Люмінесцентна лампа — екологічна бомба?

Почнемо з того, що не змінилося понині.

1. Важко заперечити твердження, що люмінесцентні лампи (далі — ЛЛ), які стали непридатними, вважаються небезпечними відходами.

Логічний ланцюжок тут простий.

По-перше, згідно з абзацом другим ст. 1 Закону № 187 відходи — це предмети, що повністю або частково втратили свої споживчі якості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення.

По-друге, згідно з абзацом третім ст. 1 цього ж Закону: «небезпечні відходи — відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними».

Загалом зрозуміло, що відпрацьовані ЛЛ — це відходи. Адже і споживчі якості вони втратили, і використані більше бути не можуть! А як відходи, що містять украй отруйні пари ртуті, — це небезпечні відходи*.

2. Розміщенням відходів згідно з п.п. 14.1.223 ПКУ визнається саме «постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах».

Увага: «постійне»! Тобто розміщувати небезпечні відходи (зі сплатою екоподатку за розміщення відходів за ставкою з п.п. 246.1.2 ПКУ) мають право тільки спеціалізовані суб’єкти госпдіяльності, які отримали ліцензію на таку діяльність.

Отже, з 01.01.13 р. наїзди фіскалів з вимогою сплатити екоподаток у разі, якщо на підприємстві тимчасово зберігаються неробочі ЛЛ, не мають під собою жодних підстав! І якщо на момент зазначеної вище публікації фіскали ще «гальмували», то потім в одному (!) своєму листі від 17.06.13 р. № 8443/7/99-99-15-04-01-17 (хоча він стосувався іншого виду відходів) вони це визнали однозначно!

Але тут є одне «але»…

Фіскали продовжують чіплятися за свою вигадку: мовляв, за відпрацьовані ЛЛ, що тимчасово зберігаються на підприємстві, екоподаток за розміщення відходів можна не сплачувати тільки у разі, якщо підприємство вже уклало договір зі спеціалізованою організацією на утилізацію таких неробочих ЛЛ. Збагнути думку фіскалів загалом можна: якщо немає договору, отже, такі ЛЛ з підприємства видалені не будуть вічно (в усякому разі — не будуть видалені легально), тобто це — злощасне постійне зберігання…

Але напрямок думок — хай у чомусь і логічний — це не нормативний акт! Зрештою, невже підприємство не може укласти такий договір у будь-який момент і відразу ж вивезти неробочі ЛЛ? Може! А чи має право підприємство без наявності ліцензії на таку діяльність розміщувати в себе небезпечні відходи постійно? Ні! Отже, вони зберігаються тут тимчасово — доки настане час для вивезення на утилізацію згідно з укладеним у тому ж світлому майбутньому договором! Власне в абзаці шостому ч. 3 ст. 34 Закону № 187 прямо сказано: зберігання (накопичення) суб’єктом небезпечних відходів протягом року з дня їх утворення ліцензуванню не підлягає (див. (4) далі). Ось така «презумпція»…

А може, фіскали понад два роки не видаляють з підкатегорії 120.01 ЗІР ДФСУ «ліву» консультацію прос­то через забудькуватість?..

У чому полегшало?

Та є й хороші «новини» (хоча й не першої свіжості).

Вони хороші, навіть незважаючи на нові вимоги п. «а» ст. 32 Закону № 187*. З 26.04.14 р. деякі господарюючі суб’єкти, в діяльності яких утворюються відходи, повин­ні отримувати вже не старозавітні ліміти на їх утворення, а якісь нові дозволи на здійснення операцій у сфері поводження з відходами… Здавалося б, вугілля не стало білішим від сажі. Точніше, не стане**… Але у вас уже є привід для втіхи! Погляньте уважно.

Сьогодні вам, якщо, звісно, ви є виключно «виробником» (але не збирачем, не заготівником тощо) небезпечних відходів, залишається керуватися такими чинними нормами законодавства (як «новими», так і поки що не зміненими):

(1) абзацом тридцять третім ст. 1 Закону № 187 — формула розрахунку показника загального утворення відходів Пзув;

(2) п. «с» ч. 1 ст. 17 Закону № 187, взаємозв’язаним з (1), — установлює граничне значення Пзув, при якому можна не отримувати дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами;

(3) ч. 2 ст. 17 Закону № 187, взаємопов’язаною з абзацом тридцять другим ст. 1 Закону № 187, — установлює діапазон Пзув, при потраплянні до якого суб’єкт, який тільки створює відходи, зобов’язаний подавати щорічну декларацію про відходи;

(4) абзацом шостим ч. 3 ст. 34 Закону № 187 — зобов’язує суб’єкта, що не видалив небезпечні відходи протягом року з моменту їх утворення, отримати ліцензію (див. вище);

(5) п. 8 Порядку № 1218 — дозволяє певним суб’єктам замість отримання лімітів на утворення та розміщення відходів подавати щорічну декларацію про відходи (див. (6));

(6) п. 8 Порядку № 1360 — встановлює формулу розрахунку критерію та його граничні величини для цілей (5).

Важливо! (6) взаємо­пов’язаний з (5), і керуватися обома цими нормами законодавства сьогодні можна лише в частині, що не супере­чить (1) і (3).

А зараз до суті справи.

По-перше, згідно з (1) розрахуйте свій показник загального утворення відходів Пзув за такою формулою:

Пзув = 5000 х М1 + 500 х М2 + 50 х М3 + 1 х М4,

де М1, М2, М3, М4 — маса в тоннах відходів 1, 2, 3 та 4 класів небезпеки відповідно, утворених за попередній (наприклад, 2014) рік.

Зверніть увагу: на відміну від формули (6), у цій формулі з (1) змінні М1 — М4 підставляються не в «умовних одиницях», а в тоннах!

По-друге, якщо ваш Пзув не перевищив 1000 т, то на підставі (2) згаданий вище дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами вам отримувати не потрібно!

По-третє, якщо ваш Пзув не досяг 50 т***, то згідно з (3) вам і декларацію про відходи подавати не потрібно! Дивіться: здавалося б, 50 т — це величезна цифра, але з урахуванням коефіцієнта 5000 на неї вас виводить мізерна величина показника М1, що дорівнює всього лише 10 кг (див. про це далі)!

По-четверте, згідно з (4) — увага! — якщо ваші «небезпечні» відпрацьовані ЛЛ не передати на утилізацію (за договором, звичайно) протягом року з дня утворення таких відходів, то ви на таку дату зобов’язані будете отримати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами! До речі, свого часу Мін­екології в листі від 02.04.2003 р. № 2798/26-8 розщедрилося лише на 6 місяців. Ось такий «батіг» з присмаком «пряника»!..

Отже, «будьте взаємно ввічливі»: в обмін на отриманий «пряник» у вигляді позбавлення від купи бридких папірців (і при цьому традиційного нервування!) просто створіть один-єдиний папір — договір зі спеціалізованою організацією на утилізацію ваших відпрацьованих ЛЛ. І сплавляйте їх туди не рідше одного разу на рік…

Тим більше, що абзац третій п. 2.13 Методрекомендацій № 2 подібні витрати на утилізацію радить включати до інших операційних витрат періоду (субрахунок 949). Тепер це треба читати так, ніби — «до податкових витрат»… До речі, нові ЛЛ обліковуйте на суб­рахунку 209.

Не без «заморочок»…

За законами жанру хотілося б закінчити як по писаному — тобто на хорошому, а доведеться — як поведеться…

Перше. У наведеній вище формулі використано поняття «клас небезпеки». Донедавна цим поняттям оперували Державні санітарні правила і норми ДСанПіН 2.2.7.029-99, затверджені постановою Головного держсанлікаря України від 01.07.99 р. № 29. Так от. Дію цього документа зупинило Держпідприємництво у вересні 2014 року.

Проблема в тому, що якщо самі відпрацьовані ЛЛ як небезпечні відходи віднести до найвищого класу небезпеки 1 (а ртуть та її пари згідно з ДСанПіН 2.2.7.029-99, очевидно, до нього і належали), то набрати за рік горезвісні 10 кг таких відходів дуже просто. Чому всього 10 кг? Та тому що згідно з формулою: 5000 х 10 кг = 50000 (кг) = 50 (т). А ці 50 т і є межею «безпроблемності».

Але це — якщо зважувати самі ЛЛ! Проте зрозуміло, що небезпеку становить не власне ЛЛ, а ртуть, що міститься в ній. Тому вважаємо, що в цьому випадку за величину змінної М1 у формулі треба прий­мати — увага! — масу ртуті у відпрацьованих ЛЛ! Визначену, наприклад, на підставі даних виробника таких ЛЛ. І тоді до згаданих 10 кг ой як далеко!.. Орієнтовно в одній ЛЛ міститься ртуті від 5 мг (компактна ЛЛ) до 50 мг (трубчаста ЛЛ). А це означає, що без звітних проблем ви можете за рік списати приблизно до 2000 компактних або до 200 трубчастих ЛЛ.

Щоправда, це за відсутності інших відходів. До речі, фахівці стверджують, що у відпрацьованих ЛЛ ртуті значно менше, ніж у нових! Але спробуй доведи це перевіряючим… Краще бути напоготові.

Друге. Нагадаємо, що всі без винятку підприємства (і ФОП також) зобов’язані вести первинний облік відходів за типовою формою № 1-ВТ, затвердженою наказом Мінприроди від 07.07.2008 р. № 342 (тим самим наказом затверджено Інструкцію щодо її запов­нення). Змушені вас «настрахати»: за відсутність такого обліку до посадових осіб підприємства може бути застосовано адмінштраф згідно зі ст. 82¹ КпАП (за порушення правил ведення первинного обліку відходів) у розмірі від  3 до 5 нмдг (від 51 до 85 грн.).

Одна підказка: згідно з Класифікатором відходів ДК 005-96* лампам люмінесцентним відпрацьованим, таким, що містять ртуть, присвоєно код 7710.3.1.26.

І нехай буде світло!..

Висновки

• Люмінесцентні лампи вважаються небезпечними відходами, тому що містять ртуть.

• Підприємству слід укласти договір із спеціалізованою організацією на утилізацію відпрацьованих люмінесцентних ламп і здавати їх не рідше одного разу на рік. Також воно зобов’язане вести первинний облік таких (й інших) відходів за типовою формою № 1-ВТ.

• Витрати на утилізацію відходів підприємства включають до складу інших операційних витрат періоду.

• Якщо за відсутності інших відходів у списаних на підприємстві за рік люмінесцентних лампах міститься не більше 10 кг ртуті, то декларацію про відходи йому подавати не потрібно.

Документи статті

Закон № 187 — Закон України «Про відходи» від 05.03. 98 р. № 187/98-ВР.

Порядок № 1218 — Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затверджений постановою КМУ від 03.08.98 р. № 1218.

Порядок № 1360 — Порядок ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, затверджений постановою КМУ від 31.08.98 р. № 1360.

Методрекомендації № 2 — Методичні рекомендації з бухгалтерському обліку запасів, затверджені наказом Мінфіну від 10.01.2007 р. № 2.