20.07.2015

Позаштатний працівник: робота «під прикриттям»

За яких підстав керівник установи може прийняти на роботу працівника за посадою, яка не передбачена штатним розкладом, уклавши з ним трудовий договір?

Прийняття на роботу позаштатного працівника чи виведення працівника за штат прямо законодавством не передбачено, але, водночас, і не заборонено.

Відповідно до ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство чи установа самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, якщо це право не надано керівній установі.

Якщо потрібно, установа може прийняти на роботу працівника за посадою (професією), не передбаченою штатним розписом, уклавши з ним трудовий договір, бо це не заборонено законодавством. У цьому випадку такого працівника називають позаштатним і розмір його заробітної плати встановлюється за домовленістю сторін і не визначається штатним розписом.

Прийняття на роботу позаштатних працівників в установах, що утримуються за рахунок бюджету, з урахуванням характеру їх фінансування фактично не є можливим. Тут штатний розпис — основний нормативний акт для формування фонду заробітної плати.

Оплата праці позаштатних працівників, що фінансуються лише з бюджету, має здійснюватися в межах затвердженого фонду заробітної плати (за рахунок економії цього фонду, яка створюється внаслідок вакансій посад, тимчасової непрацездатності працівників тощо). Організації ж, що мають власні доходи від господарської діяльності, можуть виплачувати заробітну плату позаштатним працівникам за рахунок і цих коштів.

У попередніх консультаціях ми вже розглядали випадки, коли працівник через різні обставини не може виконувати свої трудові обов’язки, а закон забороняє звільняти його з ініціативи роботодавця. У такому випадку керівник має вжити не заборонених законодавством заходів для вирішення проблемного кадрового питання, зокрема:

— внести зміни до штатного розпису;

— прийняти на цю посаду ще одного працівника як позаштатного, який фактично виконуватиме відповідну трудову функцію;

— наказом вивести «пільгового» працівника за штат, тобто надати статус позаштатного працівника. Отже, звільняється лише штатна посада, на яку можна прийняти іншого працівника, який фактично виконуватиме трудову функцію.

Вивести працівника за штат, аби вирішити проблемні питання, можна і в інших випадках.

Зокрема, ч. 3 ст. 184 КЗпП передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста ст. 179 КЗпП), одиноких матерів, якщо є дитина віком до 14 років або дитина-інвалід, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу після закінчення строкового трудового договору допускається з обов’язковим працевлаштуванням. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Проте законодавством не встановлено конкретного строку, протягом якого роботодавець зобов’язаний працевлаштувати зазначених жінок. Тобто цей строк не обмежується. А збереження середнього заробітку на період працевлаштування, що перевищує три місяці, законодавством не передбачено. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням не допускається.

Ще одним з прикладів, коли роботодавцеві доцільно застосовувати виведення працівника за штат, є факт наявності рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, на посаду якого, до ухваленого судом рішення про його поновлення на роботі, було прийнято іншого працівника, якого відповідно до законодавства заборонено звільняти з ініціативи роботодавця (зокрема, за п. 6 ст. 40 КЗпП). За таких обставин роботодавець може вивести прийнятого працівника за штат, звільнивши в такий спосіб штатну посаду, та виконати рішення суду, поновивши на цій посаді працівника, який раніше виконував цю роботу, а надалі звільнити його за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку зі скороченням чисельності працівників.

Інший випадок, коли роботодавцеві треба виконати наказ про внесення змін до штатного розпису, що пов’язується зі скороченням штату працівників, а наказ, наприклад, надійшов до територіального підрозділу із запізненням і зазначений у ньому строк, у який роботодавець повинен провести скорочення штату, закінчився. Це унеможливлює додержання роботодавцем порядку вивільнення працівників, передбаченого статтею 492 КЗпП. За таких обставин роботодавець може видати наказ про скорочення відповідних посад та виведення за штат працівників, що їх обіймали, з дати, зазначеної в наказі власника. А потім відповідно до цього наказу провести вивільнення виведених за штат працівників.