно від фактичної температури повітря: |
| ||
| від +20 °C включно та до +25 °C включно | до 5 % | ||
| вище ніж +25 °C та до +30 °C включно | до 7 % | ||
| вище ніж +30 °C | до 10 % | ||
| у разі необхідності використання передбаченої конструкцією автомобіля функції осушення повітря у салоні в межах фактичної температури повітря навколишнього середовища нижче ніж +20 °C та до 0 °C включно | до 4 % | обґрунтованість використання надбавки на осушення повітря у салоні визначається безпосередньо керівництвом підприємства залежно від фактичних потреб, що визначаються умовами експлуатації та рекомендаціями заводу — виробника автомобіля, наприклад, у разі потреби, швидкого і ефективного очищення скла від конденсату (запітніле скло) в умовах підвищеної вологості повітря навколишнього середовища тощо | |
| П.п. 3.1.14 | надбавка на підвищений аеродинамічний опір | до 5 % | 1) поширюється на: |
| П.п. 3.1.15 | Для оперативних транспортних засобів, обладнаних спеціальною світловою та звуковою сигналізацією, які виконують невідкладні службові завдання, пов'язані з підвищеними швидкостями руху з відхиленням від окремих правил дорожнього руху: | коефіцієнти можуть застосовуватися тільки для зазначеної категорії автомобілів і тільки на пробіг у разі виконання невідкладних службових завдань із підвищеною швидкістю руху, що повинно бути відповідним чином задокументовано | |
| в умовах міста | до 10 % | ||
| за межами міста | до 20 % | ||
| в умовах міста із інтенсивним режимом руху, що потребує частого маневрування із виконанням розгону, обгону та гальмувань тощо, або з швидкостями руху, що перевищують: | |||
| 100 км/год. | до 25 % | ||
| 120 км/год. | до 25 %* | ||
| * Необхідність дублювання цього коефіцієнта для різних швидкостей руху не зовсім зрозуміла, але наказом № 36 його викладено саме в такому вигляді. | |||
| Понижуючі коефіцієнти (п. 3.2 Норм № 43) | |||
| П.п. 3.2.1 | Робота за межами населених пунктів на дорогах загального користування, у тому числі на дорогах, що проходять через населені пункти, із максимально дозволеною швидкістю відповідно до дорожніх знаків та Правил дорожнього руху, що не перевищує 90 км/год. залежно від швидкості та фактичних потреб: | 1) використання понижуючих коефіцієнтів, зазначених у пп. 3.2.1 — 3.2.3, є обов’язковим (включаючи здійснення перевезень у приміській зоні), за винятком відповідної частини пробігу автомобілів, на які розповсюджується дія п.п. 3.1.15, а також у разі незадовільного стану дорожнього покриття, проведення дорожніх ремонтних робіт та інших обставин, що не дозволяють рух зі швидкостями більше 40 км/год.; | |
| для легкових автомобілів | від -15 % до -30 % | ||
| для всіх інших автомобілів | від -5 % до -20 % | ||
| П.п. 3.2.2 | Робота за межами міст на дорогах із максимально дозволеною відповідно до дорожніх знаків та Правил дорожнього руху швидкістю вище ніж 90 км/год.: | ||
| у разі руху зі швидкістю, що не перевищує 90 км/год., залежно від швидкості та фактичних потреб: | |||
| для легкових автомобілів | від -15 % до -30 % | ||
| для всіх інших автомобілів | від -5 % до -20 % | ||
| у разі необхідності пересування із дозволеними відповідно до дорожніх знаків та Правил дорожнього руху швидкостями залежно від фактичних потреб: | наведені значення коефіцієнта не можуть встановлюватися на постійній основі, а тільки в окремих випадках за рішенням керівництва підприємства | ||
| вище ніж 90 км/год. та до 110 км/год. включно | від -10 % до -20 % | ||
| вище ніж 110 км/год. | від -5 % до -10 % | ||
| П.п. 3.2.3 | Експлуатація міських автобусів у режимі «на замовлення» або з іншою метою, але не на постійних маршрутах | від -5 % до -10 % | застосовується до міських автобусів, позначених у табл. А.3, А.4 Норм № 43 знаком (*) |
| П.п. 3.2.4 | За рішенням керівництва підприємства для всього автотранспортного парку підприємства або індивідуально для окремих транспортних засобів може бути встановлено додатковий коефіцієнт (або декілька значень коефіцієнта відповідно до різних умов експлуатації) коригування базової норми (будь-яке значення у відсотках), що зменшує її відповідно до фактичних потреб та встановленої внутрішньої політики підприємства щодо використання енергетичних ресурсів, застосування економних методів керування автомобілями, новітніх технологій, що дають змогу зменшити витрати моторних палив, тощо | ||
Для коригування лінійних норм можуть застосовуватися всі наведені у таблиці коригуючі коефіцієнти, але із врахуванням зазначених у ній обмежень. Для коригування норм на транспортну роботу не підлягають застосуванню коригуючі коефіцієнти, зазначені у пп. 3.1.11 і 3.2.3. А от для коригування норм на роботу спеціального обладнання можуть застосовуватися тільки коригуючі коефіцієнти, зазначені у пп. 3.1.1, 3.1.2, 3.1.9 та 3.1.10.
Усі числові значення коригуючих коефіцієнтів (у тому числі значення відсотків встановлення норм на роботу обладнання та значення норм витрат тощо), наведені з прийменником «до», слід читати як такі, що можуть застосовуватися включно. При розрахунках є достатнім округлення значень до трьох значущих цифр.
Максимальні значення коефіцієнтів коригування норм витрат палива, зазначених в п. 3.1, відповідають гранично допустимим нормативам для найскладніших умов експлуатації рухомого складу та не можуть бути встановлені одночасно на всі автомобілі (обладнання) підприємства і на весь період їх експлуатації.
З метою забезпечення економного використання моторних палив автомобільним транспортом та запобігання зловживанням рекомендується диференційоване застосування коефіцієнтів коригування норм під час розрахунків нормативних витрат палива на підприємствах залежно від фактичних потреб у відповідних умовах експлуатації. Рекомендовано по можливості встановлювати індивідуальні значення коефіцієнтів коригування норм (у регламентованих межах) для кожного транспортного засобу залежно від особливостей його конструкції, технічного стану та умов експлуатації тощо відповідно до фактичних потреб.
Належне обґрунтування використання в регламентованих межах системи коригуючих коефіцієнтів, норм і нормативів здійснюється підприємством залежно від наявних технічних й інших можливостей ведення поточного обліку та управління експлуатаційними витратами.
Конкретні величини коефіцієнтів у регламентованих межах та терміни їх дії встановлюються безпосередньо керівниками підприємств і затверджуються наказом (розпорядженням) по підприємству.
І нарешті, для повноти картини нагадаємо головні моменти, якими слід керуватися при відображенні в обліку витрачених підприємством палива та мастильних матеріалів.
Бухгалтерський та податковий облік використання ПММ
Отже, вище підкреслювалося, що для кожного автомобіля та для кожної його зміни (рейсу) підприємство визначає нормативну та фактичну витрату палива.
Якщо фактична витрата палива менше або дорівнює нормативній, то ПММ списуються в розмірі фактичної витрати палива. При цьому в бухгалтерському обліку вартість фактично витраченого палива в межах норм відображається залежно від мети використання автотранспорту. Інакше кажучи, вартість витрачених ПММ списується з кредиту субрахунку 203 «Паливо» до дебету відповідних субрахунків рахунків 15, 20, 23, 28, а також рахунків 91, 92, 93 і 94.
У свою чергу, сума перевитрати ПММ відноситься в бухобліку до інших операційних витрат і списується на субрахунок 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей».
Для цілей податкового обліку також необхідно здійснювати розрахунок і порівняння нормативної та фактичної витрати палива. При цьому якщо фактична витрата не перевищує норму, то до «податкових» витрат підприємства включається вся вартість фактично використаного палива, зрозуміло, з дотриманням правил визнання витрат, установлених ПКУ:
— при використанні палива для заправляння автомобілів, зайнятих у будівництві (створенні) об'єктів основних засобів, його вартість увійде до первісної вартості таких основних засобів та потрапить до витрат за допомогою їх амортизації залежно від подальшого напрямку використання основних засобів;
— вартість ПММ, уключених до собівартості виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), а також до первісної вартості придбаних товарів потрапить до складу витрат підприємства лише в періоді визнання доходів від реалізації такої продукції (товарів, робіт, послуг);
— витрати на придбання ПММ, вартість яких відповідно до правил ведення бухгалтерського обліку включено до складу інших витрат підприємства (адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат), буде враховано при обчисленні об'єкта оподаткування в тому періоді, в якому їх було понесено (у періоді списання витрачених ПММ з балансу).
А от якщо фактична витрата перевищує нормативну, то до складу витрат для цілей визначення оподатковуваного прибутку безпечніше віднести вартість ПММ у межах норм.
Вище вже підкреслювалося: незважаючи на відсутність у ПКУ будь-яких прямих обмежень із цього приводу, а також посилань на Норми № 43 чи інший подібний нормативний акт, потрібно дотримуватися традиційного підходу податкового законодавства до формування витрат підприємства: наднормативні витрати ПММ не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, тому такі витрати не можуть ураховуватися при визначенні об'єкта оподаткування на підставі п.п. 139.1.1 ПКУ.
Крім того, негосподарська спрямованість наднормативних витрат ПММ також спричинює необхідність здійснення умовного постачання таких ПММ, при цьому база оподаткування не може бути нижча за ціну їх придбання (див. п. 189.1 ПКУ). У цьому випадку підприємство має виписати самому собі податкову накладну у двох примірниках, причому відповідно до п. 8 Порядку № 1379 у лівій верхній частині оригіналу такої накладної проставляється позначка «Х» і вказується тип причини «13 — Використання виробничих або невиробничих засобів інших товарів/послуг не у господарській діяльності».
У рядках «Індивідуальний податковий номер покупця» і «Номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість (покупця)» цієї податкової накладної проставляється нуль («0») (див. п. 8.3 Порядку № 1379). У графах «Особа (платник податку) — покупець» і «Місцезнаходження (податкова адреса) покупця» підприємство або вказує свої реквізити, або взагалі не заповнює їх. У рядках «Вид цивільно-правового договору» і «Форма проведення розрахунків» проставляються прокреслення. Інші рядки податкової накладної заповнюються у звичайному порядку.
Виписана податкова накладна в день виникнення податкових зобов'язань уноситься до розд. I Реєстру виданих та отриманих податкових накладних. При цьому вид документа, що фіксується в кол. 4 Реєстру, позначається як «ПН13».