Шведський стіл без персоніфікації не додаткове благо

Ще складніше втримати його, коли поруч нишпорять конкуренти. Ось і придумують роботодавці різного роду «плюшки» до зарплати. Одна з них — харчування за рахунок роботодавця.

Але стояти і рахувати кількість з’їдених кожним працівником котлет — це сумно і якось дріб’язково. Тому роботодавці традиційно віддають перевагу підрахунку з’їденого, харчуванню за принципом шведського столу. Причина зрозуміла — уникнення оподаткування. Адже відсутність персоніфікації = неможливість визначити достовірно суму отриманого доходу = відсутність ПДФО і ВЗ.

Персоніфікація не важлива? Але податківці останнім часом також традиційно намагаються довести, що оподатковуваний дохід тут є. Ну а оскільки їм також не хочеться шукати одержувачів доходу, вони в ППР кваліфікують загальну суму витрат підприємства на харчування працівників як дохід у вигляді додаткового блага таких осіб. Далі із цієї суми визначають ПДФО і ВЗ, не морочачись із суб’єктом та об’єктом оподаткування.

Ось і ще один шведський стіл дійшов до Верховного Суду*! Чим він цікавий? Комплексними обідами, які, здавалося б, без персоніфікації нікуди. Читаємо.

* Постанова ВС від 22.05.2020 р. у справі № 807/2321/15 // reyestr.court.gov.ua/Review/89395212

Починалося все, як завжди. Підприємство заморочилося із безкоштовним харчуванням. Для цієї мети закуповувало в підприємств громадського харчування комплексні обіди. Щоб «розмити» коло одержувачів, обумовило, що такі обіди надаватимуться працівникам і гостям офісу. Облік з’їденого не ведеться. Харчування за принципом шведського столу. ПДФО і ВЗ не утримувався.

Далі все як за сценарієм: планова податкова перевірка — Акт, ППР — підприємству збільшено суму зобов’язання з ПДФО + штрафні (фінансові) санкції. Обґрунтування передбачуване: підприємство надавало працівникам безкоштовне харчування, що є для них додатковим благом, вартість якого протиправно не включена до їх загального оподатковуваного доходу.

Персоніфікація важлива! Потім був суд. Що говорить наш найсправедливіший? Додаткове благо як складова оподатковуваного доходу повинно: по-перше, бути персоніфікованим і пов’язаним з конкретною фізособою; по-друге, створювати певні вигоди для такої особи, по-третє, надаватися податковим агентом і бути вираженим у грошовій формі, у формі матеріальних або нематеріальних цінностей, послугах чи інших видах доходу.

Окрім цього, витрати на харчування включали і забезпечення харчуванням гостей офісу. Тобто коло одержувачів не обмежене найманими працівниками. Воно ширше.

Підприємство не персоніфікувало одержувачів доходу, не нараховувало ПДФО і ВЗ. Якщо цю функцію на себе хоче взяти податкова, то їй недостатньо просто донарахувати податки на загальну суму витрат підприємства на харчуванням. Вона зобов’язана зазначати конкретних фізосіб, у яких додаткове благо виникло, і період, у який воно виникло. Тож такий підхід податкового органу до визначення податкового зобов’язання не ґрунтується на нормах ПКУ. Тому відмітається в суді, як такий, що суперечить ПКУ.