Верховний Суд: єдинники без ПДВ не сплачують ПДВ з послуг нерезидентів

* reyestr.court.gov.ua/Review/129043777

Суть справи

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ), яке виступило позивачем у цій справі, у 2020-21 роках придбало послуги з оренди майна та обладнання в нерезидента. Договір з нерезидентом (орендодавцем) укладався і послуги отримувалися через його постійне представництво в Україні. Постійне представництво (і власне нерезидент) не зареєстроване платником ПДВ. ТОВ (орендар) є платником ЄП групи 3 за ставкою 5 %, тобто теж не є платником ПДВ.

ГУ ДПС за результатами документальної виїзної перевірки ТОВ донарахувало суму ПДВ із цих орендних послуг з місцем постачання на території України, отриманих від нерезидента, а також штрафну санкцію 25 %* і штраф за ненадання податкового розрахунку зобов’язань, нарахованих отримувачем послуг. Щодо цього податківцями за результатами перевірки було складено акт і прийняті два податкові повідомлення-рішення.

* У межах цієї справи ще розглядалась проблема з тим, що податківці застосували підвищений розмір штрафу (25 замість 10 %) без доведення умислу з боку платника. Але ми її, як власне і ВС, «вивели за дужки»…

ТОВ було не згодне з висновками перевірки й оскаржило результати перевірки та ці ППР спочатку в адміністративному порядку. Обласною ГУ ДПС, а потім і ДПСУ в задоволенні скарг ТОВ було відмовлено. Тоді ТОВ розпочало судове оскарження і звернулося до адмінсуду з позовом до обласного ГУ ДПС про визнання протиправними та скасування згаданих ППР.

Позиція сторін

ТОВ (Позивач). ТОВ (Позивач) стверджувало, що висновки акта перевірки про те, що ТОВ як платник гр. 3 ЄП зі ставкою 5 % має обов’язок нараховувати та сплачувати ПДВ, прямо суперечать положенням ПКУ. ТОВ також зазначило, що наявність / відсутність обов’язку сплачувати ПДВ при отриманні послуг від нерезидентів (у тому числі їх постійних представництв), не зареєстрованих платниками ПДВ, у причинно-наслідковому зв’язку впливає й на наявність / відсутність обов’язку з подання розрахунку відповідно до вимог п. 208.4 ПКУ. І зауважувало, що відповідно до п. 180.2 ПКУ особою (!), відповідальною за нарахування та сплату ПДВ до бюджету в разі постачання послуг нерезидентами (у тому числі їх постійними представництвами), не зареєстрованими як платники ПДВ, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг (крім випадків, установлених ст. 208¹ ПКУ).

Потім, обґрунтовуючи свою позицію, ТОВ зазначило, що

А оскільки госпдіяльність ТОВ провадилася на спрощеній системі оподаткування із застосуванням ставки 5 % (без реєстрації платником ПДВ), то, дія положення п. 180.2 ПКУ в частині обов’язку здійснити нарахування та сплатити ПДВ за отримані від нерезидента послуги (об’єктивна сторона правопорушення), до ТОВ не застосовується!

Обласне ГУ ДПС (відповідач). Податківці ж наполягали на законності згаданих нарахувань, зокрема штрафів, стверджуючи, що обов’язок нарахування і сплати ПДВ з послуг нерезидента в цьому випадку покладено саме на ТОВ. І посилались при цьому, зокрема, на той же згаданий п. 180.2 ПКУ, а також на спеціальні пп. 208.1 та 208.4 ПКУ. В останньому пункті зазначено: якщо отримувача послуг не зареєстровано як платника податку, то податкова накладна не складається. Водночас фіскали також нагадали, що відповідно до вимог цього пункту неплатнику ПДВ потрібно подати спеціальний розрахунок податкових зобов’язань такого отримувача послуг і — що форма такого розрахунку затверджена наказом Мінфіну від 28.01.2016 № 21 (у редакції від 23.02.2017 № 276). І додали, що неплатник подає розрахунок до ГУ ДПС без декларації з ПДВ.

Вирішення справи судом

Перша та апеляційна інстанції. В судах першої й апеляційної інстанції ТОВ (так само, як і з двома скаргами при адміністративному позові до різних «гуртів» ДПС) спіткало фіаско. Судді цих двох інстанцій відтворювали аргументи фіскалів і вирішили справу на користь останніх…

Але ТОВ «хвоста не піджало» і подало касаційну скаргу до ВС.

Верховний Суд. І на цьому (вже п’ятому!) колі оскаржень нарешті фортуна «з подачі» ВС повернулася до ТОВ іншим, пристойним місцем!

Суддям ВС сподобався буквальний підхід ТОВ до вирішення цієї проблеми, бо вони виклали в постанові від 25.07.2025 таке. Отже, ВС зазначив, що ключовим для цілей вирішення цього спору є питання наявності / відсутності обов’язку юрособи як платника ЄП (група 3, 5 %, без ПДВ), нараховувати та сплачувати ПДВ у разі отримання послуг від нерезидентів, не зареєстрованих платниками ПДВ.

ВС розглянув питання: чи зобов’язана юрособа на спрощеній системі (група 3 ЄП, 5 %, без ПДВ) нараховувати та сплачувати ПДВ при отриманні послуг від нерезидента, не зареєстрованого платником ПДВ.

Суд проаналізував норми пп. 208.1 — 208.5 і п. 180.2 ПКУ (у редакції на час спору) і підтвердив:

— отримувач послуг від нерезидента з місцем постачання в Україні має нараховувати ПДВ за основною ставкою;

— відповідальним за сплату ПДВ у таких випадках є саме отримувач послуг.

Проте ВС звернув увагу, що всі ці норми містяться в розділі V ПКУ «ПДВ». А згідно з п.п. 14.1.139 ПКУ перелік «осіб» для цілей цього розділу не охоплює юросіб на спрощеній системі (група 3 ЄП, 5 %).

Висновок ВС: ТОВ на єдиному податку (група 3, 5 %) не є «особою» для цілей розділу V ПКУ, а отже — не повинно нараховувати ПДВ при отриманні послуг від нерезидента!

Саме тому відсутні підстави вважати, що на ТОВ, яке отримувало протягом 2020-21 років від нерезидента послуги оренди на території Україні, поширюються положення п. 208.2 ПКУ!

Отже,

Суд також зазначив, що це підтверджується й нормами п. 291.2 та п.п. 3 п. 297.1 ПКУ. За змістом цих норм: спрощена система замінює сплату деяких податків на єдиний податок. Тому платники ЄП звільнені від нарахування, сплати та подання звітності з ПДВ за операціями постачання в Україні. Виняток — юрособи та ФОП групи 3 на ставці 3 %, а також платники ЄП групи 4.

Тож суд вважає, що

Отже, у підсумку ВС доходить висновку, що ТОВ (Позивач), як юрособа — платник ЄП за ставкою 5 %, «відповідно до законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин», не належить до кола осіб, визначених п. 208.1 ПКУ, та при отриманні послуг від нерезидента з місцем постачання території України не має обов’язків щодо нарахування та сплати ПДВ! Відсутність об’єкта оподаткування звільняє ТОВ і від обов’язку подавати звітність!

ВС також наголосив, що суди першої та апеляційної інстанцій норми матеріального права проінтерпретували фактично лише виходячи з даних роз’яснень органами ДПС і не надали належним чином оцінки доводам ТОВ (Позивача) в контексті застосування норм права.

Тож ВС скасував попередні судові рішення, а також визнав протиправними та скасував ППР, прийняті обласним ГУ ДПС.

Думка редакції

Скільки років уже використовуємо ПКУ, але й досі навіть в усталених питаннях можуть траплятися дивні речі!..

Тож спочатку — кілька важливих узагальнюючих моментів.

Актуальність висновків ВС. По-перше, зауважимо, що хоча ВС у постанові неодноразово «педалює» той факт, що його висновки стосуються «законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин», але цей висновок так само актуальний і для законодавства, яке діяло після й діє зараз. І відповідно актуальний і для госпоперацій, які здійснюються / здійснювалися й донині!

Адже якихось суттєвих змін, які могли би вплинути на такий підхід ВС, згадані вище норми ПКУ з тих пір і станом на вересень-2025 не зазнали. Окрім невеликого періоду дії режиму спецЄП, коли дійсно згідно з нормами ПКУ платники спецЄП не сплачували ПДВ з імпортних послуг.

Тобто

Застосовні й для ФОП на ЄП. По-друге, висновки цієї постанови ВС цілком застосовні не тільки до юросіб-єдинників, але й для ФОП будь-яких груп, які сплачують ЄП без сплати ПДВ. Адже майже всі згадані в постанові ВС норми поширюються і на ФОП-єдинників, тому й фінальний висновок до таких ФОП будь-яких груп ЄП (окрім тих, хто є платником ПДВ) також застосовний!

Щодо висновку ВС. А тепер висловимося щодо логіки і висновку ВС. Звісно, нам до вподоби ці ліберальні висновки ВС, але ми визнаємо, що питання спірне.

На нашу думку, у цьому випадку ми маємо справу із законодавчою колізією, яку можна вирішувати різними способами. Зокрема, її вирішення залежить від того,

Як бачимо, ВС віддав перевагу буквальному підходу і гл. 1 розд. XIV ПКУ. Звісно, безстрашним платникам сподобається нетрадиційне розуміння норми пп. 208.1 та 208.4 ПКУ: їх можна розуміти так, що законодавці направили їх лише на тих неплатників ПДВ, які працюють не на спрощеній системі. Тобто лише такі неплатники (які не є платниками ЄП) і мають сплачувати ПДВ з «нерез-послуг» і подавати до ДПС розрахунок. Адже таких теж чимало…

Але це дуже сміливо і дуже спірно. Такий підхід ВС буквально-формальний. Якщо взяти до уваги саме спеціальні ПДВешні норми розд. V ПКУ, то можна дотримуватись традиційного підходу: ПДВ при імпорті об’єктних послуг повинен бути. Адже, за буквального підходу «від ВС» виходить, що об’єкт оподаткування ПДВ є (послуги з місцем постачання на території України), а платника / особи, відповідальної за нарахування / перерахування цього податку, немає. І це не відповідає «духу закону»…

Водночас, гадаємо, безстрашні платники ЄП (які не є платниками ПДВ) із цього судового прецеденту зможуть витягти чимало користі… Якщо ж ви обережні, то перш ніж не сплачувати в таких ситуаціях ПДВ, спробуйте «видавити» з податківців ліберальну ІПК, «педалюючи» в запитанні саме цю постанову ВС і всі згадані аргументи суду. Або отримати погану ІПК і оскаржити її в суді, використовуючи судрішення, що ми обговорюємо. Додамо тут також той факт, що ця постанова ВС від 23.07.2025 увійшла до Огляду судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (актуальна практика) за липень 2025 року (див. п. 1.4 розд. І)*, і в подальшому суди мають враховувати при розгляді подібних справ цей судовий прецедент!

* Опубліковано 01.09.2025.

Водночас поки податкові органи не змінили свого підходу, застосовувати позицію ВС на практиці дуже ризиковано, оскільки з великою ймовірністю це призведе до донарахувань.