У листі, що коментується, податківці роз’яснили тонкощі нарахування «умовних» податкових зобов’язань (ПЗ) у зв’язку з ПДВ-анулюванням.
Проблемність ситуації полягає в тому, що п. 184.7 ПКУ зобов’язує при ПДВ-анулюванні нараховувати «умовні» ПЗ за товарами/послугами, необоротними активами, суми ПДВ за якими були включені до складу податкового кредиту, але не були використані в оподатковуваних операціях у межах госпдіяльності виходячи з їх звичайної ціни. А цей «ефемерний» показник визначити непросто. Особливо для необоротних активів.
Безумовно, можна створити спеціальну комісію і провести аналіз цін на ринку з урахуванням вимог пп. 14.1.71, 14.1.219, 14.1.131 і 14.1.80 ПКУ. На його основі — визначити звичайну ціну необоротного активу, підкріпивши свій вибір розпорядливим актом керівника, а додатково – прайсами на аналогічні активи зі ЗМІ.
Водночас при нарахуванні «компенсуючих» ПЗ згідно з п. 198.5 ПКУ база оподаткування визначається за чіткими правилами, описаними в п. 189.1 ПКУ. Для необоротних активів — виходячи з їх залишкової вартості, а для товарів/послуг — виходячи з ціни придбання.
У багатьох платників ПДВ при нарахуванні «умовних» ПЗ виникає спокуса: не морочитися зі звичайними цінами, а використати прості правила, які застосовують для нарахування «компенсуючих» ПЗ. Адже, по суті, ці ситуації схожі.
У листі, що коментується, контролери розвіяли усі сумніви. Вони заявили: оскільки під час ПДВ-анулювання не відбувається ліквідації необоротних активів, підстави для застосування п. 189.1 ПКУ відсутні.
Формально податківці праві. Але ми упевнені, якщо база оподаткування, розрахована згідно з п. 189.1 ПКУ, не дуже відрізняється від звичайних цін (заниження ПЗ не очевидно), то податківці при перевірці навряд чи ризикнуть доводити «незвичність» такої бази.