25.11.2013
| пільги |
Лист Міністерства доходів і зборів України від 06.08.2013 р. № 9531/5/99-99-17-03-03-16
Міністерство доходів і зборів України, керуючись п.п. 38 п. 4 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України «Про Міністерство доходів і зборів України» від 18.03.2013 р. № 141/2013, у межах компетенції розглянуло Ваш запит <…> щодо застосування норм Податкового кодексу України і повідомляє таке.
| коментар редакції |
Оподатковуватимемо як зарплату? Чи є варіанти? — відповідає Міндоходів
Цей лист Міндоходів буде цікавий усім суб’єктам господарювання, які використовують працю найманих працівників. Тут ви знайдете роз’яснення, що стосуються «зарплатних» виплат. Зверніть увагу, що міндоходівці в аргументації своїх відповідей активно використовують положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р. № 5 (далі за текстом коментаря — Інструкція № 5). А це підтверджує, що при визначенні виплат, які є зарплатою для утримання податку на доходи фізосіб (далі — ПДФО), можна спиратися на цю Інструкцію. Але не слід забувати, що для податкових цілей до зарплати прирівнюють лікарняні, які згідно з Інструкцією № 5 не входять до фонду оплати праці.
Отже, почнемо, і проаналізуємо роз’яснення міндоходівців щодо трьох питань.
1. Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР передбачена виплата компенсації працівникам за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III компенсація здійснюється в разі затримки виплати заробітної плати на один і більше календарних місяців.
Відповідно до п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі — Кодекс), заробітна плата для цілей розділу IV — це основна і додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Підпунктом 2.2.8 п. 2.2 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 (далі — Інструкція), передбачено, що суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати включаються до фонду додаткової заробітної плати, тобто прирівнюються до заробітної плати.
Сума компенсації включається до фонду оплати праці того місяця, в якому фактично здійснюються її нарахування та виплата відповідно до п.п. 1.6.2 розд. 1 Інструкції.
Згідно з п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), і оподатковуються за ставками, визначеними п. 167.1 ст. 167 Кодексу, — 15 (17) %.
При нарахуванні доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності (п. 164.6 ст. 164 Кодексу).
Відповідно до п. 169.1 ст. 169 Кодексу з урахуванням норм абзацу першого п.п. 169.4.1 п. 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, що отримується від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.
Згідно з п.п. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 Кодексу податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суму, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, що діє для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженому на 1,4 та округленому до найближчих 10 гривень. При цьому граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків у випадку і в розмірі, передбачених підпунктом 169.1.2 і підпунктами «а» і «б» підпункту 169.1.3 пункту 169.1 цієї статті, визначається як добуток суми, визначеної в абзаці першому цього підпункту, і відповідної кількості дітей.
Виходячи з викладеного, суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати мають бути враховані при визначенні граничного розміру заробітної плати, що дає право на застосування податкової соціальної пільги, за умови дотримання всіх інших вимог, передбачених ст. 169 Кодексу.
| коментар редакції |
Суми компенсації за несвоєчасну виплату зарплати враховуються при визначенні права на ПСП
Якщо ви затримуєте виплату зарплати на один і більше календарних місяців, то повинні виплачувати працівникам компенсацію за несвоєчасну виплату зарплати. Детальніше про це читайте у статті «Виплата зарплати та компенсація за її несвоєчасну виплату» // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 6, с. 40.
Така виплата входить до фонду додаткової заробітної плати (п.п. 2.2.8 Інструкції № 5). Відповідно і для цілей оподаткування підпадає під поняття «заробітна плата». А це означає, що компенсація за несвоєчасну виплату зарплати:
— зменшується на суму єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ) у частині утримань при визначенні бази оподаткування ПДФО;
— бере участь при визначенні права працівника на податкову соціальну пільгу (далі — ПСП).
2. Статтею 26 Конституції України і статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 р. № 3773-VI передбачено, що іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов’язки, що і громадяни України, — за винятками, установленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України.
Право на зайнятість встановлено згідно зі ст. 3 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI, відповідно до п. 4 якої іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 42 Закону № 5067 підприємства, установи і організації мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, який видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення і трудової міграції, на строк до одного року, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
Дозвіл роботодавцю на застосування праці іноземця або особи без громадянства видається за умови, що в Україні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, які здатні виконувати відповідний вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності застосування їх праці, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства і розмір плати за видачу дозволу, яка зараховується до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, визначаються Кабінетом Міністрів України.
При цьому п. 6 ст. 42 Закону № 5067 встановлено випадки працевлаштування іноземців без передбаченого цією статтею дозволу.
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі — Кодекс), відповідно до п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку є: фізична особа — резидент, яка отримує доходи як із джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа — нерезидент, яка отримує доходи із джерела їх походження в Україні.
Відповідно до п. 170.10 ст. 170 Кодексу оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження в Україні, які нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, здійснюється за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).
Згідно з п. 163.2 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід із джерелом його походження в Україні. При цьому п. 164.2 ст. 164 Кодексу передбачено, що до загального місячного оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) відповідно до умов трудового договору (контракту).
Відповідно до п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Кодексу заробітна плата для цілей розділу IV ПКУ — це основна і додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом та оподатковуються за ставками 15 (17) %, установленими п. 167.1 ст. 167 Кодексу.
Згідно з п. 164.6 ст. 164 Кодексу при нарахуванні доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
Умови і порядок застосування податкової соціальної пільги передбачені ст. 169 Кодексу. Зокрема, у п.п. 169.2.3 п. 169.2 ст. 169 Кодексу наведено остаточний перелік доходів фізичних осіб, до яких податкова соціальна пільга не може бути застосована. Так, до цього переліку включені доходи інші, ніж заробітна плата; заробітна плата, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового або майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад’юнктів, військовослужбовців, які виплачуються з бюджету; і дохід самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.
Отже, Кодексом не передбачено винятків або обмежень щодо застосування податкової соціальної пільги для нерезидентів. Тобто платник податку — нерезидент має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, який отримується від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.
| коментар редакції |
Нерезидент і ПСП: бути чи не бути
Зарплата фізичної особи — іноземця обкладається ПДФО за загальними правилами, установленими розд. IV ПКУ, незалежно від резидентського статусу такої особи (п.п. 170.10.1 ПКУ). Водночас є один виняток — до зарплати нерезидента не можна застосовувати ПСП. Це випливає з положень п.п. 169.3.4 ПКУ.
Якщо ваш працівник-іноземець хоче скористатися правом на ПСП, йому слід підтвердити свій статус резидента України. Тільки майте на увазі: у такому разі іноземець повинен буде за результатами звітного податкового року, в якому він набув резидентського статусу, подати до ДПІ річну декларацію про майновий стан і доходи. Причому задекларувати потрібно як доходи із джерелом їх походження в Україні, так і іноземні (п.п. 170.10.4 ПКУ).
Хоча, як видно з листа, Міндоходів вважає, що для застосування ПСП до зарплати нерезидента немає жодних обмежень. Виходить, що норми ПКУ їм «не указ». А може, не додивилися чи не додумали? Хто знає. Ми ж упевнені, що застосовувати ПСП до зарплати нерезидента небезпечно.
3. Забезпечення працівників харчуванням в обов’язковому порядку передбачено ст. 166, 167 Кодексу законів про працю і ст. 7 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.92 р. № 2694-XII.
Водночас згідно зі ст. 91 Кодексу законів про працю підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень та за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові та соціально-побутові пільги для працівників. У такому разі харчування здійснюється за умовами, визначеними трудовим (колективним) договором або добровільно (на підставі наказів, розпоряджень тощо).
Підпункт 2.3.4 п. 2.3 розд. 2 Інструкції № 5 передбачає включення до фонду оплати праці інших заохочувальних та компенсаційних виплат, а саме витрат соціального характеру в грошовій та натуральній формі, оплати або дотацій на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях.
Для цілей розділу IV Кодексу інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом є заробітною платою (п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Водночас п. 164.5 ст. 164 Кодексу передбачено, що при нарахуванні (наданні) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, що обчислюється за такою формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К — коефіцієнт; Сп — ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.
При нарахуванні доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності (п. 164.6 ст. 164 Кодексу).
При цьому згідно з п.п. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 Кодексу податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, що діє для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженому на 1,4 та округленому до найближчих 10 гривень.
У разі якщо забезпечення харчуванням передбачено умовами колективного договору (угоди, трудового договору) та відповідає іншим умовам доходу у вигляді заробітної плати, його вартість оподатковується за правилами, установленими для заробітної плати. При цьому в разі отримання доходу в «натуральній» формі база оподаткування визначається з урахуванням пп. 164.5 — 164.6 ст. 164 і п.п. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 Кодексу.
Водночас відповідно до абз. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.
Якщо забезпечення працівників харчуванням не передбачено колективним договором або іншими документами, які підтверджують домовленість сторін (угода, трудовий договір), його вартість включається до загального місячного оподатковуваного доходу працівника як додаткове благо й оподатковується за ставками 15 (17) %, установленими п. 167.1 ст. 167 Кодексу, із застосуванням підвищуючого коефіцієнта згідно з п. 164.5 ст. 164 Кодексу.
Заступник Міністра А. Ігнатов
| коментар редакції |
Харчування працівників за рахунок роботодавця: зарплата чи додаткове благо?
Детально про організацію безоплатного харчування працівників ми писали у статті «Про хліб насущний, або Організуємо харчування працівників підприємства» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 64, с. 27. Там ми порушували питання: до якого виду доходу віднести вартість безоплатного харчування працівників, яке можна персоніфікувати? Дійшли висновку, що цю виплату можна вважати заробітною платою, якщо можливість її здійснення передбачено колективним або трудовим договором.
По-перше, оплата або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях включаються до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних та компенсаційних виплат (п.п. 2.3.4 Інструкції № 5). По-друге, наявність цієї виплати в колективному (трудовому) договорі дає підстави стверджувати, що такі виплати здійснюються у зв’язку з відносинами трудового найму. У такому разі безоплатне харчування відповідає поняттю «заробітна плата», яке наведене в п.п. 14.1.48 ПКУ. Приємно, що аналогічного висновку дійшли й міндоходівці.
А якщо в колективному або трудовому договорі не передбачено забезпечення працівників безоплатним харчування, то фахівці Міндоходів цю виплату визнають додатковим благом. Біда в тому, що для цілей справляння ЄСВ ця виплата залишиться зарплатою, оскільки зазначена в п.п. 2.3.4 Інструкції № 5. (п.п. 5 п. 4.3 Інструкції про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09.09.2013 р. № 455). Тільки зменшити на суму ЄСВ у частині утримань вартість безоплатного харчування в цьому випадку не вдасться. Вихід один: хочете годувати працівників безоплатно — передбачайте це в колективному (трудовому) договорі.
Катерина Скрипкіна