Відповідно до п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями (далі — ПКУ), до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.
При цьому положеннями Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII, із змінами і доповненнями (далі — КЗпП), передбачені випадки, коли юридична особа повинна компенсувати (відшкодувати) найманому працівнику витрати на проїзд, а саме: у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість (ст. 51 КЗпП), у зв’язку зі службовими відрядженнями (ст. 121 КЗпП).
Таким чином, компенсація вартості проїзду в інших випадках може здійснюватися за рішенням керівника підприємства та вважатися додатковим благом найманого працівника.
Відповідно до п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума доходу у вигляді додаткового блага. Згідно з п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок за ставками, визначеними у ст. 167 ПКУ.
Враховуючи те, що проїзд найманого працівника до місця роботи та/або з роботи до дому не пов’язаний із виконанням ним трудової функції та не підпадає під дію КЗпП, то у разі прийняття керівником підприємства рішення щодо виплати компенсації за проїзд працівнику сума такої компенсації буде оподатковуватися податком на доходи фізичних осіб на підставі п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ.
За матеріалами категорії 103.02 БЗ
коментар редакції
«Дорога дальня»: оплата проїзду працівників і ПДФО
Дорога на роботу може бути не тільки досить довгою, а ще й доволі витратною. Підвищення вартості послуг громадського транспорту спостерігається в усіх регіонах. А якщо місце роботи знаходиться віддалено від місця проживання людини або зовсім поза межами міста, масштаби «фінансової атаки» на гаманець такої особи бувають украй плачевними. Руку допомоги в таких випадках може протягнути сам роботодавець. Для таких добросердих суб’єктів господарювання податківці й підготували це роз’яснення.
Отже, чи буде сума компенсації роботодавцем вартості проїзду найманої особи від місця проживання до місця роботи і назад оподатковуваним доходом такої особи? Відповідь податківців однозначна — так. Адже проїзд на роботу / з роботи не обумовлений виконанням працівником його трудової функції відповідно до трудового договору (контракту). Крім того, обов’язок роботодавця доставляти працівників на роботу / з роботи не передбачений законом.
Розглядати такий дохід фізособи податківці велять як додаткове благо на підставі п.п. «а» п.п. 164.2.17 ПКУ. А це означає, що до Податкового розрахунку за формою № 1ДФ такий дохід потрапить з ознакою доходу «126». Крім того, зазначений дохід уключають і до бази обкладення ВЗ (п.п. 1.2 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).
Зверніть увагу: у цій конкретній ситуації йдеться про компенсацію витрат. Проте підприємство може обрати інший спосіб прийняття «проїзних» витрат працівників на себе. Так, воно може забезпечити працівникам безкоштовну доставку на роботу власним транспортом або транспортом сторонніх транспортних підприємств. Причому в такому разі утримувати ПДФО не доведеться. Так, у працівників у цьому випадку формально також виникатиме дохід у вигляді додаткового блага. Проте оскільки така доставка, як правило, не персоніфікована, про доходи конкретних працівників не може бути й мови. При цьому роботодавець не виконує функцій податкового агента і в цій частині Податковий розрахунок за формою № 1ДФ не заповнює.