24.07.2025
У сфері кадрового діловодства та оплати праці одним із критичних моментів є своєчасне та правильне надання щорічних відпусток. Правила надання відпусток диктує Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки).
Він передбачає як обов’язкові строки для їх використання, так і обмеження щодо тривалості. Розглянемо п’ять ключових правових вимог до щорічних відпусток.
1. Щорічна відпустка має надаватися не рідше одного разу на два роки. У загальному випадку забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд (ч. 5 ст. 11 Закону про відпустки).
2. Відпустку слід надати не пізніше ніж через 12 місяців після завершення робочого року. Якщо відпустку не було використано у робочому році, її необхідно надати до завершення наступних 12 місяців (ч. 2 ст. 12 Закону про відпустки). Такий строк є орієнтиром для бухгалтерів при контролі графіків відпусток і розрахунку залишків.
3. Обмеження на тривалість щорічних відпусток діють лише в межах одного робочого року. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток у межах одного робочого року не повинна перевищувати 59 календарних днів (для підземних гірників — 69 днів) (ч. 3 ст. 10 Закону про відпустки). Водночас якщо працівник використовує за один календарний рік відпустки за кілька попередніх періодів, це обмеження не застосовується (лист Мінсоцполітики від 08.07.2019 № 793/0/204-19).
До речі, про надання відпусток тривалістю більше 59 днів ви можете прочитати у статті «Дитяча» & щорічна відпустка: чи надавати більше 59 днів?» // «Оплата праці», 2025, № 11.
4. Працівник не втрачає права на щорічну відпустку незалежно від строку її невикористання. Законодавство не встановлює строку давності для реалізації права на щорічну відпустку. Це означає, що навіть після тривалого періоду невикористання працівник має право її отримати. Важливо враховувати це при формуванні резервів на оплату відпусток та при звільненні працівників.
5. При звільненні компенсуються всі невикористані щорічні відпустки. Незалежно від причин звільнення, роботодавець зобов’язаний виплатити грошову компенсацію за всі дні щорічної основної та додаткових відпусток, які не були використані працівником.