1 Лист Мінфіну від 25.07.2016 р. № 31-11130-09-10/21370.
2 Лист ДФСУ від 04.08.2016 р. № 26581/7/99-99-15-02-02-17.
3 Лист Комітету ВРУ з питань податкової та митної політики від 10.05.2016 р. № 04-27/10-465.
Але повернемося «до джерел». А це — Закон № 714, який понад півтора року тому запровадив коригування в частині отриманих дивідендів ( п.п. 140.4.1 ПКУ). Саме воно й стало «яблуком розбрату» між контролюючими органами та платниками податків.
До речі кажучи, на початку цього року суть коригування було дещо змінено. У сучасному вигляді вона зводиться до того, що фінрезультат до оподаткування зменшується на суму нарахованих доходів у вигляді дивідендів, що підлягають виплаті від інших платників податків, які сплачують авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів. Так звані дивідендні аванси.
У зв’язку з деяким нерозумінням ситуації (причому не лише серед платників, а й у колах податківців) ДФСУ звернулася до профільного Комітету ВРУ та Мінфіну з листом-проханням5
5 Лист ДФСУ від 20.04.2016 р. № 1036/2/99-99-19-02-02-10.
Суть позиції фіскалів (тепер уже старої
Тобто, на думку ДФСУ, не повинні брати участь у коригуванні (читай — зменшувати фінрезультат до оподаткування) дивіденди, отримані від:
— платників податку, що не сплачують дивідендних авансових внесків у межах суми об’єкта оподаткування за відповідний звітний період;
— платників податку-«пільговиків», що не сплачують такі аванси у розмірі прибутку, звільненого від оподаткування у період, за який виплачують дивіденди;
— материнської компанії — платника податку, якщо при виплаті дивідендів не сплачувався дивідендний авансовий внесок відповідно до п.п. 57.11.3 ПКУ;
— інститутів спільного інвестування (далі — ІСІ).
Першим на заклик ДФСУ відгукнувся профільний Комітет ВРУ. У своєму листі він зробив досить узагальнений висновок. Платник податку на прибуток «де-юре» є платником дивідендних авансів.
В абз. 2 п.п. 57.11.2 ПКУ всього лиш визначений механізм розрахунку дивідендного авансового внеску. Унаслідок його застосування платник може як сплачувати такий аванс, так і не сплачувати. Але того факту, що він — платник дивідендного авансу, ця обставина ніяк не применшує. Тобто висновки ДФСУ визнано неправильними! Відповідно платник податку на прибуток — отримувач дивідендів має право зменшити фінрезультат до оподаткування на суму нарахованих дивідендів від будь-якого потенційного платника таких внесків.
Заради справедливості зауважимо, що Комітет ВРУ в листі проаналізував випадок, коли авансовий внесок до бюджету не надходить у зв’язку з тим, що в результаті порівняння суми нарахованих дивідендів та об’єкта оподаткування обов’язок щодо сплати дивідендного авансу не виникає. І це безперечно!
Мінфін же у своєму листі «копнув» трохи глибше. Він розділив табори тих, хто виплачує дивіденди, на вигідні (зменшуємо фінрезультат) та невигідні (не зменшуємо фінрезультат) для платника-одержувача.
До першого (вигідного) табору належать:
1) платники податку на прибуток, для яких пп. 57.11.2 і 57.11.3 ПКУ передбачено особливості сплати дивідендних авансів. А це, у тому числі, і материнські компанії;
2) єдиноподатники, які сплачують такі аванси.
Другий (невигідний), у свою чергу, включає платників, прибуток яких звільнено від оподаткування, та ІСІ. І якщо в частині останніх ніяких питань немає і бути не може
Річ у тім, що такі платники звільнені від обов’язку сплачувати дивідендні аванси лише в межах прибутку, звільненого від оподаткування за період, за який виплачуються дивіденди. Таке звільнення встановлено для них п.п. 57.11.3 ПКУ. Тобто якщо припустити, що сума дивідендів перевищує суму звільненого прибутку, такий платник стає платником дивідендних авансів. У такому разі, по-хорошому, отримувачі дивідендів повинні б претендувати на право зменшити свій фінрезультат до оподаткування на суму дивідендів, отриманих від нього. Але через не поширеність подібних випадків Мінфін, очевидно, і зробив такі висновки. Візьміть і їх на замітку!
І останній з листів, що нас цікавлять, — за авторством ДФСУ. Результуючий, так би мовити