03.02.2014
| готівкові розрахунки |
Лист Національного банку України від 08.11.2013 р. № 11-117/21669
(витяг)
* Постанова Правління НБУ «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013 р. № 210. — Прим. ред.
Встановлені постановою № 210 і Положенням № 637** вимоги стосуються розрахунків за товари (роботи та послуги). Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» товаром є будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов’язання та права (зокрема цінні папери). Статтею 3 Господарського кодексу України передбачено, що господарською діяльністю визнається діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
** Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637. — Прим. ред.
Враховуючи наведене, встановлені Національним банком України вимоги поширюються на розрахунки за правочинами за участю суб’єктів господарювання, предметом яких є будь-які матеріальні та нематеріальні блага, які можуть бути оцінені в грошовій формі.
Заступник Голови Національного банку України В. Ричаківська
| коментар редакції |
Що вважати товаром для цілей готівкових обмежень
З 1 вересня минулого року «запрацювали» нові обмеження готівкових розрахунків. Вони затверджені постановою Правління НБУ від 06.06.2013 р. № 210 (далі — постанова № 210, див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 60, с. 5). При цьому такі обмеження діють і в межах розрахунків фізосіб-непідприємців із підприємствами/підприємцями.
Гранична сума готівкових розрахунків між ними за товари (роботи, послуги) не повинна перевищувати 150 тис. грн./день. Причому це обмеження «працює» при розрахунках в обидва боки. Тобто в тому числі і при сплаті підприємством/підприємцем готівки фізособі-непідприємцю. НБУ нагадав про це, але цей висновок не є ключовим. Цікавіше ось що.
Як бачите, 150-тисячне обмеження поширюється лише на готівкові розрахунки за товари (роботи, послуги). Але що при цьому вважати товаром? Запитання, взагалі-то, нескладне. От тільки відповідь НБУ на нього вельми здивувала.
Чиновники вважають, що для цього потрібно використовувати визначення товару зі ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. № 2210-III (далі — Закон № 2210). Тобто товаром вважається будь-який предмет господарського обігу, у тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов’язання і права (зокрема, цінні папери). Це означає, що готівкові обмеження поширюються на розрахунки за правочинами, предметом яких є будь-які матеріальні/нематеріальні блага, які можуть бути оцінені у грошовій формі. Нескладно помітити, що цей підхід дозволяє підвести під готівкові обмеження дуже широкий перелік операцій.
Чому НБУ звернувся саме до Закону № 2210? Це загадка. Тим більше, що цей Закон регулює зовсім іншу сферу суспільних відносин. Та що там… такий підхід суперечить і тексту постанови № 210. Адже виходить, що посилання на роботи/послуги, які містяться в ньому, втрачають будь-який сенс (оскільки роботи/послуги включаються до поняття «товар»). Але нагадаємо: складнощі через підхід НБУ до поняття «товар» виникають уже не вперше. Свого часу ми стикалися з ними і при обов’язковому продажу інвалюти*.
Але у вас, ймовірно, виникло запитання: чи змінить щось ця думка? Авжеж, але не так істотно, як може здатися. Справа ось у чому. Якщо підходити до постанови № 210 формально, то товари, роботи та послуги правильніше використовувати в розумінні ЦКУ. Адже саме в ньому міститься основа зазначених обмежень (ч. 3 ст. 1087 ЦКУ). У ньому ж товари, роботи і послуги «розведені» між собою. Інша справа, що товари в розумінні ч. 1 ст. 655 ЦКУ — це дуже широке поняття, що включає будь-яке майно. А ним є не лише речі, а також права та обов’язки (ч. 1 ст. 190 ЦКУ). У цьому ключі товаром можуть вважатися, наприклад, і корпоративні права у формі, відмінній від цінних паперів.
До чого ми ведемо? До того, що зазначений нами підхід не дуже відрізняється від того, який запропонував НБУ. Відмінності хіба що в діях, які згідно із ЦКУ не є ані послугами, ані роботами (наприклад, при оренді). Якщо дотримуватися підходу НБУ, то розрахунки за оренду підпадають під обмеження, якщо ж нашого — ні.
На завершення коментаря розглянемо декілька нюансів:
1) висновок НБУ стосується готівкових обмежень при розрахунках між фізособами-непідприємцями та підприємствами/підприємцями (в обидва боки). Інших обмежень, названих у п. 1 постанови № 210, він не зачіпає;
2) визначення терміна «господарська діяльність», на думку НБУ, потрібно брати зі ст. 3 ГКУ (про це він зазначав і в листі від 14.11.2013 р. № 11-117/22683). Нагадаємо, це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Посилання НБУ на цей термін дозволяє припустити, що зазначене обмеження стосується лише розрахунків у межах такої господарської діяльності. На жаль, нам це мало що дає. Адже цей термін дуже широкий. Водночас, якщо ви вирішите сперечатися з підходом НБУ, то це посилання може стати певною підмогою. Це пов’язано з тим, що воно підтверджує: зазначене обмеження має стосуватися розрахунків лише за товари, роботи/послуги;
3) як ми вже говорили: невідомо, чому НБУ послався саме на Закон № 2210. Але можемо припустити, що зробив він це для того, аби «закрити прогалину» в п. 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637. У ньому зазначено, що готівкові обмеження стосуються і розрахунків за товари, придбані за рахунок коштів, знятих з банківської картки. Як бачите, про послуги/роботи тут немає ані слова, але, враховуючи підхід НБУ, готівкові обмеження доведеться врахувати і щодо них.
Віталій Смердов
* Нагадаємо, що в момент установлення цих вимог у листопаді 2012 року «нормативка» НБУ вказувала лише на виручку від продажу товарів. Але буквально через місяць чиновники повідомили, що ці вимоги поширюються і на виручку від продажу робіт/послуг. Щоправда, тоді вони свій висновок взагалі нічим не аргументували (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 95, с. 9; № 101, с. 19).