Глобальна мережа — глобальні можливості

Передусім з’ясуємо, що слід розуміти під Глобальною мережею. Так, Інтернет (він же Всесвітня павутина, Глобальна мережа, Інет тощо) — це всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв’язана глобальним адресним простором та базується на інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. Таке тлумачення наведено в ч. 1 ст. 1 Закону № 1280.

Відносини між операторами, провайдерами телекомунікацій та споживачами послуг врегульовано Правилами № 295. Зокрема, відповідно до цих Правил послуга з доступу до Інтернету передбачає забезпечення можливості з’єднання кінцевого обладнання споживача з Інтернетом.

Зауважимо, що і оператор, і провайдер є суб’єктами господарювання, котрі мають право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій. Різниця між ними полягає в тому, що оператор наділений правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку, а провайдер — ні.

Споживач має право обирати оператора (провайдера) та послуги, що ним надаються, на власний розсуд (п. 7 Правил № 295). Водночас у разі оплати послуг з доступу до глобальних мереж за рахунок коштів державного бюджету згідно з п. 3 Порядку № 522 абонент визначає оператора на конкурсних засадах відповідно до Закону № 1197.

Надання послуг здійснюється на таких умовах (п. 14 Правил № 295):

по-перше, у разі укладення договору відповідно до основних вимог, встановлених Нацкомісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації;

по-друге, у разі їх оплати споживачем.

При цьому органи виконавчої влади, інші державні органи, підприємства, установи та організації, які обробляють, поширюють і зберігають інформацію, що є об’єктом державної власності, зобов’язані протягом 15 робочих днів повідомити Держспецзв’язку про укладення договору про надання послуг з доступу до глобальних мереж. Така вимога передбачена п. 8 Порядку № 522.

Майте на увазі, що оператор, провайдер повинні безоплатно надати споживачеві для ознайомлення вичерпну інформацію про зміст, якість, вартість та порядок надання послуг до моменту укладення договору.

Оператор, провайдер не мають права відмовити споживачеві в укладенні договору. Виняток становлять такі випадки, як: відсутність технічної можливості забезпечення доступу до телекомунікаційної мережі; заборгованість (документально підтверджена) абонента за надані послуги; невідповідність кінцевого обладнання абонента вимогам нормативних документів у сфері телекомунікацій; ненадання необхідних для укладення договору документів. Це передбачено в п. 16 Правил № 295.

Права та обов’язки споживачів визначені пп. 35 і 36 Правил № 295. Зокрема, під час замовлення та/або отримання послуг споживачі мають право на:

— вибір оператора, провайдера;

— вибір виду та кількості послуг;

— безоплатне отримання від оператора, провайдера вичерпної інформації про зміст, якість, вартість та порядок надання послуг;

— своєчасне і якісне одержання послуг;

— відмову від послуг у порядку, встановленому договором;

— відшкодування збитків, заподіяних унаслідок невиконання чи неналежного виконання оператором, провайдером обов’язків, передбачених договором чи законодавством;

— оскарження неправомірних дій оператора, провайдера шляхом звернення до суду та уповноважених державних органів тощо.

Водночас споживачі мають і ряд обов’язків. Основні з них це:

— використовувати кінцеве обладнання, що має документ про підтвердження відповідності;

— не допускати використання їх кінцевого обладнання для вчинення протиправних дій або дій, що загрожують інтересам національної безпеки;

— не допускати дій, що можуть перешкоджати безпечній експлуатації телекомунікаційних мереж, підтримці цілісності та взаємодії таких мереж, захисту їх інформаційної безпеки;

— виконувати умови договору, в тому числі своєчасно оплачувати отримані послуги;

— надавати операторові телекомунікацій достовірну інформацію, необхідну для укладення договору, тощо.

За порушення згаданих вимог щодо порядку отримання послуг споживач несе відповідальність згідно із законом.

У свою чергу, оператори і провайдери також мають права та обов’язки. Так, відповідно до п. 37 Правил № 295 вони наділені такими правами, як:

— установлення тарифів на послуги, що ними надаються;

— відключення на підставі рішення суду кінцевого обладнання, якщо воно використовується абонентом для вчинення протиправних дій або дій, що загрожують інтересам національної безпеки;

— визначення та зміна переліку послуг;

— визначення порядку оплати і форми розрахунків за послуги (на умовах попередньої (авансової) та/або наступної оплати) тощо.

Проте не буває прав без обов’язків. Тож оператори та провайдери зобов’язані (п. 38 Правил № 295):

— не допускати порушень правил добросовісної конкуренції на ринку телекомунікацій;

— оприлюднювати тарифи на послуги не пізніше ніж за 7 календарних днів до їх введення;

— надавати послуги за встановленими значеннями показників якості відповідно до нормативних документів у сфері телекомунікацій, договору та інших актів законодавства;

— приймати заяви про надання послуг, вести їх облік та задовольняти такі заяви (за наявності технічної можливості);

— забезпечити споживачам швидкість доступу до Інтернету, визначену договором;

— забезпечити спостереження за функціонуванням технічних засобів та можливість відстеження значень показників якості послуг;

— усувати пошкодження телекомунікаційної мережі та відновлювати доступ до послуг згідно зі встановленими значеннями показників якості в строки, визначені Адміністрацією Держспецзв’язку тощо.

Оператор, провайдер несуть перед споживачем відповідальність (у тому числі майнову) за ненадання або неналежне надання послуг відповідно до чинного законодавства та умов договору. Однак у разі невиконання споживачем його обов’язків, передбачених законом та договором, а також у випадку форс-мажору оператор, провайдер звільняються від відповідальності. Це випливає з п. 41 Правил № 295.

Порядок оплати і форма розрахунків за послуги мають бути прописані в договорі.

Варто пам’ятати: під час здійснення розрахунків оператор, провайдер не мають права стягувати окрему плату за роботи, спрямовані на забезпечення належної якості послуг, а також за послуги, які споживач не замовляв, або перетворювати внесені на особовий рахунок абонента кошти в бонуси, бали тощо.

Допускається здійснення розрахунків за послуги на умовах:

1) попередньої (авансової) оплати — абонент має внести плату до початку фактичного отримання послуги, якщо інше не передбачено договором. Причому провайдер не може вимагати попереднього внесення абонплати більш як за один розрахунковий період. Під розрахунковим періодом слід розуміти поточний календарний місяць;

2) наступної оплати — абонент оплачує послуги після закінчення розрахункового періоду. Плату необхідно внести після отримання рахунка, але не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом. Зі свого боку, оператор, провайдер можуть визначити граничний рівень заборгованості абонента, перевищення якого передбачає скорочення переліку послуг чи припинення їх надання. Та перш ніж переходити до застосування «санкцій», провайдер зобов’язаний повідомити абонента про досягнення такої суми.

Несвоєчасне проведення розрахунків за отримані послуги тягне за собою нарахування пені. Останню обчислюють виходячи з вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент нарахування пені. Пряма вказівка на це зафіксована в п. 72 Правил № 295.

Увага! Сплата пені, правомірне скорочення переліку послуг чи припинення їх надання не звільняють абонента від обов’язку оплатити раніше надані йому послуги.

І ще один важливий момент — це використання кінцевого обладнання при підключенні до Інтернету. Спочатку зазначимо, що до кінцевого обладнання відноситься обладнання, призначене для з’єднання з пунктом закінчення телекомунікаційної мережі з метою забезпечення доступу до телекомунікаційних послуг. Інакше кажучи, це комп’ютери, ноутбуки, модеми, роутери тощо. Послуги з доступу до Інтернету можуть надаватися з використанням кінцевого обладнання абонента або кінцевого обладнання, яке належить провайдеру. У такому разі, як правило, у договорі визначають плату за користування таким обладнанням.

Суттєво: кінцеве обладнання споживача, яке підключається до телекомунікаційної мережі загального користування, повинно відповідати вимогам нормативних документів у сфері телекомунікацій (п. 20 Правил № 295).

Що стосується використання мережі Інтернет працівниками установи, то воно не повинно бути безконтрольним. І тут зовсім не йдеться про економію трафіка. Адже сьогодні, коли майже всі інтернет-провайдери пропонують безлімітні тарифні плани, витрата вхідного трафіку мало цікавить користувачів. Передусім справа у дотриманні трудової дисципліни, що в епоху шаленої популярності соціальних мереж виходить чи не на перший план. З огляду на це, вважаємо за потрібне прописати основні вимоги щодо використання Інтернету працівниками установи в наказі або окремому положенні по установі. У цьому документі слід визначити перелік осіб, яким дозволений доступ до мережі Інтернет, та осіб, відповідальних за дотримання вимог користування Глобальною мережею, а також заходи щодо недопущення її використання в особистих цілях. Однак найпростішим і найдієвішим способом обмеження доступу працівників до «небажаних» сайтів є застосування спеціальних програм — веб-фільтрів. До речі, останніх сьогодні на ринку програмних продуктів представлено величезне різноманіття. Провести таке фільтрування веб-ресурсів під силу будь-якому фахівцю у сфері ІТ-технологій. Якщо такого немає у штаті вашої установи, не біда, завжди можна звернутися до сторонньої організації.

Тепер вам відомі основні засади користування Інтернетом і далі переходимо до питань бухгалтерських.

Як запланувати видатки на послуги з доступу до Інтернету

Усі видатки розпорядників та одержувачів бюджетних коштів в розрізі КЕКВ здійснюються відповідно до вимог Інструкції № 333.

Витрати на підключення до мережі Інтернет, придбання стартових пакетів, а також плату за послуги інтернет-провайдерів за користування мережею Інтернет слід планувати за КЕКВ 2240 «Оплата послуг (крім комунальних)». Це передбачено п. 28 п.п. 2.2.4 Інструкції № 333 (ср. ). Отже, за вказаним КЕКВ проводяться всі видатки на прокладання кабелю (в межах приміщення), налаштування та підключення кінцевого обладнання, виділення користувачу ІР-адреси та видатки на абонплату за користування Інтернетом. Але це не стосується витрат на придбання мережевого обладнання.

Витрати на закупівлю пасивного мережевого обладнання здійснюються за КЕКВ 2210 «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар» (п. 8 п.п. 2.2.1 Інструкції № 333). Тоді як видатки на придбання активного мережевого та телекомунікаційного обладнання згідно з п. 10 п.п. 3.1.1 Інструкції № 333 слід проводити за КЕКВ 3110 «Придбання обладнання і предметів довгострокового користування».

Проте, що саме варто розуміти під пасивним та активним обладнанням, чинними нормативними документами не визначено. Водночас практика нам підказує, що до активного належить обладнання, яке може існувати самостійно. За необхідності таке устаткування можна від’єднати і перенести в інше місце, приміщення. Характерною рисою активного мережевого обладнання є його здатність не тільки передавати сигнали, але й обробляти їх за спеціальними алгоритмами (підсилювати, перетворювати з одного виду в інший). Саме така «інтелектуальна» особливість, поряд з живленням від мережі, є ознакою активного обладнання. До такого обладнання можна віднести модеми, маршрутизатори (роутери) тощо.

До пасивного обладнання належить обладнання, яке не може існувати самостійно і його не може бути перенесено в інше місце (мережеві кабелі, конектори, мережеві розетки, роз’єднувачі тощо). Основною функцією такого обладнання є проста передача сигналу на фізичному рівні.

Усе вищезазначене стосувалося «звичайного» підключення Інтернету, що передбачає створення лише локальної мережі (в межах конкретного приміщення) та її під’єднання до мережі оператора, провайдера. Проте іноді через значну віддаленість населеного пункту від райцентру (обласного центру) виникає потреба у прокладанні власної лінії — будівництві телекомунікаційної мережі. Таке будівництво має здійснюватися у встановленому законодавством порядку шляхом прокладання кабельних підземних, підводних та надземних ліній телекомунікацій через мости, тунелі, колектори, вулиці, шляхи, будівлі, ліси і води, а також використовуючи для цього опори ліній електропередачі. Це передбачено ч. 4 ст. 31 Закону № 1280.

Будівництво телекомунікаційних мереж — справа не з легких (і в плані фінансування, і в плані виконання) і під силу небагатьом бюджетним установам. Якщо потреба у будівництві дійсно існує, краще звернутися до спеціалізованої організації, яка візьме на себе всі проектні, будівельні та монтажні роботи, здійснення вимірювання тощо. Проводити такі роботи власними силами установи також можна. Жодних заборон чи обмежень із цього приводу чинним законодавством не передбачено. Однак варто пам’ятати, що проекти будівництва, реконструкції та модернізації телекомунікаційних мереж підлягають обов’язковій експертизі відповідно до вимог Порядку № 560. Вказівку на це містить ч. 1 ст. 31 Закону № 1280.

Важливо! Незалежно від способу будівництва телекомунікаційних мереж (підрядним чи господарським способом) усі витрати, пов’язані з цим будівництвом, мають бути заплановані та проведені за КЕКВ 3122 «Капітальне будівництво (придбання) інших об’єктів» (пп. 3, 4, 5 п.п. 3.1.2.2 Інструкції № 333).

Під виразом «всі витрати, пов’язані з цим будівництвом» ми маємо на увазі витрати на придбання будівельних матеріалів (в першу чергу, оптико-волоконного кабелю) та обладнання, на розробку проектно-кошторисної документації та експертизу проекту. А от видатки на оплату праці працівників установи, зайнятих будівництвом, та нарахування на неї ЄСВ слід здійснювати за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» і 2120 «Нарахування на оплату праці» відповідно.

Відображаємо підключення до Інтернету в обліку

І з цим питанням не все так однозначно, тому що ви маєте два варіанти:

— або збільшити вартість будівлі на суму витрат, пов’язаних з підключенням до Глобальної мережі (включаючи вартість обладнання, всіх витратних матеріалів та послуг з підключення);

— або оприбуткувати активне мережеве обладнання як окремі об’єкти обліку, а вартість пасивного мережевого обладнання та послуг із підключення Інтернету — списати на фактичні видатки.

Нагадаємо: рішення про характер і ознаки здійснюваних робіт приймає керівних установи (п. 2 розд. VI Методрекомендацій). Отже, якщо керівник вашої установи вважає, що внаслідок підключення до мережі Інтернет відбудеться підвищення техніко-економічних можливостей будівлі, то такі роботи слід розглядати як її дообладнання. А відтак і всі витрати на підключення необхідно віднести на збільшення первісної вартості будівлі.

Якщо ж ви оберете другий варіант, то активне мережеве обладнання залежно від вартості слід обліковувати у складі:

— основних засобів на субрахунку 104 «Машини та обладнання» — якщо його вартість перевищує 2500 грн. (без ПДВ) і очікуваний строк використання становить більше одного року;

— малоцінних необоротних матеріальних активів на субрахунку 113 «Малоцінні необоротні матеріальні активи» — якщо його вартість не перевищує 2500 грн. (без ПДВ) і очікуваний строк використання становить більше одного року.

Що стосується прокладання окремої лінії, то всі витрати, пов’язані з цим будівництвом (у тому числі на закупівлю кабелю, оплату праці працівникам, зайнятим будівельними роботами, на розробку проектної документації, її експертизу тощо), слід накопичувати на субрахунку 141 «Капітальні інвестиції в основні засоби». Витрати слід обліковувати на цьому субрахунку до моменту введення в експлуатацію кабельної лінії зв’язку. Після цього такий об’єкт необхідно зарахувати до складу основних засобів, зокрема, на субрахунок 103 «Будинки та споруди».

Пропонуємо розглянути порядок відображення операції з підключення до Інтернету в бухобліку на умовному прикладі.

Приклад. Прийнято рішення про підключення бюджетної установи до мережі Інтернет. Для цього було укладено договір з провайдером. Згідно з умовами договору провайдер використовує для підключення власні мережеве обладнання та витратні матеріали. Загальна вартість послуги з підключення до Інтернету становить 3953 грн., з них:

1) вартість мережевого обладнання та витратних матеріалів:

— мережевий кабель — 864 грн. (60 м х х 14,40 грн.);

— комутатор — 1440 грн;

— роутер — 1049 грн.;

2) вартість монтажно-налагоджувальних робіт — 600 грн.

Виконання робіт підтверджено актом виконаних робіт.

Варіант А. Керівником установи за погодженням з комісією прийнято рішення обліковувати активне мережеве обладнання (комутатор та роутер) як окремі об’єкти обліку. Цим об’єктам було присвоєно номенклатурні номери, а також на них було заведено Інвентарні картки групового обліку основних засобів у бюджетних установах за типовою формою № ОЗ-9 (бюджет).

Вартість робіт з монтажу локальної мережі та її підключення до Інтернету, а також вартість пасивного мережевого обладнання віднесено на фактичні видатки установи.

Варіант Б. Керівник установи прийняв рішення про збільшення первісної вартості будівлі установи на суму витрат на підключення до Інтернету (оскільки у зв’язку з підключенням до Глобальної мережі відбулося дообладнання будівлі з поліпшенням її технічних характеристик).

Дообладнання будівлі оформлено Актом приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів за типовою формою № ОЗ-2 (бюджет). На підставі акта зроблено відмітку про зміну характеристик будівлі у зв’язку з її дообладнанням у Інвентарній картці обліку основних засобів у бюджетних установах за типовою формою № ОЗ-6 (бюджет).

В обліку ці операції слід відобразити таким чином:

Нормативні документи

Закон № 1280 — Закон України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 р. № 1280-IV.

Закон № 1197 — Закон України «Про здійснення державних закупівель» від 10.04.2014 р. № 1197-VII.

Правила № 295 — Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджені постановою КМУ від 11.04.2012 р. № 295.

Порядок № 522 — Порядок підключення до глобальних мереж передачі даних, затверджений постановою КМУ від 12.04.2002 р. № 522.

Інструкція № 333 — Інструкція щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затверджена наказом Мінфіну від 12.03.2012 р. № 333.

Порядок № 560 — Порядок затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи, затверджений постановою КМУ від 11.05.2011 р. № 560.

Методрекомендації — Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів суб’єктів державного сектору, затверджені наказом Мінфіну від 23.01.2015 р. № 11.