08.01.2018

Додаткове благо: коли воно є, а коли — ні?

Листи ДФСУ від 11.12.17 р. № 2919/6/99-99-13-02-03-15/ІПК, від 15.12.17 р. № 2998/5/99-99-13-02-03-16/ІПК

У листі № 2919/6/99-99-13-02-03-15/ІПК мова йде про ситуацію, коли підприємство відшкодовує учасникам форуму витрати на проїзд, харчування і проживання. Причому учасники форуму — це фізичні особи, які не перебувають з підприємством у трудових відносинах і не є членами його керівних органів. На думку податківців, сума відшкодування в цьому випадку включається в загальний оподатковуваний дохід фізичних осіб як додаткове благо на підставі п.п. «г» п.п. 164.2.17 ПКУ. Підприємство як податковий агент зобов’язане утримати і перерахувати до бюджету ПДФО за ставкою 18 % і військовий збір (далі — ВЗ) за ставкою 1,5 %.

І хоча «натуральний» коефіцієнт в листі не згадується, вважаємо, що для визначення бази обкладення ПДФО застосувати його необхідно. Його величина для ставки 18 % складає 1,219512.

Аналогічна позиція висловлена в консультації з категорії 103.02 ЗІР ДФСУ. Податківці наполягають: вартість проживання і проїзду фізичних осіб (резидентів або нерезидентів), що не є працівниками або членами керівних органів підприємства, яка оплачується таким підприємством, підлягає обкладенню ПДФО як додаткове благо.

А ось у листі № 2998/5/99-99-13-02-03-16/ІПК розглянута «відрядна» ситуація, в якій приймаюча сторона оплачує вартість проживання і проїзду «чужого» працівника, який прибув у відрядження. Тут податківці акцентують увагу на «відрядних» нормах (п.п. 165.1.11 і п.п. «а» п.п. 170.9.1 ПКУ), які дозволяють не включати в дохід фізичної особи вартість відшкодованих витрат на відрядження, зокрема витрат на проїзд і проживання. Головне, щоб були документи, які підтверджують понесені витрати і зв’язок відрядження з госпдіяльністю. Якщо вони є, то вартість проживання і проїзду відрядженого працівника сплачена приймаючою стороною, доходом працівника не є.

Висновок гарний, але, на наш погляд, стосується він підприємства, яке направляє свого працівника у відрядження. Дійсно, п.п. «а» п.п. 170.9.1 ПКУ дозволяє не включати в дохід фізичної особи суму відшкодованих йому витрат на відрядження (проїзд, проживання, харчування тощо) за умови, що така фізична особа є найманим працівником або членом керівних органів підприємства.

За ситуації, коли частину витрат на відрядження бере на себе приймаюча сторона, підприємство, що направляє працівника у відрядження, такі витрати не несе і відрядженому працівникові не відшкодовує. Тому цілком логічно, що про виникнення доходу у працівника з точки зору направляючої сторони мови бути не може.

А що стосується приймаючої сторони, то тут на горизонті виникає додаткове благо і п.п. «г» п.п. 164.2.17 ПКУ. Керуючись розглянутим вище листом № 2919/6/99-99-13-02-03-15/ІПК і консультацією з категорії 103.02 ЗІР ДФСУ, приймаюча сторона, яка компенсує витрати «чужого» відрядженого працівника, повинна утримати із суми компенсації ПДФО і ВЗ. При цьому базу обкладення ПДФО доведеться визначати із застосуванням «натурального» коефіцієнта.

І ще один момент. Приймаючій стороні, що оплачує витрати на відрядження «чужого» працівника, важливо зв’язати ці витрати зі своєю госпдіяльністю. Інакше відображений за ними податковий кредит треба буде компенсувати ПДВ-зобов’язаннями, нарахованими за п.п. «г» п. 198.5 ПКУ.

Щоб уникнути таких «неприємностей», можна оформити ці витрати як рекламні заходи або представницькі витрати. Тоді за наявності відповідних первинних документів нарахування «компенсуючих» ПДВ-зобов’язань удасться уникнути. Адже ці витрати спрямовані на встановлення ділових зв’язків з потенційними партнерами, в яких зацікавлена приймаюча сторона.