Про порядок надання соціальної додаткової відпустки одиноким матерям

Міністерство праці та соціальної політики України

Про порядок надання соціальної додаткової відпустки одиноким матерям

Лист від 26.07.2010 р. № 2650/0/10-10/13

 

На виконання доручення прем’єр-міністра України М. Азарова від 15.07.2010 р. № 43065/1/1-10 Міністерство праці та соціальної політики України розглянуло в межах компетенції звернення <…> щодо неузгодженості в чинному законодавстві норм стосовно працюючих жінок, які мають дітей, та повідомляє.

Частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) передбачено, що

звільнення вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста статті 179), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Тобто в разі надання працівницею, яку в установленому порядку було попереджено про подальше звільнення (пункт перший частини першої статті 40 КЗпП України), висновку з медичної установи про необхідність домашнього догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку роботодавець

не може звільнити таку жінку на підставі статті 184 КЗпП України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює та має двох чи більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, або яка всиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, або одному з прийомних батьків надається щороку додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових та неробочих днів (стаття 73 КЗпП України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Що стосується надання соціальної додаткової відпустки одиноким матерям, то визначення «одинока мати» наведено в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки».

Так, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України

одинокою матір’ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; удову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину самостійно.

Оскільки пункт 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» визначає одиноку матір як таку, що виховує дитину

без батька, факт утримання (аліменти) для надання відпустки значення не має.

Отже,

право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; удова; жінка, яка виховує дитину без батька (у тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька).

Якщо жінка дійсно є одинокою матір’ю, тобто не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за її вказівкою, або вдовою, то вона має право на зазначену вище відпустку.

Проблема виникає з наданням такої відпустки розлученій жінці, жінці, яка виховує дитину без батька, у тому числі й жінці, яка народила дитину, не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, і при цьому батько визнав дитину, та жінці, яка вийшла заміж, але її дитину новим чоловіком не всиновлено, оскільки батько в дитини є та в багатьох випадках спілкується з нею та бере участь у вихованні.

Більше того, стаття 157 Сімейного кодексу України визначає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею.

Статтею 158 Сімейного кодексу передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

У разі ухилення батька від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів

, які слід пред’явити жінці, котра виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред’явлено

будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини .

Зокрема,

такими документами, наприклад, можуть бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, створеною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з учителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Водночас слід зауважити, що інші види відпусток, установлені для окремих категорій працівників, також надаються на підставі відповідних документів, зокрема для отримання щорічної основної відпустки працівником-інвалідом (I, II або III групи) він має надати роботодавцю документ, що підтверджує встановлену йому групу інвалідності; додаткової відпустки особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї та 2-ї категорій, — посвідчення ліквідатора; відпустки без збереження заробітної плати ветеранам праці, пенсіонерам за віком, інвалідам тощо, соціальної відпустки жінці, яка виховує дитину-інваліда або всиновила дитину, особі, яка взяла дитину під опіку, — документ, що підтверджує відповідний факт.

За нормою статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки певної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки» після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

На період перебування працівниці у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (у тому числі до досягнення дитиною шестирічного віку) роботодавець має право прийняти іншого працівника для заміщення тимчасово не зайнятої посади до фактичного виходу на роботу жінки, яка перебуває у відпустці.

Отже, посада працівниці, якій надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не є вакантною посадою, оскільки на період такої відпустки за працівницею зберігається робоче місце (посада). Тому у звіті про наявність вакантних посад на підприємстві, що подається до центру зайнятості, ця посада не вказується.

З урахуванням зазначеного вище порушені питання врегульовані чинним законодавством та не потребують додаткового врегулювання.

 

Перший заступник міністра Л. Дроздова

 

Коментар редакції

　

Мінпраці про гарантії працюючим жінкам, які мають дітей

 

У листі, що коментується, Мінпраці звернуло увагу на деякі моменти, що стосуються працюючих одиноких матерів, які мають дітей.

1. Мінпраці нагадало, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (шести років — ч. 6 ст. 179 КЗпП), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда

з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу не допускається. Цю норму прописано в ч. 3 ст. 184 КЗпП. Проте звертаємо увагу на те, що все-таки існують випадки, коли таке звільнення можливе, але з обов’язковим працевлаштуванням працівниці. До такого випадку належить повна ліквідація підприємства, установи, організації.

Нагадаємо, що згідно з ч. 6 ст. 179 КЗпП у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю,

визначеною в медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку. Виходячи з цього, якщо працівницю було попереджено про подальше звільнення згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП (у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці, у тому числі скорочення чисельності чи штату працівників), то в разі надання працівницею такого висновку з медичної установи, вона не може бути звільнена роботодавцем відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП.

Також звертаємо увагу на те, що перелічені категорії жінок не можна звільнити не лише на підставах, передбачених ст. 40 та 41 КЗпП, але й на інших підставах, які кваліфікуються як звільнення (розірвання трудового договору) з ініціативи роботодавця.

Слід зазначити, що обмеження щодо звільнення, установлене ч. 3 ст. 184 КЗпП, не поширюється на жінок, які мають дитину-інваліда, але які не мають статусу одинокої матері. Однак на інших підставах (що не кваліфікуються як розірвання трудового договору з ініціативи власника) припинення трудового договору з цими категоріями жінок можливе.

2. Мінпраці нагадало, що згідно зі ст. 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) жінці, яка працює та має двох чи більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, або усиновлену дитину, одинокій

матері, батькові, який виховує дитину без матері (у тому числі і в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, або одному з прийомних батьків надається щорічна додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

За наявності кількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати

17 календарних днів.

У свою чергу, визначення «

одинока мати» наведене в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9 (далі — постанова № 9). Згідно з п. 9 постанови № 9 одинокою матір’ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама.

Крім того, у п. 5 ч. 13 ст. 10 Закону № 504 є вказівка на одиноку матір, яка виховує дитину

без батька. Тому на практиці в наданні соціальної відпустки у роботодавця не виникає жодних питань до одинокої матері, яка не перебуває в шлюбі і у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за її вказівкою. Зазначимо, що головними критеріями для надання щорічної додаткової відпустки є те, що жінка виховує та утримує дитину самостійно. Тому в роботодавця виникають проблеми в наданні такої відпустки:

— розлученій жінці;

— жінці, яка виховує дитину без батька, у тому числі й жінці, яка народила дитину, не перебуваючи в зареєстрованому щлюбі, і при цьому батько визнав дитину;

— жінці, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена, оскільки батько в дитини є і в багатьох випадках спілкується з нею і бере участь у вихованні.

Усі ми чудово розуміємо, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. До того ж статтею 157 Сімейного кодексу України визначено, що той із батьків, який проживає окремо від дитини,

зобов’язаний брати участь в її вихованні та має право на особисте спілкування з нею. Однак часто в житті ми спостерігаємо зовсім іншу картину. Які ж документи в такому разі слід жінці, що виховує дитину без батька, пред’явити роботодавцю, щоб отримати додаткову соціальну відпустку? Одразу ж зауважимо, що, на жаль, чинне законодавство не містить конкретного переліку документів.

Тому Мінпраці висловило думку, що для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред’явлено

будь-який офіційний документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Такими документами можуть бути:

—

рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав;

—

ухвала суду чи постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів;

—

акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, створеною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини;

—

довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з учителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Нагадаємо, що Мінпраці висловлювало аналогічну думку й раніше у листі від 19.05.2009 р. № 5565/0/14-09/13.

Нам залишається сподіватися, що на практиці навчальні заклади підуть назустріч одиноким матерям у видачі довідки подібного змісту.

Отже, для отримання додаткової відпустки на дитину розлучена жінка має надати копії свідоцтв про народження дитини, про розірвання шлюбу та документ, який підтверджував би те, що батько не бере участі у вихованні дитини.

3. На завершення Мінпраці звернуло увагу на те, що посада працівниці, якій надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного (шестирічного) віку,

не є вакантною посадою, оскільки на цей період за працівницею зберігається робоче місце (посада). Тому у формі звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженій наказом Мінпраці від 19.12.2005 р. № 420, ця посада не зазначається. Нагадаємо, що Звіт мають надавати до центру зайнятості підприємства, установи та організації, а також їх структурні підрозділи та філії, незалежно від форм власності й господарювання, за наявності вакантних посад.

 

Наталія ІВЛЄВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»