22.11.2017
Є відносно свіжий лист Міносвіти від 12.05.2017 р. № 6.3-1000 на цю тему
Річ у тому, що на той момент:
1) п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону про ліцензування* встановлював, що ліцензуванню підлягає «освітня діяльність навчальних закладів»;
* Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 р. № 222-VIII.
2) Ліцензійні умови № 1187** передбачають отримання освітньої ліцензії тільки навчальними закладами.
А раз так, то виходить, що ліцензуванню підлягала тільки та освітня діяльність, яку здійснюють навчальні заклади, тобто юрособи!
Отже, фізособи-підприємці можуть навчати громадян без ліцензії.
Водночас з 28.09.2017 р. п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону про ліцензування був змінений. Тепер ліцензуванню підлягає «освітня діяльність, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених спеціальними законами у сфері освіти».
На підзаконному рівні при цьому поки що нічого не змінилося. У Ліцензійних умовах № 1187, як і раніше, йдеться про ліцензування навчальних закладів. Тому формально поки що можна продовжувати «навчати» без ліцензії
Але в Міносвіти все-таки витають ідеї про те, щоб у майбутньому змусити і підприємців отримувати освітню ліцензію
Як спосіб оптимізації цей варіант має право на життя, але підприємцеві потрібно бути дуже обережним. Як відомо, останнім часом перевіряючі особливо завзято чіпляються саме до неоформлених працівників, та і штрафи за це дуже б’ють по кишені (96000 грн. за кожного
1) обов’язково складіть у письмовій формі договір з учнем на надання йому послуг з навчання.
Краще, щоб за умовами договору він платив вам якусь суму за навчання.
У цьому випадку в Держреєстрі (і Реєстрі єдиноподатників) у підприємця-вчителя, окрім основного виду діяльності, має бути вказаний вид діяльності, що відповідає його договору з учнем (код 85.32 або код з групи 85.5 за КВЕД-2010);
2) у договорі на надання послуг з навчання не повинно бути ні слова про зарплату учня, адже він — не працівник;
3) у договорі слід прописати обов’язки підприємця-наставника і права його учня. У жодному разі не вказуйте, що учень повинен підкорятися режиму праці, встановленому в підприємця! Можна вказати години навчання і місце навчання, нехай це буде навіть місце основної діяльності підприємця;
4) у договорі варто прописати, що навчання включає теоретичний курс і практичні заняття з освоєння отриманих навичок. При цьому учень має право виконувати практичні завдання в приміщенні підприємця-учителя і під його наглядом;
5) зрозуміло, підприємець-учитель завжди повинен перебувати на робочому місці поряд з працівниками-учнями;
6) договір на навчання з однією і тією ж особою не можна укладати надовго, адже ніхто не навчається вічно. Щоб не виникало підозр, договір краще підписувати на один — два місяці. Якщо за цей час перевірка не прийшла, договір оновлюємо знову на короткий строк
Інакше при наступній перевірці податківці вже точно засумніваються у відсутності трудових відносин з ними.
7) що стосується плати за навчання, то учень може «вносити» її готівкою (щоб не залишати слідів на підприємницькому рахунку). Але врахуйте, що така плата має бути відображена в Книзі обліку доходів і витрат підприємця-вчителя. Тому в договорі добре б прописати, що плата за навчання здійснюється в останній день навчання. У такому разі підприємець-учитель уникне запитань про те, чому в Книзі на момент перевірки не відображена плата за навчання.
Якщо порівнювати відомі способи оптимізації (у тому числі оформлення працівника підприємцем), то варіант з «учнем» безумовно «б’є рекорди» в частині економії на обов’язкових платежах.
Але знову ж таки, потрібно робити знижку на «нюанс» з величезними штрафами і непередбачувану поведінку перевіряючих.
Отже, так, метод ефективний, але користуватися ним потрібно вкрай акуратно