20.03.2023
Працівник має право на соцвідпустку на дітей, про яку йдеться у ст. 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон № 504), як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом. Річ у тім, що трудове законодавство не встановлює окремі обмеження щодо використання цієї відпустки за сумісництвом*.
Соцвідпустка на дітей не належить до щорічних відпусток, а тому її надання прив’язане до календарного року. Тобто право на таку відпустку повної тривалості виникає, якщо працівник відпрацює у відповідному році хоча б один день.
У випадку, наведеному в запитанні, за 2022 рік працівниця отримала право на соцвідпустку на дітей тільки за основним місцем роботи, оскільки у такому році взагалі не працювала за сумісництвом. Відповідно й невикористані дні соцвідпустки на дітей за 2022 рік зафіксуються лише за основним місцем роботи. Ними вона зможе скористатися у наступних роках або при звільненні отримати за невикористані дні цієї відпустки грошову компенсацію (ч. 1 ст. 24 Закону № 504). Усе через те, що трудовим законодавством не передбачено строку давності, після закінчення якого працівниця втрачає право на соцвідпустку за ст. 19 Закону № 504.
Разом із тим починаючи з січня 2023 року працівниця здійснює трудову діяльність ще й на умовах сумісництва. Виходить, у 2014 році працівниця може піти у соцвідпустку на дітей за 2022 рік виключно за основним місцем роботи.
Тоді виникає питання із зайнятістю працівниці на посаді за сумісництвом у період перебування нею у соцвідпустці на дітей за основним місцем роботи. Тут існують два варіанти. Один із них: за сумісництвом працівниця оформлює відпустку без збереження зарплати на підставі п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону № 504 на період перебування у соцвідпустці на дітей за основним місцем роботи.
Працівниця має виказати бажання скористатися відпусткою «за свій рахунок» за згаданою підставою.