29.05.2009

Чи обов'язково направляти претензію контрагенту?

Коментар від 29.01.2009 р. № 4/107

Чи обов’язково направляти претензію контрагенту?

 

Постанова ВГСУ від 29.01.2009 р. № 4/107

 

Вищий господарський суд відповідає негативно на це запитання, підкреслюючи, що

згідно з вимогами чинного законодавства досудове врегулювання спору не є обов’язковим і суб’єкти господарювання, які порушили майнові права та законні інтереси своїх контрагентів за договором, зобов’язані їх відновити незалежно від направлення претензії. Такий висновок суд робить, ґрунтуючись на позиції Конституційного Суду України, який свого часу визнав, що встановлення законом або договором досудового врегулювання спору не позбавляє сторону договору, права якої порушено, можливості безпосередньо звернутися до суду, не направляючи попередньо контрагенту претензію (рішення від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002).

Виняток становлять випадки, коли обов’язковість досудового врегулювання спору, тобто попереднього направлення претензії, передбачено міжнародним договором, ратифікованим Україною. Наприклад, необхідність пред’явлення претензії передбачено

Конвенцією про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.80 р. Відповідно, якщо сторони договору підпадають під її дію, то звернення до суду без попереднього направлення претензії контрагенту в цих випадках може спричинити відмову в задоволенні позовних вимог (постанова ВГСУ від 11.10.2007 р. № 22/147-07).

На практиці суб’єкти господарювання, щоб мати додаткову гарантію того, що контрагент перш ніж звертатися з позовом до суду запропонує врегулювати спір, направивши претензію,

іноді встановлюють штраф за недотримання передбаченого договором досудового порядку врегулювання спорів. Судова практика щодо питання про правомірність установлення такого штрафу поки що умовчує.

Крім того,

претензію слід відрізняти, наприклад, від пропозиції розірвати договір або внести до нього зміни. Допоки суб’єкт господарювання не звернеться до свого контрагента з відповідною письмовою пропозицією і не отримає відмову на неї або взагалі не отримає відповіді не виникне спір, а отже, і звернутися до суду з вимогою розірвати або змінити договір у судовому порядку він не може (постанова ВГСУ від 04.12.2007 р. у справі № 22/20д/07). Хоча слід зауважити, що єдиної позиції в цьому питанні судова практика України поки що не виробила, тому можна зустріти рішення, в яких вищі судові інстанції визнають можливість безпосереднього звернення до суду з позовом про розірвання договору без попереднього направлення відповідних пропозицій контрагенту (див. постанови ВГСУ від 07.08.2008 р. № 16/462, від 09.09.2008 р. № 1/645пд).

Зауважимо також: незважаючи на неоднозначне ставлення податківців до випадків, коли строк позовної давності вважається перерваним, суди одним з таких випадків завжди визнають відповідь на претензію, в якій боржник визнає за собою борг (

постанови ВГСУ від 02.10.2008 р. № 1/60, від 05.11.2008 р. № 25/434-49/202) 1.

1 На цю тему див. також статтю А. Твердомед «На перехресті сумнівності та довгостроковості» // «Будівельна бухгалтерія», 2009, № 8, с. 21 — 24.

 

Роман Кабальський, юрист