17.02.2020

Міська агломерація як альтернатива приєднання

Сьогодні відбувається завершальний етап процесу реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади (який стосується передусім малих міст, селищ та сіл) і, як наслідок, створення нових, укрупнених муніципалітетів. Обласними державними адміністраціями опрацьовуються перспективні плани формування спроможних територіальних громад і, подекуди, пропонується приєднати до міст обласного значення як села, так і об’єднані громади.

Ураховуючи той факт, що протягом 2015 — 2019 років в Україні було створено понад 50 потужних муніципалітетів навколо міст обласного значення (які здебільшого стали взірцем як у наданні освітніх, медичних та адміністративних послуг, так і в розвитку культури і спорту), а також те, що вказані громади виступають рекреаційними зонами для міст обласного значення, постає запитання щодо їх можливого приєднання до великих міст.

Вказані ініціативи, на мою думку, направлені на примусове об’єднання сільських і міських територій з різними устоями життя в єдині потужні громади з величезними площами і, як наслідок, консолідації влади в руках міських голів, не відображають настроїв як голів громад і депутатського корпусу, так і місцевого населення.

Зазначені починання не в повній мірі відповідають європейським традиціям та еволюційному розвитку місцевого самоврядування, створюють дисбаланс в економічній рівності громад у регіонах, а також не дають відповіді на ефективності створення мегагромади навколо великого міста і включати в її склад сотні інших поселень.

Водночас необхідно зазначити, що основними центрами активності й інвестиційної привабливості є великі міста, населення яких невпинно зростає і які можуть стати центрами агломерацій, поєднаних з навколишніми громадами економічними, трудовими, соціальними, культурно-побутовими, рекреаційними та екологічними інтересами. Агломерації мають стати локомотивами розвитку територій і в Україні та їх ключове завдання — синхронізувати розвиток великого міста з навколишніми громадами, а не вирішувати дрібні точкові завдання.

Перша спроба законодавчо закріпити термін «агломерація» була в Указі Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» в 1998 році, де акцентувалося на необхідності апробації та запровадження у міській агломерації таких організаційних моделей управління, які б передбачали добровільне формування спільних органів управління та їх взаємозв’язки з органами місцевого самоврядування територіальних громад, що входять до агломерації на договірних умовах.

Законодавчі ініціативи про міські агломерації час від часу з’являлися в українському Парламенті, але так ним і не були прийняті.

Ураховуючи вказане, а також запит місцевого самоврядування на синергію в розвитку малих громад спільно з великими містами, народними депутатами України був поданий проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення правових підстав для утворення агломерації як однієї з форм співробітництва територіальних громад» (реєстраційний № 2637/П).

Вказана ініціатива впроваджена у формі співробітництва територіальних громад як членів агломерації, і вона наразі є найбільш прийнятна. Така форма дозволить зберегти систему місцевого самоврядування відповідно до Конституції України, збереже громади та їхні самоврядні органи і повноваження, а питання спільних інтересів вирішуватиметься договірними відносинами.

Автори законопроєкту зазначають, що практика співробітництва діє в різних країнах Європи й є особливо поширеною та успішною у Франції, де навколо всіх великих міст, в рамках міських агломерацій, що склались, утворюються певні системи управління, які називають метрополіями чи агломераціями. Суть такого утворення полягає в тому, що тут бажано, доцільно та виправдано має бути запроваджений режим співробітництва органів місцевого самоврядування центрального міста та відповідних органів навколишніх комун у ключових сферах — планування території, громадський транспорт, спільна інженерна інфраструктура. Також на рівень агломерації можуть передаватись й інші повноваження громад, якщо з точки зору якості та ефективності це буде доцільно.

Відтак, схвалення Верховною Радою законопроєкту № 2637/П дозволить знизити напругу серед очільників місцевого самоврядування, забезпечить синергію спільного розвитку населених пунктів, підвищить якість співробітництва та, як наслідок, поліпшить якість життя сільського і міського населення.