20.03.2023
Загальні норми. Звичною для роботодавця вже є норма статті 19 Закону № 875, якою встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для роботодавців (підприємств, установ, організацій та ФОП).
Внесені зміни, роз’яснює управління, не відміняють обов’язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, та створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.
Як і раніше, виконувати норматив повинні всі роботодавці.
А саме: підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю. Причому незалежно від їх форми власності та системи оподаткування.
Не потрібно виконувати норматив лише:
· роботодавцям з кількістю найманих працівників до 8 осіб (тобто 7 осіб і менше);
· представництвам іноземних компаній, які не є юрособами.
Норматив робочих місць. Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю встановлено у розмірі:
| одне робоче місце — якщо у роботодавця працює від 8 по 25 осіб |
| 4 % середньооблікової кількості штатних працівників — якщо кількість працівників перевищує 25 осіб (тобто 26 і більше) |
Управління звертає увагу на те, що виконанням нормативу вважається працевлаштування осіб з інвалідністю:
· для яких місце роботи є основним. Відповідно сумісники до нормативу не враховуються (внутрішні сумісники зараховуються у виконання нормативу лише за основним місцем роботи);
· інвалідність яких підтверджена: копією довідки до акта огляду МСЕК; копією пенсійного посвідчення або посвідчення одержувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
Водночас на зарахування до нормативу не впливає:
· група інвалідності, яка встановлена особі;
· режим роботи такої особи на підприємстві (повний чи неповний робочий час);
· коли саме особі було встановлено інвалідність (до її працевлаштування на підприємство чи вже коли вона перебувала у трудових відносинах).
Права. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я осіб з інвалідністю.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону праці», підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Гарантії. Згідно з чинним законодавством особі з інвалідністю гарантовано:
| при прийнятті на роботу не встановлюється випробування особі з інвалідністю, направленою на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи (ст. 26 КЗпП). Але в умовах воєнного стану при укладенні трудового договору умова про випробування працівника під час прийняття на роботу може встановлюватися для будь-якої категорії працівників (ст. 2 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану») |
| при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається особам з інвалідністю внаслідок війни, працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання (ст. 42 КЗпП) |
| робота у нічний час та залучення до надурочних робіт осіб з інвалідністю допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 55, 63 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про охорону праці», ст. 8 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану») |
| у випадках, передбачених законодавством, на роботодавця покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (ст. 172 КЗпП) |
| право на щорічну основну відпустку особам з інвалідністю I і II груп тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи — 26 календарних днів; право на відпустку без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку особам з інвалідністю III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно та особам з інвалідністю I та II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно (ст. 6, 25 Закону України «Про відпустки») |