17.06.2013
Вищий адміністративний суд України
Ухвала від 20 вересня 2012 року№ К/9991/90719/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду <…> розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька про визнання недійсною податкової консультації Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька № 9113 від 27.07.2011 р. та зобов’язання надати нову консультацію з урахуванням висновків суду, —
ВСТАНОВИЛА
Фізична особа — підприємець ОСОБА_1 (далі — ФО-П ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька (далі — ДПІ у Кіровському районі м. Донецька), в якому просить визнати визнання недійсною податкової консультації ДПІ у Кіровському районі м. Донецька № 9113 від 27.07.2011 р., зобов’язання надати нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року позов ФО-П ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у Кіровському районі м. Донецька залишено без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у Кіровському районі м. Донецька подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФО-П ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, з 2011 року та знаходиться на загальній системі оподаткування.
У липні 2011 року позивач звернувся до ДПІ в Кіровському районі м. Донецька з листом б/н від 12.07.2011 р. про надання консультації, а саме позивач у своєму зверненні ставить перше запитання: чи має він право документально оформити нарахування амортизації основних засобів та віднести їх до складу валових витрат, оскільки вони включаються до валових витрат відповідно до розділу III ПК України, друге запитання: надати відповідь, коли і як списати на витрати вартість запчастин, вузлів та масел ФО-П ОСОБА_1 пояснив, що у жовтні 2007 року він придбав зернозбиральні комбайни з навісними агрегатами і для підтримки техніки в робочому стані підприємцем проводяться поточні ремонти. У наявності є всі первинні документи, що підтверджують витрати на ремонт техніки.
ДПІ в Кіровському районі м. Донецька листом від 27.07.2011 р. за № 9113 надано позивачу відповідь, у порядку ст. 52 Податкового кодексу України, що фізичні особи-підприємці, які знаходяться на загальній системі оподаткування не мають права включати до складу витрат витрати, які пов’язані із використанням транспортного засобу.
Суть спірних правовідносин полягає у правильності наданої відповідачем податкової консультації щодо практичного використання норми п. 177.2 та п. 177.4 ст. 177 та норми абз. «в» п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України в частині відсутності встановлених законом підстав для віднесення ФО-П ОСОБА_1 до складу валових витрат вартості амортизаційних відрахувань та поліпшення основних фондів.
Статтею 52 ПК України передбачено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Відповідно до вказаної норми ДПІ в Кіровському районі м. Донецька повинна була надати ФО-П ОСОБА_1 податкову консультації, тобто надати допомогу цьому платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону.
Згідно із п. 177.2 ст. 177 ПК України об’єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи — підприємця.
Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу («Податок на прибуток підприємств»).
Норма п. 177.4 ст. 177 ПК України є відправною нормою, яка вказує на те, що витрати суб’єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.
Згідно з п.п. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 розділу III ПК України не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 — 148 цього Кодексу, з урахуванням пп. 146.11 і 146.12 ст. 146 та п. 148.5 ст. 148 цього Кодексу.
Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6 — 138.9, пп. 138.10.2 — 138.10.4 пп. 138.10, 138.11 цієї статті.
Відповідно до абз. «в» п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься і амортизація.
Із наведених норм вбачається, що до складу витрат не включаються витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом з тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному ст. 144 — 146 ПК України та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань. Витрати на технічне обслуговування також відповідно до п.п. 138.10.2. п. 138.10. ст. 138 ПК України відносяться до інших витрат. Зокрема, це витрати позивача на ремонт техніки.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України всі витрати на технічне обслуговування повинні бути підтверджені первинними документами, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II ПК України.
Згідно з п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 ПК України платник податків має право обирати самостійно метод ведення обліку доходів і витрат. Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що суб’єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства і надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» надає фізичній особі — підприємцю право вести спрощений облік доходів і витрат, при цьому не позбавляє його права вести бухгалтерський облік валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації та витрат на утримання основних засобів, придбання пально-мастильних матеріалів.
Отже, висновок ДПІ в Кіровському районі м. Донецька про відсутність у позивача права здійснювати облік основних засобів та (як наслідок) включати до валових витрат вартість поліпшення основних фондів є неправильним.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Керуючись ст. 220, 2201, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, —
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
* Див. також матеріал на с.45 та 46. — Прим. ред.