23.04.2018
Усі єдиноподатники груп 1 — 3 зобов’язані розраховуватися за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівкою або безготівкою).
Це — пряма вимога п. 291.6 ПКУ.
Порушення цієї вимоги може призвести до:
1) «скидання» зі спрощенки (п.п. 4 п.п. 298.2.3 ПКУ);
2) необхідності сплатити єдиний податок у розмірі 15 % від негрошового доходу (п. 293.4 ПКУ).
Юрособи-єдиноподатники в такому разі єдиний податок сплачують за подвійною ставкою.
До речі, заборона на негрошові розрахунки єдиноподатників живе вже близько 20 років. Народилася вона одночасно зі спрощенкою, а потім перекочувала і в ПКУ. Так ось, усі ці роки негрошовими не можуть бути лише розрахунки за: «відвантажену продукцію» (п. 1 Указу № 727*), «відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги)» (п. 291.6 ПКУ).
* Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98 (втратив чинність).
Як бачите, заборона є на отримання негрошового доходу.
А ось негрошові виплати-витрати єдиноподатник цілком може здійснювати. Наприклад, виписати вексель при купівлі товарів.
Але… не все так просто. Починаючи з того, що податківці вже привчили всіх, що негрошові розрахунки для єдиноподатників заборонені «оптом»: і «прибуткові», і «видаткові» (див., зокрема, консультацію щодо векселів у категорії 107.12 ЗІР ДФСУ).
Тому краще уникайте негрошових розрахунків у принципі або відразу готуйтеся «до суду й оборони».
А щоб ви не губилися у здогадах, що можна, а чого не можна, зараз розглянемо основні способи розрахунків і розберемося, годяться вони для спрощенців чи ні.
Що це таке? Згідно зі ст. 293 ГКУ міна (бартер) — це обмін товару на інший товар.
В аналогічному ключі трактує міну і ст. 715 ЦКУ. Причому в ній сказано, що договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).
Ключовий момент тут: кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін і покупцем товару, який отримує натомість.
Що виходить:
• і отримати товар (продукцію, роботу, послугу) в оплату за свій товар (продукцію, роботу, послугу) єдиноподатник не може — заважає заборона на негрошовий розрахунок;
• і розрахуватися своїми товарами (продукцією, роботами, послугами) не може, адже він виступає їх продавцем (див. вище), а в оплату за них отримувати знову-таки може тільки грошову виплату.
Відповідно якщо взяти ситуацію із запитання, то відповідь — «ні, неприпустимо».
Обміном буде: «оренда» — на «продукцію». У такому договорі підприємець буде одночасно: 1) замовником «орендної послуги» і 2) продавцем своєї продукції. Врешті за свою продукцію він отримає «орендну послугу», а має право отримувати тільки виплату в грошовій формі. Готівкою чи безготівкою.
Векселі зараз уже не такі популярні, як раніше. Проте ризики є — потрібно розбиратися.
Податківці вважають, що єдиноподатники не мають права ні видавати векселі, ні отримувати їх (категорія 107.12 ЗІР ДФСУ, лист ДФСУ від 04.06.15 р. № 5267/Д/99-99-17-02-02-14).
Насправді ж, усе не так однозначно.
Так, якщо спрощенець хоче прийняти вексель в оплату за відвантажені ним товари (роботи або послуги), то тут з фіскалами не посперечаєшся. Приймати вексель не можна, оскільки вексель — це не гроші. А коли єдиноподатник отримує в оплату товару (робіт або послуг) щось, окрім грошей, він порушує вимогу п. 291.6 ПКУ.
А ось щодо видачі векселів можна і посперечатися. Знову ж таки вам вирішувати, хочете ви щось доводити податківцям чи ні.
Відкриваємо визначення товарів з п.п. 14.1.244 ПКУ: «товари — матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення».
Тобто цінний папір може розглядатися як товар. Вексель — це цінний папір (ч. 1 ст. 14 Закону № 3480). Відповідно розрахунок з контрагентом векселем — це, по суті, та ж міна, про яку ми говорили вище і яка єдиноподатнику заборонена*.
* Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.06 р. № 3480-IV.
Але… справедливо це лише для випадку, коли вексель не наш. Тобто коли ми розраховуємося ним за допомогою індосаменту.
Якщо ж ми самі виписуємо вексель, то розглядати його як товар немає підстав, оскільки говоримо про «випуск (емісію)».
Але знову ж таки, враховуючи багаторічну практику фіскалів, усі ці аргументи можна використати хіба що в суді.
Такі розрахунки теж під забороною.
Зобов’язання сторін припиняються через залік зустрічних однорідних вимог (ст. 601 ЦКУ).
Тобто припиняється в тому числі зобов’язання контрагента оплатити єдиноподатнику кошти за отриману від нього продукцію (товари, роботи, послуги). Замість цього єдиноподатник «отримує» припинення власного зобов’язання з оплати. Таким чином, у цьому випадку єдиноподатник не отримає грошей за відвантажений товар, тобто вимога п. 291.6 ПКУ буде порушена. Отже, так чинити не можна.
Це заміна кредитора в зобов’язанні (ч. 1 ст. 512 ЦКУ). Наприклад, якщо єдиноподатник відвантажив товар покупцеві, а потім передав своє право вимагати борг від покупця новому кредиторові (за винагороду чи без неї — п.п. 14.1.255 ПКУ).
Чи дозволено це спрощенцям?
Можна стверджувати, що дозволено. Головне, щоб новий кредитор передав компенсацію єдиноподатнику в грошовій формі.
Якщо ж єдиноподатник не продав, а навпаки — купив товар (оплатив його), то він може відступитися своїм правом вимоги товару новому кредиторові. Причому за будь-яку винагороду (як грошову, так і негрошову). Адже, нагадуємо, п. 291.6 ПКУ не обмежує форму розрахунків при купівлі єдиноподатником товарів (робіт, послуг) — обмеження є тільки при їх продажу. А в цьому випадку немає однозначних приписів розглядати/враховувати відступлене право вимоги як товар, за який з єдиноподатником повинні розрахуватися виключно в грошовій формі.
Проте податківці зараз узагалі не дозволяють спрощенцям застосовувати відступлення права вимоги боргу, оскільки вважають це негрошовими розрахунками! Якщо готові з ними сперечатися в суді, ось аргументи:
• при відступленні права вимоги боргу відбувається лише зміна осіб, що беруть участь у погашенні зобов’язань, а п. 291.6 ПКУ ніяк не обмежує коло осіб, що мають право здійснювати розрахунок;
• у категорії 107.04 ЗІР ДФСУ є консультація, що забороняє підприємцям-єдиноподатникам укладати договори перевідступлення права вимоги боргу, з огляду на те, що це негрошові розрахунки. Водночас у листах Міндоходів від 27.02.14 р. № 4167/5/99-99-17-02-02-10 і ГУ ДФС в м. Києві від 05.08.16 р. № 17714/10/26-15-12-04-18 податківці заявляли про те, що відступлення права вимоги боргу не заборонене для спрощенців, але розрахунки з кредиторами повинні відбуватися тільки в грошовій формі. Зважаючи на таке неоднозначне тлумачення фіскалами норм ПКУ, рішення суду має бути на користь підприємця (п. 56.21 ПКУ).
Це — заміна боржника у зобов’язанні (ст. 520 ЦКУ). Як і відступлення права вимоги боргу, переведення боргу — це не форма розрахунку, а просто заміна особи, що погашає зобов’язання. Тому тут важливо, щоб єдиноподатнику погасили борг у грошовій формі. І неважливо, хто саме це зробить, оскільки п. 291.6 ПКУ не обмежує коло осіб, що мають право здійснювати розрахунок.
Утім, податківці, потрібно розуміти, і тут «заперечуватимуть».
Електронні гроші — це не гроші, а по суті зобов’язання емітента погасити борг перед держателем електронних грошей (листи НБУ від 07.06.13 р. № 25-112/6750, від 07.02.14 р. № 25-109/5294). Відповідно:
• отримувати їх в оплату за відвантажені товари (роботи, послуги) єдиноподатник дійсно не має права (оскільки це не гроші за своєю суттю);
• а ось розраховуватися ними за куплені товари (роботи або послуги) формально можна, оскільки п. 291.6 ПКУ не обмежує розрахунки при покупках, і формально немає підстав дивитися на розрахунок електронними грошима як на продаж товару.
Проте податківці напевно будуть проти того, щоб спрощенець використовував будь-які електронні гроші (навіть законні).
Очевидно, як і в ситуації з векселями, вони позбавлять спрощенки будь-кого, хто посміє розрахуватися електронними грошима: і того, хто отримав «електронний» дохід (і це правильно), і того, хто здійснював тільки «електронні» витрати.
Таких висновків можна дійти з листа ДФСУ від 15.08.14 р. № 1773/6/99-99-17-02-02-14.
Ще раз повернемося до ситуації, яка стала приводом для написання статті: єдиноподатник винен юрособі орендну плату, а юрособа винна йому ту ж суму за товар. Якщо ці борги «згорнути», то отримаємо проблему.
Сторони повинні оплатити одна одній оренду і товар грошима, причому неважливо: готівкою чи безготівкою.
Якщо платіж буде безготівковим, обмежень немає.
Якщо ж розрахунки будуть проведені готівкою — єдине, про що потрібно пам’ятати: протягом доби суб’єкти господарювання можуть виплатити один одному готівки на суму не більше 10000 грн. (п. 6 розд. ІІ Положення № 148*).
** Детальніше в «Темі тижня. Помилки в декларації з податку на прибуток» // «БТ», 2018, № 14.
Для порівняння із сумою 10000 грн. враховується і приймання грошей, і їх сплата. Наприклад, протягом одного дня єдиноподатник може заплатити юрособі 5000 грн., і юрособа єдиноподатнику — 5000 грн.
Якщо ж цієї суми (10000 грн.) для вас замало, можна розбити платежі на декілька днів.
Головне, щоб загальна сума готівкових розрахунків між вами не перевищувала 10000 грн. на добу.