Так, з 2015 року джерелом фінансування видатків на утримання закладів освіти та охорони здоров’я є субвенція з державного бюджету. Зміна механізму фінансування таких видатків викликана негативними тенденціями розвитку цих галузей. Діюча на сьогодні мережа закладів освіти та охорони здоров’я є однією з найменш ефективних серед європейських країн і потребує якнайшвидшого реформування та удосконалення стратегії розвитку цих галузей.
Це і є основною причиною невідповідного рівня забезпеченості коштами.
Головними розпорядниками коштів визначено профільні міністерства, які відповідальні за реалізацію державної політики у відповідній галузі, оскільки вони розробляють нормативно-правові акти та затверджують галузеві нормативи, на основі яких формується мережа закладів (типові штати, педагогічне навантаження, кількість ліжок у стаціонарах тощо).
Таким чином, вони разом з місцевими органами влади поділяють відповідальність за якість надання медичних та освітніх послуг.
При цьому заклади є комунальною власністю і відповідно до ст. 29 та 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-В до компетенції місцевих рад належить питання управління майном, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади чи спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до ст. 7 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI місцеві бюджети є самостійними, що забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів та правом місцевих органів влади самостійно визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України.
Отже, у разі необхідності місцева рада може прийняти рішення і спрямувати кошти місцевого бюджету на фінансування закладів освіти та охорони здоров’я.
Проте виділення додаткових коштів із місцевих бюджетів не є вирішенням питання утримання цих закладів. Лише вжиття спільних заходів з боку галузевих міністерств та місцевих органів влади стосовно формування оптимальної мережі цих закладів, з урахуванням кращих практик європейських країн, може сприяти покращенню структури видатків і підвищенню рівня забезпеченості закладів освіти та охорони здоров’я.