1 Далі за текстом — ОСББ.
Суть спору
У 2011 році власниками квартир багатоквартирного будинку № 9 на вул. Стуса в м. Трускавець створено ОСББ «Дукат».
Згідно з актом приймання-передачі від 20.12.11 р. зазначений будинок передано з балансу КП «Трускавецьжитло» на баланс ОСББ «Дукат».
КП «Телесервіс» на праві власності належать нежитлові приміщення загальною площею 50,3 м2 у будинку №9 на вул. Стуса у м. Трускавець, при цьому КП «Телесервіс» не є членом ОСББ і договір про надання послуг із ним не укладався, оскільки останнє від його укладення ухиляється.
Протягом усього строку існування ОСББ «Дукат» КП «Телесервіс» не внесло жодного платежу на утримання будинку та прибудинкової території. Підставами для нарахування ОСББ «Дукат» вартості послуг стали рішення загальних зборів членів об’єднання про встановлення тарифу за послуги з утримання та експлуатації внутрішньобудинкових мереж, яке є чинним і в судовому порядку недійсним не визнавалося, а також факт надання цих послуг.
У січні 2014 року ОСББ «Дукат» звернулося до суду із позовом про стягнення суми боргу, посилаючись на те, що КП «Телесервіс» є власником нежитлового приміщення у житловому будинку, переданому на баланс позивачеві. Оскільки відповідач відмовляється сплачувати кошти за послуги з утримання та експлуатації внутрішньобудинкових мереж будинку, після уточнення позовних вимог ОСББ «Дукат» просило стягнути на свою користь із КП «Телесервіс» вартість цих послуг у сумі 3621,60 грн. за період із 01.10.12 р. до 30.09.14 р.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Господарського суду Львівської області від 01.12.14 р. позов задоволено: стягнуто з КП «Телесервіс» на користь ОСББ «Дукат» 3621,60 грн. боргу та 1827,00 грн. судового збору. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що укладення договору між власником окремого приміщення у житловому комплексі та управителем є обов’язковим і не залежить від членства в ОСББ, за винятком випадку, коли власник і управитель є однією особою. У разі відмови власника приміщення укладати договір або сплачувати обов’язкові платежі на утримання та ремонт неподільного майна та відповідної частки загального майна ОСББ має право звернутися до суду для стягнення нарахованих платежів у судовому порядку.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.15 р. рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСББ «Дукат» на користь КП «Телесервіс» 913,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги. Підставою для прийняття такого рішення стали висновки суду: КП «Телесервіс» не є членом ОСББ; є балансоутримувачем належного йому нежитлового приміщення; ним укладено договори з водо- та енергопостачальними організаціями; немає доказів того, що саме ОСББ «Дукат» здійснює утримання внутрішньобудинкових мереж, якими користується КП «Телесервіс» як власник і балансоутримувач; відсутні докази на підтвердження обґрунтованості розрахунків частки обов’язкових платежів на утримання та ремонт неподільного майна для відповідача та докази надсилання КП «Телесервіс» рахунків чи квитанцій на оплату таких послуг.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.08.15 р. постанову апеляційного суду залишено без змін.
У зв’язку із неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, позивач звернувся до Верховного Суду України про перегляд рішення.
Обґрунтування рішення суду
В об´рунтування заяви Верховному Суду України було надане для порівняння інше рішення Вищого господарського суду України (справа № 5019/194/12) з аналогічним спором, де суд знайшов підстави для задоволення позову.
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходила із такого. Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації ОСББ, захисту прав співвласників та виконання обов’язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України від 29.11.01 р. № 2866-III «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку»2 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ч. 4 ст. 4 цього Закону основна діяльність ОСББ полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів ОСББ, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам ОСББ в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов’язань, пов’язаних із діяльністю ОСББ.
За змістом ст. 10 Закону № 2866 вищим органом управління ОСББ є загальні збори його членів, до виключної компетенції яких, зокрема, належить затвердження кошторису, балансу ОСББ та річного звіту; визначення розмірів внесків і платежів членами ОСББ. За результатами розгляду питань, віднесених до компетенції загальних зборів, приймається рішення, яке може бути оскаржене в судовому порядку.
У разі відмови власника приміщення укладати договір або сплачувати обов’язкові платежі на утримання та ремонт неподільного майна та відповідної частки загального майна ОСББ має право звернення до суду для стягнення нарахованих платежів у судовому порядку (ч. 6 ст.13 Закону № 2866).
Згідно з ч. 5 і 8 ст. 22 Закону № 2866 у разі, якщо правління ОСББ самостійно здійснює функції управителя, воно за договором із постачальниками комунальних послуг може бути колективним замовником (абонентом) таких послуг. У цьому випадку ОСББ несе повну відповідальність за своєчасну сплату вартості фактично спожитих членами ОСББ комунальних послуг. Відмова від укладення договору, від оплати рахунків або несплата рахунків не допускаються. Такі дії є порушенням прав інших членів ОСББ і підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості з плати за відповідними рахунками у примусовому порядку.
Отже, відповідно до наведених вимог чинного законодавства особа, яка є власником приміщення і у свою чергу співвласником будинку, в якому створено ОСББ, однак не є членом цього ОСББ, зобов’язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а ОСББ наділено правом у разі нездійснення цією особою таких дій звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих за цими витратами платежів. При цьому ані Законом № 2866, ані іншими законодавчими актами України не передбачено затвердження або погодження органами місцевого самоврядування розмірів внесків і платежів, визначених загальними зборами ОСББ.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01.04.15 р. у справі № 916/2197/13 (№3-28гс15) за позовом ОСББ до підприємства щодо стягнення заборгованості з оплати фактично спожитих послуг.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що особа, яка є власником приміщення у будинку, в якому створено ОСББ, зобов’язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна незалежно від членства в ОСББ, а тому за наявності підтверджених витрат на управління, утримання та збереження будинку заявлена сума боргу підлягає стягненню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Рішення суду
Верховний Суд України за наслідками перегляду судових рішень постановив:
— заяву ОСББ «Дукат» про перегляд Верховним Судом постанови ЛАГС від 16.04.15 р. та постанови ВГС від 13.08.15 р. у справі № 914/189/14 задовольнити;
— постанову ВГС від 13.08.15 р. та постанову ЛАГС від 16.04.15 р. скасувати, рішення Господарського суду Львівської області від 01.12.14 р. залишити в силі;
— стягнути з КП «Телесервіс» на користь ОСББ «Дукат» судові витрати в сумі 2557,90 грн.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом.