Як правильно звільнити працівника за згодою сторін

Однією з підстав припинення трудового договору є згода сторін. Звільнення за цією підставою передбачено п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. (далі — КЗпП). При такому звільненні досягається обопільна згода про розірвання трудового договору між роботодавцем і працівником незалежно від того, хто був ініціатором звільнення.

Анулювати такий договір можна лише за згодою обох сторін (п. 8 постанови пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9). Працівник не має права в односторонньому порядку анулювати цей договір або змінити дату звільнення. Так, Судова палата у цивільних справах ВСУ рішенням від 25.02.2004 р. скасувала рішення Апеляційного суду АР Крим від 15.10.2003 р. про відновлення на роботі працівника, який спочатку подав заяву про надання відпустки з подальшим звільненням з роботи за згодою сторін, а потім відкликав її. У разі припинення трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП можливості відкликання працівником своєї заяви не передбачено, на відміну від звільнення на підставі ст. 38 КЗпП. Датою звільнення буде та дата, про яку домовилися працівник та роботодавець і яку було зазначено в наказі про звільнення за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР передбачає право працівника в разі його звільнення (крім звільнень за порушення трудової дисципліни) на надання невикористаної відпустки з подальшим звільненням. Датою звільнення в такому разі буде останній день відпустки.

Не дозволяє трудове законодавство розривати трудовий договір у період відпустки або непрацездатності лише за ініціативою власника. На це прямо вказує ст. 40 КЗпП. А звільнити працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП у строк, про який було досягнуто згоди, роботодавець може навіть під час тимчасової непрацездатності.

Висновок: у такому разі роботодавець має право звільнити працівника за згодою сторін 21.08.2013 р.

Щодо оплати лікарняних листків, зазначимо таке.

Право на матеріальне забезпечення у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності виникає з моменту настання непрацездатності в період роботи, уключаючи також день прийняття на роботу та день звільнення (абзац другий ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-ІІІ.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 цього Закону допомога по тимчасовій непрацездатності в результаті захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, установлених законодавством.

Слід також мати на увазі, що якщо другий лікарняний листок є продовженням першого, то він підлягає оплаті за рахунок коштів Фонду соціального страхування, навіть якщо припадає на період після дати звільнення працівника (див. лист Мінсоцполітики від 20.08.2008 р. № 548/020/153-08). Якщо ж другий лікарняний листок не є продовженням першого, то оскільки він припадає на період після звільнення працівника, такий лікарняний не оплачується взагалі.

Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності в результаті захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця відповідно до Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності в результаті захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого постановою КМУ від 06.05.2001 р. № 439 (далі — Порядок № 439). При цьому оплата днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі здійснюється за основним місцем роботи у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні (години) згідно з графіком роботи, які припадають на дні тимчасової непрацездатності (п. 2 Порядку № 439). Разом із тим дні, що припадають на перші п’ять днів тимчасової непрацездатності, але настають за днем звільнення, не оплачуються (див. лист Мінсоцполітики від 19.01.2012 р. № 26/18/99-12 // «ОП», 2012, № 5, с. 5).

За умовами, наведеними у запитанні, працівнику було видано 2 листки непрацездатності, другий з яких не є продовженням першого:

— перший з 15.08.2013 р. по 22.08.2013 р.;

— другий з 23.08.2013 р. по 27.08.2013 р.

Оскільки датою звільнення за згодою сторін є 21.08.2013 р., оплаті підлягатиме перший листок непрацездатності за період з 15.08.2013 р. по 22.08.2013 р. включно. При цьому оплаті за рахунок коштів роботодавця підлягатимуть дні з 15.08.2013 р. по 19.08.2013 р. включно. Дні тимчасової непраце-здатності з 20.08.2013 р. по 22.08.2013 р. включно оплачуватимуться за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Листок непрацездатності, виданий з 23.08.2013 р. по 27.08.2013 р., оплаті не підлягає, оскільки виданий він після дати звільнення — 21.08.2013 р.